Волею долі сталося так, що для наших земляків, уродженців Бабайківки, Юрія Сагайдака і Валерія Шмалія, День народження України став останнім днем їхнього життя. Вони загинули на сході країни 24 серпня 2014 року.
Про страшну людську «м’ясорубку» сумно відомого «Іловайського котла», здається, знають усі українці. І, водночас, до сьогоднішнього дня незрозуміло, що ж там відбулося, хто винен у загибелі сотень українських солдатів. Одні стверджують, що причиною трагедії стала бездарність наших генералів, інші говорять про те, що вина лежить на російських найманцях, які порушили писані і неписані закони війни.
Та як би там не було, але нам залишається шанувати пам’ять наших земляків, котрі загинули в тому страшному пеклі війни, загинули якраз у День народження України. Таких солдатів у Царичанському районі двоє. Ось уже чотири роки 24 серпня біля їх могил збираються рідні люди та посадовці різних рангів, аби вшанувати пам’ять про полеглих за Батьківщину.
Юрій Сагайдак похований на цвинтарі в Новостроївці, Валерій Шмалій — у Березівці (район Бабайківки), неподалік від батьківської хати. У Валерія залишилися мама і тато, для яких смерть сина — пекуча біль на все життя. Біля могили Юрія Сагайдака 24 серпня 2020 року в скорботі стояли рідний брат і племінник. У бійця залишилося двоє синів.
Юрій Михайлович Сагайдак народився 9 лютого 1969 року. Мав активну життєву позицію. Усе своє свідоме життя займався спортом, на змаганнях захищав честь школи, освітніх закладів, де навчався. Професійно займався гирьовим спортом. Спортивний гарт згодився Юрію і на Тихоокеанському флоті, куди його призвали служити в 1987 році. Після року служби Сагайдак став чемпіоном флоту в гирьовому спорті. А взагалі за 10 років занять спортом Юрій Михайлович був нагороджений близько 40 грамотами і дипломами, а також медалями та кубками.
Коли розпочалася війна на сході нашої країни, Сагайдак був мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив стрільцем 39‑го батальйону територіальної оборони «Дніпро-2». Своїми спогадами з нами поділився племінник Юрія, Валерій Сагайдак, який теж воював з ним у батальйоні:
— У той день, 24 серпня 2014 року, дядя Юра загинув. Його вбили на блокпосту поблизу міста Іловайськ Старобешівського району Донецької області. Пам’ятаєте так званий Іловайський котел? Тоді бої точилися криваві. Сили були нерівні. У той же день загинув і Валєра Шмалій.
Взагалі в той день Юрій Сагайдак не мав чергувати на блокпосту. Він замінив побратима. Його земляка Романа Черненка, родом з Дубового, відпустили на кілька днів додому, бо в нього народилася дитина. І Юрій, зваживши на прохання земляка, став на бойовий пост, замість Романа. Не знав, що там обірветься його життя. Загинув у день, коли Україна відзначала свій 23‑ій день народження. Указом Президента України № 9/2016 від 16 січня 2016 року нагороджений посмертно орденом «За мужність» третього ступеня.
Валерій Шмалій народився 28 листопада 1986 року. У своїй рідній Бабайківці закінчив школу, навчався в Царичанському аграрному ліцеї (у музеї закладу є обладнаний куточок, присвячений життю і загибелі Валерія — авт.), згодом працював на різних роботах. Коли спалахнула неоголошена війна, Шмалій став на захист Батьківщини. Наш земляк ніс службу на блокпосту під Мослином у складі 39‑го батальйону територіальної оборони «Дніпро-2». Мав позивний «Золотий» за рудий колір волосся. Загинув Валерій 24 серпня 2014 року на блокпосту 39–04 на перехресті доріг між селами Чумаки — Олександрівка в районі села Світле Старобешівського району. Указом від 4 червня 2015 року солдат Валерій Шмалій посмертно нагороджений орденом «За мужність» третього ступеня.
Якщо пригадати історію подій, то в той день загинуло багато бійців. Гинули від ворожих куль, снарядів. Очевидці подій «Іловайського котла» розповідають, що там була справжня «м’ясорубка». Фрагменти тіл людей згодом знаходили і складали по частинах. Багато солдатів саме за ними ідентифікували. Дякуючи військовим пошуковцям, вдалося встановити особи загиблих. Спочатку рідним солдатів повідомляли, що ті зникли безвісти. Так і батьки Валерія Шмалія до останнього сподівалися, що їхній син живий… Терпляче чекали. А вже отримавши документальне підтвердження загибелі Валерія, довго не могли звикнути до смерті дитини. Шмалію було лише 28 років, а Юрію Сагайдаку — 45.
