Онур проти робітничого класу: перший раунд за турками

Люди, які раніше читали книги ще пам’ятають про те, як радянські та й зарубіжні автори описували складні, а інколи й жорстокі перипетії боротьби робітничого класу Європи та США за свої права. Хтось ще розуміє значення слів «страйк», «шрейхбрехери». А зараз усі оті події двохсотрічної давнини повторюються в Україні. Одвічна боротьба між капіталістами і найманими робітниками триває. Поки що у нашій державі виграють експлуататори. Тим більше, що сама держава їх і підтримує. А робітникам для перемоги не вистачає двох вирішальних якостей – рішучості та згуртованості.

У даній статті будуть описані ситуації, які мають місце у наших маленьких Кобеляках. Але вони яскраво ілюструють стан справ із захистом законних інтересів громадян у всій країні при президентстві чоловіка на прізвище Зеленський. Стан справ цей – жалюгідний. Як, зрештою, і нинішній Президент. Та про все по порядку.

У неділю один із представників водіїв, як трудяться на будівництві автодороги Н-31 Решетилівка-Дніпро, проінформував редакцію про те, що наступного дня, тобто у понеділок 15 червня, наймані робітники мають намір вдатися до своєрідної акції протесту. Чоловік сказав:

Приїжджайте на сьому ранку до тимчасового мосту через Ворсклу. Буде бунт. Ми не вийдемо на роботу.

Причина «бунту», за словами водія – невиконання керівництвом «Онуру» вимог трудового договору та порушення українського законодавства, що регулює в цій державі трудові відносини між роботодавцями і найманими працівниками. Конкретніше – керівництво турецької фірми не здійснило обіцяного підвищення заробітної плати.

Чоловік додав, що у понеділок робітники матимуть за мету висловити свої претензії роботодавцям і вимагати їх найшвидшого задоволення.

«Водоканалівці» три місяці працюють безкоштовно

У працівників міського комунального підприємства «Водоканал Плюс» ситуація ще гірша. Якщо водії «Онуру» вимагають підвищення зарплати і покращення умов праці, то «водоканалів ці» просто не отримують грошей за те, що щоденно виконують роботу без якої важко уявити нормальну життєдіяльність будь-якого населеного пункту. А саме – вивозять відходи, прибирають вулиці, поливають і саджають квіти, подають в оселі кобелячан питну воду. І важко навіть уявити, що станеться, коли люди, які не отримують навіть свою жалюгідну (нехай не ображаються, але це так і є) зарплату за важку роботу, в один не надто прекрасний для міста момент, не вийдуть на свої робочі місця.

Про те, що у «Водоканалі Плюс» працюючим не платять зарплату знають усі. Знає міський голова Олександр Копелець знають нікчемні міські депутати (нехай ображаються, але це так і є), знають у райдержадміністрації, у прокуратурі, ба, знають навіть у Полтаві в обласному управлінні Державної служби України з питань праці. Знають. Але нічого не роблять.

Днями прямо на вулиці довелося говорити із кількома працівниками «Водоканалу Плюс». Один із них зауважив:

Ви то правду про Водоканал пишете, але слабо. Як не платили нам, так і не платять.

Ну як можна прокоментувати подібне зауваження? Можна лише згадати про те, що представники сучасних українських державних органів, котрі отримують зарплату за те, що мали б забезпечувати вчасність отримання зарплати звичайними трудягами. Не для запису кажуть:

Ми на ваші статті реагувати не будемо. Для того, щоб ми відреагували, потрібно, щоб до нас у письмовій формі звернулися самі працівники «Водоканалу Плюс».

Ось така у нас зараз держава і її з дозволу сказати, органи.

Добре знають про ситуацію в державі і міський голова Копелець та директор «Водоканалу Плюс» Юрко. Вони розуміють, що якби в Україні були хоча б залишки того, що називається державою, то вони б обидва вже б по амністії вийшли. І один би няньчив онуків у Жуках, а інший працював би по «шабашках» або у Польщі.

