Інвалід із Білоконівки, про якого ми кілька разів писали, із задоволенням, і навіть подивом, констатує, що в цьому світі ще залишається місце для добра. Йому взялися допомагати навіть абсолютно незнайомі люди.
23 травня в газеті «ЕХО» вийшла в друк публікація під назвою «Приємний сюрприз для Олега Охріменка». У ній мова йшла про те, як місцева влада та звичайні люди допомагають інваліду із маленького села. Тема, піднята в статті, отримала продовження.
6 червня знову зателефонував Олег Охріменко. І розповів нову «шокуючи» історію. Олег повідомив:
— 6 червня я збирався поїхати на своїй колясці по хліб. Зайшов до сусідки попити кави. Аж раптом, заходить зовсім незнайомий мені чоловік і каже: «Я до Вас, мене звуть Сергій Миколайович Шишацький». А я його ніколи в очі не бачив. Він мене, до речі, теж.
Після короткої процедури знайомства Шишацький повідомив, що, прочитавши публікацію в «ЕХО», вирішив допомогти абсолютно незнайомому чоловікові, котрий потрапив у складну життєву ситуацію.
Сергій Миколайович живе в селі Іванівка, що розташоване за 12 кілометрів від Білоконівки. Він обійшов кількох односельців і запропонував їм «скинутись» і купити продуктів для інваліда. Але відгуку не отримав. Тоді Шишацький взяв ініціативу в свої руки, за власні гроші зробив закупи, сів на велосипед і поїхав у Білоконівку.
Із Сергієм Шишацьким ми зв’язалися по телефону. Він пояснив свій вчинок так:
— Прочитав статтю в газеті. Вирішив на 6 червня, коли велике християнське свято, допомогти чоловікові. У селі мене не підтримали. Дехто казав: «А як він проп’є нашу допомогу?». Ну, я тоді все купив сам і поїхав до Олега.
Далі розповідав Охріменко:
— Він як почав вигружати те, що привіз, я був у шоці. Крупи, олія, цукор, печиво, цукерки, миючі засоби, пральний порошок. Ну, «Пташиного молока» хіба що не вистачало. Це ж потрібно було все оце добро ще й доперти до мене за дванадцять кілометрів на велосипеді. Ні, таки світ не без добрих людей і не всі на грошах помішалися. Це ж не тільки Шишацький після вашої статті мені допомагає. Не так давно заїхав Юра Стеценко, це той, що замначальника поліції в Кобеляках працює. Не спеціально до мене їхав, а по службових справах. А мені попутно привіз продуктів. А ще Льова Фесенко із Чорбівки допомагає. Як буваю в Кобеляках, то завжди салом і смальцем Олег Славянський та Юра Крупа наділяють. Вітя Северин, той, що хліб возить, як погана погода, так мені у двір хліб заносить. Ви знаєте, як оце із таким добром стикаєшся, то жити хочеться. Допомагають і бідні, й багаті. Хто чим зможе. Це дуже приємно, це буквально окрилює. Згадайте про всіх, про кого я розповідав. І їм може приємно буде, й інші знатимуть, що не все так у нас погано, що не зачерствіли серцями люди.
Виконуємо прохання Охріменка. Дійсно, здатність робити добрі і безкорисливі справи нікуди не зникла. І можна із впевненістю говорити, що в тих же Кобеляках, Біликах, Чорбівці чи Бутенках, більших чи менших населених пунктах живуть і роблять добро тисячі щирих і безкорисливих земляків. Просто ми не про всіх знаємо.
