У середині грудня віруючі традиційно вшановують пам’ять Миколи Чудотворця. У цей день заведено залишати дітям подарунки під подушкою. Та багато людей не знають, ким був Миколай та чому його канонізували.
Ким був святий Миколай
За історичними переказами, Миколай народився десь між 270 та 286 роками нашої ери в місті Патарі на півострові Лікія, який є територією сучасної Туреччини. Хлопчик був єдиним сином Феофана та Нони — заможних і глибоко віруючих людей. Саме тому вони з перших днів ростили Миколая в релігійній атмосфері й похрестили його одразу після народження, що в ті часи було рідкістю.
Миколай виріс і став аскетичною та щедрою людиною, яка в будь-який час могла прийти на допомогу нужденним. З часом він переселився до міста Мира, воліючи присвятити себе науці, і саме там його дядько-єпископ висвятив Миколая у священики.
Після того, як хлопець досяг повноліття, його батьки загинули. А Миколай витратив свій великий спадок на допомогу іншим людям, приносячи час від часу до будинків бідняків їжу, теплі речі, іграшки.
Усі добрі справи Миколай робив таємно, але одного разу городяни вистежили його. Коли всі в місті дізнались, хто здатен на такі милосердні вчинки, вони обрали Миколая єпископом — у 325‑му році він відвідав Перший Вселенський Собор у Нікеї, який звів імператор Костянтин Великий.
За життя Миколай встиг зробити чимало добрих справ. Завдяки цьому навколо Чудотворця з’явилася велика кількість легенд і з часом Миколай став одним із найважливіших християнських святих.
Але ще більше добрих справ приписують святому вже після його смерті в 342 році. Вважається, що його мощі зцілювали хворих, тому церква канонізувала Миколая, а люди стали шанувати його, як заступника та покровителя.
Святого вшановують двічі на рік
День святого Миколая святкують не лише 19 грудня (у день його смерті), а й 22 травня, коли мощі Чудотворця перемістили до міста Барі, що в Італії. У народі це травневе свято ще називають «літнім» Миколаєм. Існує цікава притча, чому святому присвятили відразу два святкування на рік.
За легендою, після проливного дощу їхав дорогою бідний селянин. Його віз застряг у багнюці, і чоловік не міг витягти його самотужки, тому просив допомоги в перехожих. Першим на дорогу вийшов святий Касьян, але він відмовив селянину, бо поспішав на зустріч із Богом. Через деякий час повз ішов святий Миколай, який, не замислюючись, допоміг витягнути воза з багнюки.
Потім, коли обидва святих прийшли до Бога, той запитав у Миколая, чому він запізнився та весь брудний. Почувши історію, Бог запитав у Касьяна, чому він не допоміг селянину. Той відповів, що не міг дозволити собі запізнитися на зустріч з Богом. І вирішив Бог, що оскільки Касьян не допоміг чоловіку, то славитимуть його люди лише раз на чотири роки (29 лютого), а Миколая Угідника, швидкого на допомогу, славитимуть двічі на рік.
Прикмети
Якщо 19 грудня починає лити дощ — гарно вродить озимина. У разі сильного морозу або паморозі варто чекати на великий врожай та багатство.
Вважається, що Миколай приносить із собою «ми кольські» морози, тому саме з 19 грудня зазвичай починається справжня зима. Якщо сніг випав ще до початку свята, вважається, що взимку буде холодно. Якщо було тепло, то зима, відповідно, теж буде теплою. Кажуть, що за кількістю снігу на 19 грудня можна передбачити, наскільки теплим буде 22 травня — на «літнього» Миколая.
Традиції святкування
Традиція святкувати День святого Миколая з’явилася в середньовічній Німеччині, де батьки дарували дітям новий одяг, ласощі, іграшки та шкільне приладдя. Аби малюки повірили в чудеса Божого Угідника, дорослі підкладали їм подарунки таємно, вночі. З Німеччини звичай шанувати Миколая розповсюдився на сусідні країни, зокрема на Польщу, звідки, скоріше за все, і перейшов на Правобережну Україну, яка тоді перебувала під Річчю Посполитою.
В Україні існує багато традицій святкування Дня святого Миколая. У селян на Слобожанщині було заведено збиратися разом після служби в церкві та варити пиво. Дітям цього дня готували особливе печиво — миколайчики. На Харківщині існував звичай святкувати триденні Миколині святки, готуючи кутю й узвар. На Поділлі чекали «показника» — людину з позитивною енергією, яка першою має зайти до хати.
Ще однією доброю традицією є звичай миритися зі своїми ворогами. Дівчата, які готувалися йти під вінець, наводили лад у своїх скринях: готували одяг і прикраси, у яких мали зустрічати сватів.
Чоловіки мали першими прокинутися зранку, обійти свій двір, обов’язково нагодувати худобу та промовити: «Дай, Боже, добрий день. Щобись худібонька здорова була, та й я з тобою, ще й зі своєю жоною». Вважалося, що в іншому разі на сім’ю чекатиме велике горе. На Київщині худобу окропляли свяченою водою під час служби і просили вберегти господарство й усю родину від біди та нещастя. Миколай також вважається покровителем бранців та подорожувальників і, зокрема, моряків.
З часом серед дітей з’явилася традиція надсилати святому листи, у яких вони перераховували добрі справи, просили вибачення за погані вчинки та просили подарунків. Цю традицію натепер перейняли й дорослі.
Вважається, що це свято — останній день, коли можна віддати всі борги, інакше сім’я в наступному році бідуватиме.
