— Колись випадково побачила в журналі деревце з бісеру і загорілася бажанням зробити щось схоже. Схеми плетіння не було, тож довелося імпровізувати, — зізнається майстриня. — Ідеї щодо створення нового виробу народжуються за різних обставин. Але до кожного додаю свою фантазію. Запозичати чуже не цікаво. Найбільше полюбляю виготовляти берізки. Вони завжди виходять якісь особливі.
Але по-своєму особливими можна назвати всі бісерні квіти, кущі та деревця, виготовлені руками Тетяни. Оскільки це — ручна робота, яку не поставиш на конвеєр. Навіть відштовхуючись від однієї й тієї ж схеми, кожен майстер зробить її несхожою на інші.
Бісероплетіння для Тетяни лише хобі. Адже за фахом тендітна дівчина — міліціонер. Вона працює старшим інспектором по роботі з населенням та громадськими формуваннями в Гребінківському райвідділі міліції. А до цього чотири з половиною роки була слідчим цього райвідділу. Стати міліціонером було мрією дитинства, пішла стежкою батька. Поринути у творчість Тетяна може лише вдома після роботи. Окрім того, дівчина захоплюється вишивкою, в’яже гачком та спицями.
— Інколи виникає таке нестримне бажання плести або хоча б один хрестик вишити. Здається, як не зроблю цього — день пройде марно, — говорить Тетяна.
Вдома у Тетяни Іщенко такий собі творчий тандем. Її мама — Валентина — вишиває чудові рушники.
— Перший рушник мама вишила, коли я закінчувала школу. В нас традиція: на випускному вечорі батьки дарують дітям рушники. Тепер вишиває постійно: і собі, і на замовлення. Дарує мені на свята. Тож вечорами ми творимо разом і критикуємо одна одну, — посміхається Тетяна.
Моя співрозмовниця — авторка понад ста різних унікальних виробів з бісеру. Й щоразу це щось нове й незвичайне. Вдома дівчина нічого не залишає, а дарує рідним, друзям, знайомим. Інколи виготовляє речі на замовлення. Зараз багато бажаючих доповнити інтер’єри кімнати цікавими екзотичними чи українськими квітами та кущами. Останній із шедеврів — калина. Вона користується особливою популярністю. Адже символізує рідну землю, отчий край і батьківську хату.
До речі, батьківщина бісеру — Стародавній Єгипет. Тут з непрозорого скла виготовляли штучні перлини, які по-арабському називалися «бусра» (у множині «бусер»), звідси й пішла його назва. З Візантії прикраси з бісеру потрапили до Європи. Тож у ХІІІ столітті бісерне гаптування розквітло в європейських країнах. А згодом бісер почала робити Венеція, яка й донині зберегла почесний титул «столиці скла». Вироби з бісеру вважались прикрасами вищого ґатунку. Вони і зараз досить-таки популярні. Чи не в кожному магазині біжутерії можна побачити оригінальні прикраси, а в магазинах сувенірів — цікаві дрібнички з нього. Та хоч в Україні сьогодні бісероплетіння розвивається дуже швидко, але бісер у нас не виробляють. Більшість майстринь, у тому числі і Тетяна, втілюють у життя свої фантазії за допомогою чеського бісеру. Є ще китайський, він дешевший, але значно гіршої якості. Для порівняння: п’ятдесят грамів китайського бісеру коштує три гривні, а чеського — шістнадцять. Тому хобі обходиться недешево. Але задоволення від роботи і позитивних емоцій, які приносять людям мініатюрні фіалки та берізки, не вимірюється ніякими грошима…
