Сидимо аналізуємо публікації, готові для виходу в світ на сторінках чергового номера газети. Бачу, що забагато негативу, а позитивних новин катастрофічно не вистачає. Це погано, але що робити? Гарну новину, її ж сам не придумаєш, і з пальця не висмокчеш. А ось позитивну редакційну придумати можна. Вона, редакційна, і задумана, як викладення суто суб’єктивних авторських думок і суджень. І до реального стану справ може мати вельми опосередковане відношення. Тому будемо про хороше і тільки про хороше. Причому, не завжди із сарказмом.
От у Кобеляки приїжджав сам Президент Володимир Зеленський. Точніше, не приїжджав, а прилітав. І не в Кобеляки, а на бетонну дорогу поряд з містечком.
У той день не один і не два земляки запитували:
— Ну як, ти там був? Зеленського бачив? Питав щось у Президента?
Якщо зовсім чесно, то ніколи не розумів і навряд чи зрозумію такий вияв ажіотажу навколо приїзду, нехай і першої особи в державі. Мається на увазі, безумовно, ажіотаж серед звичайних громадян.
Ну приїхав Зеленський, ну і що з того? Що у вашому житті від того зміниться? Вибрали, півроку минуло і… І що? Полегшало нашій мамі? Ні, ну Порошенка «зробили разом» — це факт. Йому погіршало, а вам?
Та зрештою, мова не про Порошенка, а про приїзд Президента. До речі, Володимир Олександрович не вперше в Кобеляках. Колись у свої і України кращі часи він тут бував. Вечеряв у одному з приміських кафе. А з Президентів України були в нас: Кучма — на Гончаревому святі, Ющенко — як кандидат і як голова Нацбанку, Янукович — щоправда, неофіційно і лише в тому ж кафе, що й Зеленський. Кажуть, що і Кравчук був, але вже в статусі екс-президента і не в Кобеляках, а на березі Дніпра.
Ну і що? Що з того для місцевих жителів? Якби благоустрій і бюджет містечка залежали від приїздів перших осіб держави, то зважаючи на наведені вище факти, Кобеляки б мали процвітати. А воно якось не так.
Тому порадіємо хоча б тому, що Президент був, він у нас є, ну і… Ну і все.
А ще в нас з’явився коронавірус. Той самий, якого так чекали і боялися. Ну і… Чернівці завалені трупами? Лікарні переповнені умираючими? Ні? Так можливо не варто було й панікувати, блокувати і каміння в ближніх своїх кидати?
І, між іншим, люди, яких привезли в Нові Санжари, таки виявилися здоровими. Це — до розповсюдженої думки про те, що в нас усе погано і всі ми помремо. А в Італії, якщо вірити ЗМІ, усе набагато гірше. Ні, трупи на вулицях міст там теж не валяються. Як, до речі, і в Китаї, звідки ця трясця прийшла. Але карантин на півночі Аппенінського півострова таки ввели, економічне життя завмерло.
А це вже до того, що «у нас все погано» або «як вірус прийде, в Україні всім триндець». Прийшов. Триндеця немає.
Які з цього можна зробити суб’єктивні висновки? Перше — паніка навколо коронавірусу все більше виглядає, як штучне нагнітання страхів і успішне відволікання уваги від більш важливих проблем. Друге — не так усе й погано в українській медицині. У всякому випадку, як показує практика, не найгірше в Європі. І заходів медики таки вжили. І вони, заходи, працюють.
Але, звичайно ж, поки що успішна профілактика проникнення коронавірусу в державу зовсім не заперечує існування численних проблем у медицині. Головна із них — катастрофічна нестача коштів на придбання найнеобхіднішого.
І ось тут згадую події кількарічної давності. Тоді кобеляцькі фермери та інші заможні і незаможні люди дружно увімкнулися в акцію зі збору коштів на придбання бронежилетів для армії. Кількасот тисяч назбирали, фонд спеціальний відкрили. Назвали це патріотизмом.
Я не проти. Але чому б тоді цим же фермерам та й не проявити патріотизм знову. Хто в нас у найбільшій «зоні ризику» на фронті боротьби з коронавірусом? Правильно — медики. Чи достатньо в цих медиків засобів захисту, причому, не лише від коронавірусу, а й від інших інфекційних болячок? Ні. Ну от і організувати б збір коштів і купити медикам хоча б найнеобхідніше. Чомусь про такі ініціативи не чути. Я то розумію, що заможні люди, у кобеляцькій та сільських лікарнях не лікуються. Але ж лікуються незаможні.
А то коли за землю на акції протесту селяни виходять, то фермери їх підтримують. Але ж то земля, вона прибутки приносить. А люди? Воно то, якщо люди вимруть, то земля і прибутки залишаться. Так хто ж важливіший? Риторичненько.
