Продовжуємо розповідати про земляків, які, живучи в сільській місцевості, досягають визначних результатів у спорті, мистецтві та інших сферах суспільного життя. Цього разу мова йтиме про чемпіона України з мотокросу Дмитра Кісіля.
Дмитро живе в селі Орлик, одному з найбільш мальовничих та екологічно чистих населених пунктів Кобеляцького району. Якщо говорити відверто, то на статус корінного орлянина чоловік поки що не претендує. Більша частина його життя пройшла в Дніпрі.
У Орлику Дмитро опинився волею долі. Мамі його чарівної дружини Ольги медики порекомендували змінити місце проживання. Загазоване повітря мегаполіса їй не надто підходило. Лікарі радили жити в місцині, де є багато води та росте сосновий ліс. Орлик для цього — місце ледве не ідеальне. А коли приїхали в село, то Ольга Плахута, так звуть дружину героя нашої розповіді, миттєво закохалася в блакитне орлицьке небо, в класичні краєвиди центру України.
У 2007 приїхали в Орлик вперше. Потім купили будинок. Спочатку жили в ньому до настання холодів. А потім вирішили не виїжджати у велике місто і в зимову пору року. Так Дмитро Кісіль став орлянином. І так у цьому селі з’явився свій чемпіон України з мотокросу, один із кращих гонщиків у своїй категорії.
Дмитро змагається на перегонах, які влаштовують для мотоциклів із колясками. Це — досить екзотичний для України і надзвичайно видовищний вид спорту. Досить один раз подивитися відеоролик про подібні перегони, щоб зрозуміти, наскільки це красиво.
Хоча Ольга Плахута, яка, судячи з усього, закохана в цей вид спорту не менше, аніж її чоловік, говорить:
— Це потрібно не лише бачити, а відчувати усім єством. Як вібрує мотоцикл аж до мурашок на шкірі, слухати цей неймовірно потужний звук двигуна. Ну а самі гонки... Це — драйв, це — екстрім, це — адреналін. Відчуття важко з чимось порівняти.
Взагалі «ганятися» на мотоциклах по бездоріжжю люди почали більше ста років тому. Одним з перших доступних громадськості змагань на пересіченій місцевості була так звана «гонка за лисицею», проведена на військовому навчальному плацу недалеко від Лондона в 1908 році. У ній брали участь 13 мотоциклістів і 16 кінних вершників. Метою мотоциклістів було довести, що нова техніка на бездоріжжі за швидкістю перевершує коней. Однак, у заїзді перемогли саме кавалеристи, а з мотоциклістів закінчили змагання тільки двоє.
Спочатку такі перегони не викликали значного інтересу серед публіки. Але фанати мотогонок шукали способи і можливості зробити їх максимально видовищними.
І вже після Першої світової війни в європейських країнах була знайдена найбільш вдала форма проведення мотокросів. Їх стали проводити на природній місцевості з трав’янистою, піщаною або навіть грязевою (але без каменів) поверхнею, використовуючи масовий старт.
Довгі дискусії щодо протяжності дистанції закінчилися на користь досить коротких трас — 1,5–3 кілометри — як більш видовищних для глядачів і більш безпечних для самих гонщиків. Однак, у СРСР і США влаштовувалися мотокроси з довжиною кола в 30 кілометрів і більше. Це було пов’язано з масовістю мотокросових змагань — гонщиків, які брали участь у гонці, було настільки багато, що вони не могли розміститися на трасі, не заважаючи один одному.
До речі, у колишньому СРСР мотоциклетний крос був надзвичайно популярним. Його культивували практично скрізь, гонщиків були сотні, якщо не тисячі. А зараз їх кілька десятків.
Дебют — у вісім років
Дмитро Кісіль любить згадувати про розвитов масового мотоциклетного спорту ще за часів Радянського Союзу. І це не випадково. Адже він — із радянської мотоциклетної сім’ї. А вперше сів за кермо мопеда у п’ять років. І вже через три роки дебютував у своїх перших змаганнях. Тобто, у свої 39 років Кісіль має 31 рік стажу гонщика. І планує їздити ще не менше, аніж десятиліття.
Гонщик пояснює:
— Згідно з правилами нашого спорту, брати участь у змаганнях можна до 50 років. Мені ще немає сорока. Так що попереду ще багато змагань. Шкода, що зараз в Україні мотокрос переживає не найкращі часи і гонщиків майже не залишилося. Але сподіваюся, що зміни будуть лише на краще. Зуміли ж у Бучі під Києвом один із кращих у світі, і це не перебільшення, треків збудувати, отже є потенціал для розвитку. На українському рівні в мене вже досягнення є. Хотілося б і з кращими у свті позмагатися. І привезти додому, в Україну та Орлик, якусь медаль.
У 2018 році Дмитро Кісіль став чемпіоном України з мотокросу серед екіпажів із колясками. Це, до речі, вид спорту з унікальною специфікою. Адже загальний успіх залежить не лише від одного «райдера», тобто спортсмена, який сидить за кермом. Не менш важливою є і роль «песенджера», тобто так званого пасажира. В Україні другого члена екіпажу ще називають «грузилом», «колясним» або «противагою». «Грузилом» для екіпажу Кісіля спочатку був його рідний брат. А в останні роки він незмінно «ганяється» із Олексієм Тихонюком.
Взагалі сама гонка триває не дуже довго — до 25 хвилин. І дистанцію спортсмени проходять за цей час не надто велику, і максимальна швидкість руху рідко перевищує 60 кілометрів за годину. Але навантаження за цей відносно короткий проміжок часу спортсмени отримують просто колосальні. Люди, далекі від цього виду спорту, оглядаючи мотоцикли із колясками, пристосовані до кросів, дуже часто задають питання: «А чому відсутнє сидіння для пасажира?».
А відсутнє воно через те, що другому члену екіпажу сидіти не доводиться. Він постійно переміщується по мотоциклу, змінюючи разом із гонщиком центр ваги. Це потрібно для того, щоб швидше проходити повороти.
Саме тому гонщики постійно слідкують за своєю функціональною підготовкою. Дмитро Кісіль паралельно із мотокросом на серйозному рівні займався плаванням. Зараз постійно відвідує тренажерний зал. Слабка фізично людина просто не витримає 25 хвилин перегонів.
Дмитро не приховує, що обов’язковою умовою досягнення успіху в його спорті є наявність «міцного тилу», підтримки і розуміння з боку дружини.
Він каже:
— Якщо жінка не підтримує, то без цього просто не зможеш «ганятися». Після першої ж травми дружина тихцем продасть мотоцикл. Моя Ольга — підтримує.
Дмитро і Ольга разом облаштували із мікроавтобуса «Мерседес» справжній дім на колесах. Ба, навіть садибу. Адже в «бусику» знайшлося місце не лише для спальні та кухні, а й для гаража, у якому перевозять мотоцикл.
Як каже Дмитро Кісіль, попереду в нього ще десятиліття для мотокросу. Так що цілком можливо, що в Орлику буде жити чемпіон чи призер міжнародних змагань. Свій клас в Україні Дмитро уже всім довів.
