«…П’яна істота… почала кричати на міліціонера!»

Після виходу у світ статті «Обережно! Працює міліція» до нашої редакції зателефонувала одна із безпосередніх учасниць історії, про яку йшлося у матеріалі. Пізніше жінка надіслала нам листа, у якому виклала свої думки щодо подій того дня. Його ми із невеликими поправками і друкуємо.

26.02.2010 р. я завчасно, о 9.30 год. придбала на автостанції Полтава-1 квиток на 15.05 год. до Біликів на маршрут Полтава — Нові-Санжари — Білики. О 15.01 я підійшла на платформу до автобуса, проте водій закрив переді мною двері і не впустив мене до салону, незважаючи на мої вмовляння. Після цього спокійно виїхав за межі автостанції, мало не переїхавши мене. Все це зафіксовано камерами спостереження автостанції. Після моїх претензій диспетчерам вияснилось, що автобус помилково відправив раніше некомпетентний диспетчер. Диспетчери по телефону зв’язались з водієм та затримали автобус в межах міста. Після цього диспетчер на таксі відвезла мене та ще одну жінку, яка теж мала квиток на цей рейс, на зупинку Фурманова, де очікував автобус та посадила нас. Я гадала, що на цьому інцидент з перевізником вичерпано. Але виявилось, що моїм злопригодам це лише початок.
Автобус виявився переповненим, пасажири, підбурені водієм, вважали мене винуватою в затримці, тож я мала вислухати їх думку щодо мого спізнення. Я пояснила пасажирам, що затримка сталася виключно з вини перевізника, інакше б мене диспетчер не супроводжував до автобуса. Їхати до Біликів близько години, тому я, звичайно, хотіла зайняти місце, яке вказано в моєму квиткові. Поряд зі мною стояв нетверезий чоловік кримінальної зовнішності, який (цитую статтю) «У досить відвертій формі пояснив — що він думає про її бажання сісти, про її спізнення та про неї саму». В оригіналі це звучало дещо по-іншому: це була нецензурна лайка з погрозою «розбити мені … альник, викинути з автобуса, а в Санжарах намотати на колесо».
Кримінальна зовнішність цього чоловіка, його сленг та поведінка дали мені реальну підставу відчути загрозу своїй безпеці та життю. Оскільки за безпеку пасажирів несе відповідальність перевізник, я звернулась до водія з вимогою вжити заходів щодо хулігана, проте водій, навпаки, і далі підбурював та заохочував того. Після цього я повідомила, що сама викличу міліцію. Хуліган, під схвальні вигуки водія та пасажирів, в тих же виразах повідомив, де він бачив міліцію разом зі мною та що він нам зробить і став простягати в мою сторону руки. Коли я дійсно викликала міліцію, запал цієї людини зменшився, а після дзвінка з міліції з проханням уточнити обставини справи, хуліган трохи протверезів та бурмотів щось типу «не хотів». Затим хуліган, очевидно, передумав намотувати мене на колесо в Санжарах і хутко вискочив в с. Шевченки.
Під час посадки в Нових Санжарах на автостанцію прибув співробітник міліції, який повинен був зафіксувати факт хуліганства та взяти пояснення у водія.
Під час розмови між мною, міліціонером та водієм із салону автобуса вивалилась п’яна істота (подальша поведінка цієї істоти не дозволяє мені назвати її жінкою), яка, відштовхнувши мене, почала кричати на міліціонера, штовхати його та махати розчепіреними пальцями йому перед очима.
Гадаю, що в будь-якій цивілізованій країні особа, що дозволила б собі так поводитись з поліцейським, уже б за мить лежала в наручниках обличчям в асфальт.
Міліціонер достатньо ввічливо, звертаючись на «Ви», порадив цій істоті не втручатись в роботу міліції, попрохав просто відійти на своє місце. Проте ця істота жіночої статі, заохочувана натовпом, вочевидь, випала із реальності, відчула себе зіркою на «Фабриці зірок» і продовжувала чіплятись до міліціонера. Після цього терпець міліціонера, певно, увірвався, і він запропонував їй проїхати до відділення. Щоб утихомирити дебоширку міліціонер змушений був надіти на неї наручники та викликати наряд міліції. Прибув наряд міліції, посадив істоту до автомобіля. Один із співробітників звернувся до натовпу, закликаючи свідків. Проте жодна людина з натовпу, який так співчував та заохочував «героїню», на цей заклик не відгукнулась, всі моментально зникли, немов щури.
В райвідділі запал цієї п’яної істоти згас, вона вибачилась перед міліціонерами, обіцяла вести себе пристойно та прохала її відпустити.
На наступний день до мене зателефонувала диспетчер автостанції та попрохала вибачення за завдані неприємності та за те, що не посадила мене на вказане в квиткові місце. Вибачення від водія не надійшли.
Натомість в статті в «ЕХО» водій оббрехав мене, як винуватицю інциденту.
Вже після виходу статті я мала телефонну розмову з власником маршрутки Струковим Петром Михайловичем, який в порядку позасудового врегулювання пообіцяв публічно вибачитись переді мною на сторінках тижневика, що надрукував цю обурливу статтю.
Вважаю, що кореспондент Паршевлюк Володимир повинен був більш ретельно та грамотно розібратись в ситуації.
Якби дружину чи маму кореспондента водій не пустив з квитком до автобуса, мало не переїхав, оббрехав перед людьми, а потім заохочував п’яного хулігана побити пасажирку та викинути її з автобуса, то, певно, і тон статті не був би такий знущальний і лейтмотив «яке свавілля творить міліція» був би діаметрально протилежним.
І вважаю, перш ніж винуватити міліцію в знущанні над неповинною жінкою, не завадило б кореспонденту диференціювати такі поняття як «жінка» та «п’яна дебоширка». Вважаю, що кореспондент, як порядна людина, на сторінках тижневика повинен спростувати свою статтю та принести вибачення співробітникам міліції, які в даному випадку сумлінно виконували свій обов’язок, якщо, звичайно, він не вважає, що кожен п’яний пасажир має право втрутитись в роботу міліції, поштовхати міліціонера та поштрикати йому пальцями в очі, а потім спокійно продовжити подорож.
Я, як людина щодо якої було вчинене правопорушення, вдячна співробітникам Новосанжарського РВ УМВС за їх оперативне реагування на мій дзвінок.

P. S. Автор статті цілком згоден із правом авторки листа викласти свою думку на сторінках газети. Однак той самий автор далеко не обіцяє «надалі диференціювати такі поняття як «жінка» та «п’яна дебоширка». Оскільки для нього чи твереза, чи п’яна жінка все одно лишається жінкою. Як тут не крути. І, знову ж таки, вжите авторкою листа слово «істота» на думку журналіста не зовсім підходить для описання нехай і п’яної (що далеко не є фактом), але все ж таки людини. І той-таки журналіст був дуже далекий від того, щоб «винуватити міліцію в знущанні над неповинною жінкою». Він просто виклав у статті свідчення очевидців даного інциденту.
Щодо вибачення чи спростування, то повідомляємо авторку листа, що жоден ображений правоохоронець із такими вимогами до редакції не звертався.

Логін:
Пароль:
запам'ятати