Адже трудове законодавство в цій державі ніхто не відміняв, як і відповідальність за його порушення. А вона досить сувора. Нагадаємо Копельцю, Юрку та працівникам «Водоканалу Плюс», що:

Кодексом законів про працю (ст. 97) встановлено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку, а всі інші платежі здійснюються після виконання зобов'язань щодо оплати праці.

Заробітна плата виплачується у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Якщо день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Відповідно до ст. 265 КЗпП роботодавці несуть фінансову відповідальність за порушення встановлених строків виплати зарплати працівникам більш як за один місяць та виплату її не в повному обсязі у вигляді штрафу в розмірі 3 мінімальних зарплат (у 2020 році 14 169 грн).

Також ст. 41 КпАП визначено адміністративну відповідальність за порушення встановлених строків виплати заробітної плати та виплату її не в повному обсязі, у вигляді штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян-суб'єктів підприємницької діяльності від 30 до 100 НМДГ (510 - 1700 грн). А за повторне протягом року порушення, або ті самі діяння, вчинені щодо неповнолітнього, вагітної жінки, одинокого батька, матері або особи, яка їх замінює і виховує дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, - від 100 до 300 НМДГ (1700 - 5100 грн).

Статтею 175 КК передбачено кримінальну відповідальність за безпідставну невиплату зарплати громадянам більш як за один місяць, вчинену умисно керівником підприємства у вигляді штрафу від 500 до 1000 НМДГ (8 500 - 17 000 грн) або виправних робіт на строк до 2-х років, або позбавлення волі на строк до 2-х років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Якщо зарплату невиплатили через нецільове використання коштів, призначених для її виплати, передбачається покарання у вигляді штрафу від 1000 до 1500 НМДГ (17000 - 25500 грн) або обмеженням волі на строк до 3-х років, або позбавленням волі на строк до 5 років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років ( Останнє особливо актуально для Володимира Юрка, адже Санич «відмажеться»).

Проте роботодавця звільнять від кримінальної відповідальності, якщо до притягнення він встигне виплатити зарплату.

Між тим «Водоканал Плюс» не платячи людям зарплату, в той же час закуповує за явно завищеними цінами труби та інші товари на яких можна отримати «відкат». Але про це – в іншій статті.

Так що «водоканалівцям» сподіватися немає на кого окрім себе. ЯК тільки вони: а) звернуться із колективним листом в обласне управління Держпраці; б) попередять про страйк на який мають повне право - їм миттєво виплатять зарплату. Копелець і Юрко свої гроші покладуть, але виплатять. Адже чиновники страшенно бояться позбавитись посад. Хто ж тоді відкати платитиме? Та й далі контролюючі органи можуть «копнути». А там таке…

Класичний «розвод» від «Онуру»: гра у добрих і злих поліцейських

Та повернемося до протистояння робітничого класу і капіталістів у «онурівському» варіанті. Ще коли справа не дійшла до своєї суті, автор статті спрогнозував і озвучив водіям найбільш вірогідний варіант розвитку подій. І, о, зовсім, не диво, прогноз справдився.

…Близько сьомої ранку на імпровізованій автостоянці, що поряд із мостом через Ворсклу, котрий будує «Онур» зібралися більше сотні водіїв, які працюють на згадану фірму. Дійство відбувалося на фоні такої ж кількості вантажних автомобілів «Вольво», які в цей час вже мали руйнувати, чи то пак, утюжити нещасні кобеляцькі дороги. Але техніка завмерла. Чоловіки в цей час підписували листі з вимогами до керівництва «Онуру». Серед них – видати водіям екземпляр трудової угоди із фірмою. А також – виконати обіцянку про підвищення із червня заробітної плати та проводити передбачені українським законодавством доплати за роботу у святкові та вихідні дні. Із представників турецької фірми був один молодий чоловік, який комусь постійно телефонував із свого мобільного. Усі чекали прибуття повноважних осіб фірми з якими можна було б вести дискусію.

