Днями місцевий журналіст Олег Решетило виклав у соцмережі досить цікаве і дуже символічне відео. На ньому зафіксовані події, які відбулися в селі Придніпрянське Кобеляцького району. Місцеві жителі організували зібрання, під час якого прохали тамтешню лікарку, котра працює у амбулаторії сімейної медицини, залишитися на посаді. Справа в тому, що Яна Шкроб, відпрацювавши три роки у селі, вирішила виїхати із Придніпрянського. У результаті більше тисячі людей не матимуть змоги отримувати фахову допомогу лікаря. Точніше, допомогу то вони із «гріхом пополам» отримають, але для цього доведеться докладати значно більше зусиль і витрачати грошей та часу. А воно, коли болить, то вже навіть не про матеріальні витрати турбуєшся, а про те, щоб швидше допомогли.
І от люди дружно дякували молодій лікарці за те, що вона гарно у них попрацювала і прохали залишитися у селі ще хоча б на один рік.
Що тут скажеш? Безумовно, можна одразу «навішати усіх собак» на Уляну Супрун та недоліки медичної реформи. Мовляв, так по усій Україні, а винні — Сорос, Супрун, жиди та масони. Або жидомасони. Або масоножиди. Так найпростіше, знайти когось злого і всесильного, на якого жодним чином не вплинеш, не доженеш і не пхнеш, і на цьому, сумно зітхнувши, заспокоїтися.
Та насправді все у цьому світі і складніше, і простіше одночасно. І досить часто люди замість того, щоб діяти самостійно, шукають крайнього. Або винного. А перед тим вибирають хибні пріоритети. Підтвердження цим двом тезам, про справжність пріоритетів та причини тих чи інших проблем, було отримане після спілкування із іншими дійовими особами медичної епопеї у Придніпрянському.
Тамтешній сільський голова Володимир Горбенко, який теж був учасником подій, знятих на відео, підтвердив, що село залишається без лікаря. І розповів, що сільська рада у свій час знайшла медику квартиру та платила за житло. Зрештою, так і велить українське законодавство.
Щодо шляхів вирішення медичної проблеми в окремо взятому регіоні, то Горбенко сказав:
— Я після сходки пропонував Яні Миколаївні зустрітися, заспокоїтися, переговорити. Нехай би назвала умови, при виконані яких вона готова залишитися у селі. Ми готові доплачувати їй із бюджету 4000 до зарплати, готові купити житло.
Любов Коломієць, головний лікар Кобеляцького ПМСД, у свою чергу, розповіла наступне:
— Про те, що Придніпрянське залишиться без лікаря, було відомо ще з 12 червня. Про це знав сільський голова, я повідомляла про це голову райради, знають про це у Кобеляцькій райдержадміністрації. Я не маю жодного ні морального, ні юридичного права примусити молоду лікарку залишитися у селі. Вона чесно і добросовісно відпрацювала три роки. Роботу собі вона знайде будь-де, вона хороша людина і хороший спеціаліст. Такі люди зараз на вагу золота. Чому цього не зрозуміли місцеві чиновники раніше, я не знаю. Але я знаю, що ремонт у тамтешній амбулаторії проводили дуже давно, що нічого, окрім обов’язкової оплати комунальних послуг, для підтримки молодого фахівця не робили, що службового транспорту немає, що півмільйона гривень із депутатського фонду депутата облради Андрієнка не були використані, хоча якраз за них і можна було б купити автомобіль для потреб медика. Що буде тепер? Якщо Яна Миколаївна не змінить свого рішення, то фахівець у Придніпрянському може з’явитися не раніше, ніж через рік. А кобеляцьких лікарів сімейної медицини ми туди не направимо. Їх фізично немає, медиків, усі завантажені роботою.
За словами Коломієць, лікарів, окрім Придніпрянського, немає ще й у Шенгурах, Орлику, Іванівці та Озерах.
А тепер давайте разом із вами уявимо ситуацію, коли Кобеляцький район залишається без десятків чиновників із РДА, райради, без депутатів і навіть, страшно й написати, — без голови РДА Сироватки та голови райради Кішінського. Ну, прізвища керівників можна й інші назвати, від цього мало що зміниться.
Ну і як це вплине на життя мешканців того ж Придніпрянського? Ризикну спрогнозувати, що аж ніяк. Від слова «зовсім». А щоб вони, згадані чиновники, не надто ображалися, висловлю думку, що навіть після зміни президента, прем’єра, голови ОДА і ще сотні чиновників у житті селян нічогісінько не зміниться. Ні покращиться, ні погіршиться. Хоча президент і прем’єр ще зрозуміло чим займаються, а сотні чиновників «на районах» просто отримують зарплату. А це сотні мільйонів, якщо не мільярдів щороку.
Частина жителів Придніпрянського «на камеру» говорили про те, що їхатимуть у Кобеляки. На що автор відео, трішки єхидно, але цілком резонно запитав‑зауважив: «До царя?».
І якщо продовжувати «царську» тему, то як не згадати про епізод із кінофільму «Іван Васильович змінює професію». Пам’ятаєте? «А цар, то — несправжній».
І от, давайте тепер ще раз подумаємо і згадаємо, скільки подібних «несправжніх царів» сидять у кабінетах і надувають щоки?
От у нас «на районі», як і по всій Україні, кілька місяців «лютував» коронавірус. У зв’язку з цим, «лютував» і карантин. У зв’язку з цим, фактично не працювали сотні РДА, райрад, міськрад та інших псевдо важливих установ. Ну і відчули це жителі Придніпрянського, Орлика чи Кобеляк? А тут село залишається без «простого» лікаря і такий ґвалт. Цікаво, придніпрянці свого сільського голову теж так би просили залишитися? А голову райради чи РДА? А як Зеленський піде у відставку, то теж збиратимуться і проситимуть? От вам, до слова, про справжні цінності та пріоритети.
І на останок — про простих людей. От у Кобеляках ледве не «найпростішими» людьми є працівники комунгоспу. Особливо, ті, які вулиці метуть, водогони ремонтують. А от уявіть, що вони пару тижнів не виходитимуть на роботу. І ви — без води, на вулицях — гори сміття, пацюки та миші. Ну і якому «царю» тоді будете кланятися? Так хто важливіший і простіший? «Цар», якому ви 50 тисяч в місяць зарплати платите, чи той, хто трубу у водогоні поміняє? Чи укол вчасно зробить, чи сміття із контейнера вивезе, чи дитину множити і додавати навчить? І так далі і тому подібне.
Отака то історія про пріоритети. Цікаво, що через три місяці бажаючих «поцарювати» з’явиться більше, аніж достатньо. А ось трубу поміняти чи людей лікувати, як і раніше, буде нікому.
