Ось і добігає до свого логічного завершення всесвітня істерія, пов’язана із появою в людській цивілізації раніше не діагностованої хвороби. Країна за країною скасовують карантинні обмеження, відкриваються кордони, відновлюється нормальне «докоронавірусне» життя. Україна, у якій всі ми з вами живемо, теж повертається до звичного ритму і укладу існування.
І, напевне, уже можна й потрібно задати хоча б самому собі запитання: «А що ж то було?». І що відбувається зараз? Коронавірус нікуди не щез, він, як і прогнозували справжні медики, залишився в людській цивілізації назавжди. То чому ж тоді в момент, коли у світі, як і два чи три місяці тому, вирує «смертельна» хвороба, раптом щезли практично всі карантинні обмеження? Або навпаки: «Навіщо вводилися безглузді обмеження під час сезонного спалаху банальної гострої респіраторної вірусної інфекції?». Адже все ті ж справжні медики давним давно дослідили і довели, що вберегтися від ГРВІ неможливо, і люди хворіють ним до десяти разів на рік. А єдиним дієвим засобом є банальне миття рук. І все. А тут раптом такий всесвітній шухер!
Хтось скаже, що карантин врятував нас. Ну, так сказати можна. Говорити взагалі можна все, що завгодно. Але як тоді пояснити феномен Білорусі та Швеції, які неможливо ігнорувати і заперечувати? Як пояснити той беззаперечний факт, що від коронавірусу не вимерли пасажири круїзних лайнерів, де для розповсюдження «смертельної» хвороби існували ідеальні умови? Як можна називати особливо небезпечною хворобу, перебіг якої в більшості захворівших проходить безсимптомно? Ви можете собі уявити, щоб холера, віспа, кір чи дифтерія проходили в людини без жодних симптомів?
То що все-таки сталося? Наведу власну суб’єктивну думку. Але для початку — довжелезна цитата. Прошу вибачити мені за це. Наводжу цитати тільки для того, щоб не говорили, що лише автори «ЕХО» скептично ставляться до небезпеки коронавірусу.
«Минулого року французький нейропсихолог Мішель Демурже випустив книгу «Фабрика екранних ідіотів». Автор б’є в усі дзвони: з 1999 по 2009 рік середній IQ молоді на стику школи і ВНЗ упав на 3,8 пункту. Якщо ця тенденція збережеться протягом 100 років, ми отримаємо падіння інтелекту до 62. А згідно з тестом IQ, показник 70 — це особи з розумовою відсталістю (верхня межа дебільності). Загроза серйозна. Суспільство, що складається з таких людей, не зможе підтримувати власне існування. Нікому буде управляти машинами і справляти їх, тобто наша техногенна цивілізація впаде. Штучний інтелект може, звичайно, прийти на «допомогу», але кардинально нічого не змінить. Ще 20 років тому ніхто б не подумав, що XXII століття людство ризикує зустріти розумово відсталим.
Раніше рівень IQ постійно зростав, адже упродовж XX століття люди вважали, що кращий інтелект і знання забезпечують дітям кращі шанси в житті. Учені зі схваленням спостерігали так званий ефект Флінна, за іменем новозеландського філософа Джеймса Флінна, який у 1984 році опублікував дослідження про те, що середній IQ жителів США з 1932-го по 1978 рік збільшився на 15 пунктів. Аналогічні дослідження в інших країнах показали схожі результати.
Кожне наступне покоління отримувало вищі результати в тестах на коефіцієнт інтелекту. Ми справді розумнішаємо чи просто думаємо по-іншому? Когнітивна історія 20-го століття, на думку Джеймса Флінна, свідчить, що зміни в нашому мисленні мають дивовижні (і не завжди позитивні) наслідки.
Проведені після 2000 року дослідження показали те, що зараз називають «зворотний ефект Флінна»: зростання IQ сповільнюється, припиняється або навіть змінюється спадом. Флінн каже: «Перемога візуального сприйняття означає, що менше людей читає довгі романи або книги з історії. Люди живуть у бульбашці з сьогодення, що робить їх більш уразливими до дії інформації, що подається ззовні». Люди без освіти чи тільки з дипломом про освіту, але без знань, що знаходяться на вершині соціальної піраміди, зводять нанівець бажання займатися своїм інтелектом. Бути розумним більше не престижно.
У наш час люди з нижчим IQ народжують більше дітей. До 1850 року це взагалі не було проблемою для нашого людства. Безглуздий мисливець гине частіше за розумного, а розумному селянинові по плечу прогодувати дітей в голодний рік. Найзабезпеченіші класи Британії віками мали приблизно удвічі більше дітей на жінку, ніж робітничий клас. Якщо в представника нижчих класів раптом і було більше дітей, то вони, у силу недостатнього харчування, мали проблеми зі здоров’ям, і вже в другому поколінні число їх нащадків зменшувалось. Після 1850 року погане харчування в дітей у розвинених країнах стало відходити в минуле навіть серед бідних, а збільшення доходів населення дозволяло прогодувати велику сім’ю тим, хто не мав вищої освіти.
Наш інтелект можливо і зростав, але це не зробило нас мудрішими. «Читання літератури і вивчення історії — це єдине, що допоможе отримати вигоду з інтелектуального прибутку XX століття і зробити його політично значущим». Із цим можна погоджуватися або ні, але Флінн — не єдина людина, яка висловлює занепокоєння з цього приводу. Як пише Вільям Паундстоун у своїй останній книзі «Голова в хмарах» (Head In The Cloud), невігластво впливає на наші щоденні рішення в багатьох галузях життя.
Цивілізація перестала бути реальною, втратила перевірочні інструменти оцінки конкретної людини. Людям стало багато чого «здаватися» — у тому числі, що вони насправді розумні. Не в змозі переварити таку величезну кількість інформації, яка сиплеться на них з усіх боків, люди все більше споживають її в спрощеному вигляді, наприклад, з екранів телевізорів, усе менше розбираються в тому, що відбувається. Відтак, управляти ними стає все простіше.
Настала ера ідіотів, потреби яких обмежуються телевізором і холодильником».
Звідси авторський і ще багатьох людей висновок — людство просто зажерлося. Люди, у тому числі в Україні, все менше працюють і все більше їдять. У результаті, мозок ледве не в буквальному сенсі виразу запливає жиром і перестає нормально працювати.
Так, нужденні і голодні ще залишаються. Але їх стає все менше. Та можна до безкінечності дискутувати і кричати, як ми нині погано живемо, як нам на все не вистачає грошей. Народ, швидше запитайте своїх бабусів і дідусів, які жили і працювали в 50-60-х роках минулого століття. От вони дійсно тяжко працювали і бідно жили. Я колись вираховував кілометраж, який потрібно прорачкувати, щоб виполоти п’ять гектарів буряку. Сто одинадцять кілометрів виходить. Пройдете? Впевнений, що ні. А наші бабусі проходили.
Безумовно, усе вище написане не означає, що потрібно повертатися до періоду ручного прополювання буряків. Потрібно повертатися до читання паперових книг, до норм колишнього ГТО, якщо хтось пам’ятає, що це таке. А вільний час витрачати не на перегляд зомбоящика, а на порпання в городі, прогулянки лісом чи степом, спілкування з дітьми.
І все. Мити руки, читати книги і займатися фізкультурою. А все інше, те, що хороше, прийде саме собою. До речі, хороші політики і чиновники теж з’являться. Адже їх поява залежить виключно від роботи вашого персонального, вільного від жиру, мозку.
