Цілитель з «Березового гаю»

Якщо вірити великому знавцю народних звичаїв і традицій Миколі Гоголю, то в Миргороді здавна було так: « Чиновники по закінченні денної служби…. у земських та повітових» канцеляріях компанією відправлялися на «вольную» (вільний продаж горілки), щоб випити «по осьмушке».
Відтоді у провінційному Миргороді багато що змінилося. На місці колишньої «вольної» красується оздоровниця імені М.В.Гоголя. Від інших миргородських санаторіїв вона відрізняється тим, що, крім досвідчених лікарів та сучасного обладнання для діагностики і лікування шлунково-кишкових та різних інших хвороб, має ще й чудовий плавальний басейн з помічною від багатьох недуг джерельною водою.
Ото басейн і вабить сучасних чиновників «по закінченні служби» занурити свою плоть у названу поетами «живу воду».
Про гоголівську «восьмуху» нічого сказати не можу, бо сам не бачив. А от компанію поважних миргородців, які, буває, хлюпаються у басейні, випало зустрічати. Не вчора те було, а пригадалося, як одного разу череватих купальників здивував стрункий, спортивної статури чоловік. Він стрімко шугонув у воду, а виринув аж на протилежному боці басейну. За якусь мить сюди-туди здолав 50-метрову дистанцію і знову зник під водою…
- Овва! – купальники-начальники і роти пороззявляли. – Та він у воді почувається ніби дельфін! - вигукнув один із них…
Зрештою «дельфін» зняв захисні окуляри, і перед ними постав знаний у Миргороді головний лікар санаторію «Березовий гай» Андрій Мандрика. Згодом він розповів, що саме вмінню почуватися у басейні «як риба у воді» він завдячує долі ось уже 32 роки поспіль жити і працювати у Миргороді.
А було так. Селянський син з Розбишівки, яка зручно вмостилася у заплаві Хоролу на задвірках Полтавщини, Андрій Мандрика з приємністю згадує, як, бувало, хлопці з дівчатами вечорами видивлялися на тихому плесі, ніби у перевернутому дзеркалі, зоряне небо. Шукали свою долю, слухали «третіх» півнів, які подавали голос аж із сусідньої Сумщини.
Не ручаюся: так воно було, чи ні, але Андрій, тепер, звісно, Якович, говорить, що плавати він навчився раніше, ніж ходити по землі. З відзнакою та званням майстра спорту з плавання закінчив Дніпропетровський технікум фізкультури. Служив у танкових військах. Диплом лікаря одержав у Полтавському медичному стоматологічному інституті. Так співпало, що саме в той час у Миргороді на курорті будували плавальний басейн.
Молодого лікаря зустрів заступник директора курорту з медичної роботи, заслужений лікар України Юрій Микитович Поліщук. Він і привів допитливого Андрія до директора курорту Івана Овсійовича Ігнатенка. Слово по слову та й зійшлися на тому, що спеціаліст із плавання оздоровниці конче потрібний.
- Поки добудують басейн, - сказали молодому спеціалісту, - попрацюєш лікарем-ординатором…
Та було б сказано. З приходом незалежності закордонні підрядники кинули недобудований басейн напризволяще. Заслужений лікар України Андрій Якович Мандрика уже 22 роки поспіль працює головним лікарем одного з кращих у курортному Миргороді санаторію «Березовий гай». Разом із милою дружиною Валентиною Федорівною, яка у сусідньому санаторії «Хорол» завідує відділенням із лікування органів травлення, виростили чудових синів Юрія і Ярослава. Сини разом із невістками Лілією та Софією створили знану далеко за межами України славну династію лікарів Мандрик.
Генеральний директор ЗАТ «Миргородкурот», заслужений лікар України Олександр Данилович Гавловський про Андрія Яковича з нагоди його 60-річчя так і сказав: «Людина на своєму місці». То правда. Але правда і те, що місце головлікаря буває і мульким. І не кожний, повірте, навіть з названих досвідченими, лікар міг би зручно почуватися на тій посаді. Тим більше, що «Березовий гай» має статус єдиного в Україні санаторію, який спеціалізується на лікуванні підступного діабету. А та хвороба (хай їй грець!) не милує ні невинних дітей, ні поважних вельмож.
У санаторії створена і у співдружності із німецькими фірмами успішно реалізується миргородська програма лікування цукрового діабету. Тут працює базова для України школа цукрового діабету. Хворих навчають, як правильно харчуватися і лікуватися від тієї недуги. За досвідом у Миргород їдуть ендокринологи з усієї України. У свою чергу лікарі та медичні сестри з «Березового гаю» виїжджають на стажування у кращі клініки Німеччини.
Ці та інші фактори додають відповідальності за професійну честь не лише окремо взятого санаторію «Березовий гай», а й усієї України. Головлікар з гордістю називає своїх вірних помічників: завідуючу санаторною школою цукрового діабету Валентину Денисенко, лікарів Галину Єрмакову, Валентину Гавриленко, головну медичну сестру Оксану Башинську, медсестру Тетяну Веселкову, сестру-господарку Ларису Кишенець, шеф-повара Віру Бойко…
У кожному з відділень санаторію працюють достойні шани спеціалісти. У них різні звання, посади, характери. Проте, попри кризу та інші негаразди, головний лікар вважає за обов’язок створити у колективі таку морально-психологічну атмосферу, щоб люди не могли інакше, ніж самовіддано і ефективно, трудитися.
Сам ювіляр не зраджує давній звичці три рази на тиждень відвідувати плавальний басейн. По¬люб¬ляє посидіти з вудочкою на березі ставка. Знається на сучасній поезії. На книжковій полиці у робочому кабінеті Андрія Яковича мені впав у око двотомник одного з пацієнтів «Березового гаю» поета-академіка Бориса Олійника. Диктор радіо розповідав про інавгурацію Президента України. Господар кабінету помітив мій інтерес до книжкової полиці і напам’ять продекламував рядки з поеми «Трубить Трубіж» про:
«…Наших темних депутатів,
Щоб не лізли, всенародні,
У сімейства благородні,
Там без вас авторитети
Розберуться за фуршетом…»
Поки ми гомоніли про сьогоднішнє життя-буття, у приймальні юрмилися відпочиваючі. У кожного з них свої справи до головного лікаря. Не всі прохання хворих людей, звісно, Андрій Якович зможе задовольнити. Але й без уваги нікого не залишить. Він один із тих лікарів, до яких люди ідуть не тільки з болячками, а й з вірою у добро.

Логін:
Пароль:
запам'ятати