Повноважні особи приїхали десь через годину. За весь цей час нам так і вдалося з’ясувати, хто ж очолює протестний рух водіїв. Натомість стало відомо, що профспілкового комітету робітників немає, за консультаціями чи підтримкою до професійних юристів,вони не зверталися, уповноваженої особи, яка мала б вести перемовини із турками, не обирали. Із необхідними для вирішення суперечки нюансами трудового законодавства теж ніхто не ознайомлювався. Прогноз – поразка із нищівним рахунком.

Представникам турецької фірми, які спілкувалися через перекладача водії донесли свої вимоги. Говорили всі, але по черзі. Від водіїв звучало наступне:

– Цей місяць нам обіцяли платити 15100, а заплатили по старому (від автора: 14200 гривень).

– В Україні робочий тиждень має становити 40 годин. А ми працюємо сім днів по одинадцять годин.

– За роботу у святкові і вихідні дні нам не доплачують. А мають стовідсотково додавати.

– На турецькі свята ми не працюємо, а на українські працюємо. Чому так? Ми ж не у Туреччині живемо.

– У Чутовому платять 14200, як і нам, але неділя – вихідний. А у Львові 18 тисяч водії отримують.

– Дайте нам наш екземпляр договору. Там все повинно бути написано.

Представники турецької фірми, які першими прибули на перемовини, вели себе спокійно і дружелюбно. Вони пообіцяли, що водії отримають свої екземпляри трудового договору. Але щодо всього іншого заявили, що вирішення питань по зарплаті знаходиться поза межами їх компетенції Але запевнили, що піднімуть питання перед вищим керівництвом фірми.

Водії реагували:

– Та ми розуміємо, що ви тут ні в чому невинні.

– Та до Ідема (від автора: начальник автоколони) у нас претензій взагалі немає.

Зрештою було прийняте спільне рішення чекати на приїзд вищого керівництва.

Дійство, яке відбувалося на очах дуже нагадувало класичний спектакль, який люблять розігрувати представники правоохоронних органів. Мова йде про гру у доброго і злого поліцейського. Один веде із потенційною жертвою душевні розмови, багато в чому погоджується із нею, навіть співчуває. А злий поліцейський навпаки, веде себе із жертвою максимально жорстко аж до жорстокості. В результаті «піддослідний кролик» або «ламається» під тиском або «м’якне» від шарму «доброго поліцейського». Між тим і «добрий» і «злий» роблять одну справу, просто методи використовують різні.

…Оскільки очікування затягувалося, то знімальній групі «ЕХО» довелося поїхати з місця події. Ми пообіцяли, що прибудемо одразу після сповіщення про приїзд «начальства».

Прибули. Але спектакль на той момент вже закінчився. Все відбулося по класичному сценарію.

Водії на момент нашого приїзду вже сідали в кабіни своїх «Вольво». Вони розповіли, що дони них приїхала якась жіночка із головного офісу «Онуру» і однозначно заявила:

– Не хочете працювати на таких умовах, здавайте ключі від машин і розраховуйтеся. А щоб отримати екземпляр договору, пишіть заяви на офіс у Львові.

По великому рахунку водії стали жертвами банального шантажу. Адже подібні заяви представників турецької фірми, в колах наближених до правоохоронців та людей із якими ті по теорії борються, називають «понтами». А тих, хто на них реагує – «лохами». Чому такий висновок? Та тому що водії ще не пробували страйкувати. І вони ще не усвідомлюють, що навіть в реаліях українського беззаконня і безробіття,туркам буде, ой, як непросто знайти сотню працівників відповідної кваліфікації.

Окрім того українське законодавство, що регулює трудові відносини, прийняте ще при «зловісних» «совєтах». І згідно із ним звільнити людину із роботи без її згоди, практично неможливо. А звільнені у такий спосіб працівники майже у ста відсотках випадків виграють суди, поновлюються на роботі і отримують зарплату за період незаконного звільнення. Турки про це знають, водії – ні.

Так що перший раунд бою за свої права водії таки програли. Це погано, але не смертельно. Адже, як стало відомо редакції, вони таки вирішили найняти професійного юриста. А якщо ще й профспілку створять, то «онурівцям» доведеться грати роль виключно доброго поліцейського.