Схоже, що епопея із «поділом» Кобеляцького району остаточно завершилася. Можна до безкінечності критикувати сумнівні й малозрозумілі критерії та принципи, за якими «зелена» влада нарізала по-новому громади, можна шукати правих і винуватих, але факт залишається фактом: у районі створять лише дві громади. І остаточним, хоча й досить несподіваним, переможцем цієї мутної, як епідемія коронавірусу, епопеї стало селище Білики.
Так, і до сьогоднішнього дня ширяться чутки про те, що жителі Бутенківської ОТГ будуть влаштовувати акції протесту, перекриватимуть дороги, писатимуть колективні звернення, але, судячи з усього, шансів для існування їх громаді сучасна влада не залишила. Так, це несправедливо і нераціонально. Але де ви бачили в цьому житті справедливість?
І, якщо побіжно проаналізувати ситуацію, що склалася, то ледве не єдиними, кого може задовольнити сучасний поділ району, є Білицька громада. До них, до Біликів, приєднують досить потужні в економічному плані Бутенки. Громада залишається досить компактною за територією, через неї проходитимуть дві важливі автомагістралі й залізниця. Їм би ще пару автозаправних станцій для поповнення бюджету — і можна більш-менш спокійно дивитися в найближче майбутнє. А транспортна інфраструктура залишає надію на появу якого-небудь інвестора.
Натомість, Кобеляцька міська громада-монстр через свої розміри обов’язково матиме проблеми із забезпеченням населення достатнім рівнем послуг. Ну та Кобеляки — то окрема розмова і тема для окремої статті.
Повертаючись до несподіваного тріумфу Біликів, які ще кілька місяців назад приєднували до Кобеляк, можна вже зараз говорити, що селищний голова Юрій Латиш, можливо навіть несподівано для себе, став першим претендентом на неофіційне звання «Політик року». Нібито Юрій Петрович ніде особливо себе в публічній політиці районного масштабу не проявляв. Але вийшло так, як він хотів. Вийшло, як у відомому китайському прислів’ї: «Коли не знаєш, що робити, то просто сиди на березі річки, і мимо тебе пропливе труп ворога».
Ну і Гунжель, як же без нього. Той факт, що Павло Олександрович протягом 2019 року та першої половини 2020-го був найактивнішим саме в царині публічної політики, важко заперечити. Він і керівництво Бутенківської громади завзято критикував, і дороги перекривав, і навіть обіцяв при підтримці біличан перекрити шлях кортежу Зеленського, коли той приїжджав у Нові Санжари. Ну а вже на сесіях і зібраннях жителів Біликів Гунжель навиступався донесхочу.
Важко сказати, як виник цей несподіваний політичний тандем Латиш–Гунжель. Чи то Латиш тихцем запросив до співпраці Гунжеля, чи громадський активіст вирішив учергове нагадати про себе? Але результат відомий — і він позитивний для обох названих персон — Перспективний план вчергове перекроїли і Білицьку громаду в ньому залишили.
Так, можна скептично поставитися до значення зусиль названого тандему. Мовляв, карта так лягла, і рішення центральної влади ні від петицій, ні від зборів громадян не залежало. Але то — припущення, а факт залишається фактом, його не заперечиш.
Чи виграють від цього самі біличани — питання відкрите. Хоча більш вірогідно, що таки виграють.
