Як потрапити в науку

Мала академія наук – саме так тлумачиться абревіатура МАН. Вона, здебільшого, незнайома для більшості, але не для молодих науковців, які беруть активну участь у конкурсах наукових робіт МАН. Перший тур конкурсу якого проходить у Кременчуці, а ось другий – в обласному центрі. Саме на другий тур, який проходив у Полтаві з 12 по 14 лютого, на який мені і пощастило потрапити.
У цьому році 19-ий конкурс МАН розпочався саме в День мого народження. Мені в цей день виповнювалося 17 років, але я мала збирати валізи, і вже о п’ятій годині ранку сидіти у поїзді, аби вчасно та без пригод, потрапити до Полтави. Потрапили ми на вокзал, а там холодно, якось сумно і їхати до Полтави не хотілося зовсім, але нас уже ніхто не питав. Тому о 10 ранку ми були у Полтаві.

Аромати «ванілі»
Інтернат, де ми повинні були розташуватися, зустрів нас не дуже привітно. Як тільки ми зайшли у фойє, нас обійняв запах їдальні, від якого, на жаль, апетит зовсім зіпсувався. Тому як тільки ми туди потрапили, почали співати пісню Аромати Ванілі, хоча, як ми визначилися потім, це був запах пережареного соусу. А загалом, інтернат був досить пристойний, в кімнатах проживало по п’ять чоловік. Для дітей, які приїхали спеціально на МАНівський конкурс виділили цілий поверх.

Пісня про Морячка
Уже у дві години ми всі сиділи в урочистій залі. Чесно вам сказати, урочиста частина, на жаль, була мало кому цікава та потрібна. Все те, що було сказано на ній, всі знали, а те, що нас урочисто вітали, признатися, не приносило радості, бо хотілося вже їсти та спати. Але нам таки вдалося повеселитися і на урочистій частині. Одна з пісень, яка співалася на концерті, була про морячка і нас це чомусь так потішило, що ми сидячи почали танцювати, і, мабуть, зі сторони були схожими на зграю «первісних людей», але стало набагато веселіше.

«Барбовал» – одне спасіння МАНівця
Ранок пройшов у метушні та з краплями «Барбовалу», аби не нервувати. Але було дуже смішно, коли ми навіть накапати їх спокійно не могли, бо руки вже трусилися задовго до початку контрольної. Проте все одно всі сміялися, підтримували та розважали один одного. І як мені здавалося, «Барбовал» допомагав куди менше, чим усмішки оточуючих.

Халатність керівників МАНу
Уже третього дня у Полтаві нам потрібно було захищати роботи. Захист потребує наглядного прикладу, найкраще, коли це презентація на комп’ютері. Але, нажаль, керівники МАНу зовсім не забезпечують секції жодними мультимедійними системами і весь час повторюють одне й те ж: «А чому ж ви не підготувалися?» Складається враження, що молоді науковці мало кому потрібні.

Безглузде питання
Мені не дуже пощастило. Я захищалася п’ятою чи шостою. Коли закінчила свою доповідь, журі почало ставити запитання. Перше було легким для мене і я, не задумуючись, відповіла на нього, на що отримала наступне: «А чому ти так швидко відповіла, чи ти знала, що я спитаю, а раптом у дітей складеться враження, що ми з тобою домовилися?» Дивно було чути таке запитання, адже я вчилася, готувалася та сама писала наукову роботу, то чому ж я не могла швидко відповісти на просте запитання, в якому я була впевнена?

Останній вечір
Саме на останній вечір ми і планували «відірватися» та показати, що у МАНі не так уже і багато, як кажуть у народі, «ботанів». А це дійсно так: із моєї школи я не побачила жодного розумника – поїхали просто розвинені діти, діти-активісти, яким усе цікаво, шукачі чогось нового. В останній вечір ми планували святкувати аж чотири свята: два дня народження, день закоханих та східний новий рік. Та йти гуляти по Полтаві виявилося не дуже вдалою ідеєю, бо в Полтаві у 6 годин вечора у центрі вже немає жодної людини. І це вражало, бо у Кременчуці о 18.00 все найвеселіше тільки починається. Тому ми купили різної смакоти, зібралися компанією та почали розважатися. Спочатку нас чув увесь інтернат, мабуть, бо ми бігали, бісилися, стрибали по всьому поверху, але потім ми вже просто сиділи по кімнатах та відпочивали, морально.

Дорога додому
Не дивлячись на те, що додому ми їхали в обідню пору, все одно весь потяг «дрімав», усі прагнули якомога скоріше приїхати додому. Комусь вже хотілося до рідного ліжка, комусь маминої їжі. Та одне я знаю точно, хто б які результати не отримав, але кожен учасник був радий, що поїхав до Полтави та побачив на що він здатний.

Для чого потрібен МАН?
1) Згідно зі змінами до Умов прийому до вищих навчальних закладів (Наказ МОН 1158 від 21.12.09 року) разом із призерами всеукраїнських та міжнародних олімпіад переважне право на зарахування до вищих навчальних закладів матимуть призери (особи, нагороджені дипломами I – III ступенів) III етапу Всеукраїнського конкурсу-захисту науково-дослідних (дослідних???) робіт учнів-членів Малої академії наук України за умови, якщо вони вступають на напрями підготовки, для яких профільним є вступне випробування з предмета.
2) Для того, щоб почати навчання МАН, достатньо бути «середнячком у школі», але добре орієнтуватись у області вибраної теми, та добре володіти знаннями свого профілюючого предмету.
3) МАН – це гарна школа для кожного з її учнів. Насамперед, це перший крок до науки. Юні науковці, роблять свої перші вклади у розвиток науки. Кожен із учасників, хто писав наукову роботу, може з упевненістю сказати, що уже стоїть на першому щаблі до науки. По-друге, на цьому конкурсі ми можем випробувати свої сили в обраному нами предметі, зрозуміти чого ми варті . По-третє, це гарна школа життя. Один лише захист роботи може багато чому навчити юних науковців.

Логін:
Пароль:
запам'ятати