На сторінках «ЕХО» постійно висвітлюються проблеми, які виникають у звичайних добропорядних громадян під час спроб скористатися своїми законними правами і отримати у власність або оренду клаптик землі. Більшість селян очікують на прийняття потрібного їм рішеннями по року, а то й два. А я читав усі розповіді, співчував людям і, водночас, гірко посміхався. Рік, два. Нібито, багато. А я безуспішно намагаюся оформити землю вже 10 (десять)!!! років.
«17 вересня 2020 року Верховний Суд, розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Волоського Валерія Миколайовича на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 1 березня 2017 року в справі за позовом Волоського Валерія Миколайовича до Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, постановив:
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області у вирішенні клопотання Волоського Валерія Миколайовича від 20 серпня 2014 про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 6,5 та 5,5 гектара та надання їх для ведення фермерського господарства на території Попівської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області.»
Кілька скупих речень офіційного рішення. Суха беземоційна констатація факту. А скільки за усім цим стоїть горя, страждань, недоспаних ночей, зіпсованих нервів і здоров’я.
Прошу людей, яким не доводилося проходити усі кола пекла «спілкування» із вітчизняними чиновниками, просто задуматися над звичайними цифрами і датами.
Вище було написано, що клопотання до Держгеокадастру було мною подане в 2014 році. Але ж ще перед цим, у 2011 та 2012 роках, були рішення Попівської сільської ради та Новосанжарської РДА про виділення мені тієї землі. Вдумайтеся, зараз на календарі лютий 2021-го, а почалася вся ця, з дозволу сказати, епопея в 2011-му! Десять років!
За десять років виростають нові покоління, діти встигають закінчити школу, втілюють у життя грандіозні проекти державного значення. А я весь цей час намагаюся добитися свого законного права працювати на клаптику землі. Адже мова йде не про якість багатотисячні гектарні наділи, не про великий бізнес, а про можливість нормально жити, господарювати, годувати сім’ю. Ба, що головне, про можливість бути дійсно незалежним у незалежній державі, ні в кого нічого не просити і сподіватися лише на себе. Але ж не дають! Не потрібні державі Україна незалежні люди!
А спочатку все нібито йшло добре. Отримавши дозволи і розпорядження, замовив у приватного підприємця проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок, а їх «аж» дві – 5,5 та 6,5 гектара. І тут почалося..
Тоді ж отримав першу відписку із зауваженнями та рекомендацією звернутись до розробника проектів та виконавця робіт з метою усунення допущених неточностей.
Всього я отримав 7 відповідей, замість очікуваного наказу на подані мною на затвердження Проекти землеустрою.
Виникає цілком логічне запитання: невже ніхто з керівництва Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області не знає, що рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його затвердженні повинно було оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держземагенства в області. Відповідно, такі рішення не можуть оформлятися листами у відповідь на клопотання заявника.
Тут поясню трішки детальніше і простіше. Роблю це спеціально для тих людей, яким ще доведеться потрапити в символічне «коло пекла» під час оформлення документів на землю. Можливо, їм знадобиться мій печальний досвід. Адже, не дивлячись на те, що зараз землями будуть розпоряджатися громади, це зовсім не означає, що вже місцеві чиновники не скористаються сумнівними «надбаннями» Держгеокадастру. Так от, якщо ви вже виготовили і подали проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, то вам його мають або затвердити, або відмовити. Тільки-но почнуть «годувати» відписками і зауваженнями, знайте, вас дурять. Одразу бийте у всі дзвони. Інакше, доки виправлятимете усі «недоліки», землю віддадуть комусь іншому.
Псевдоперевірка
Отримавши чергову відписку, я зрозумів, що Головним управлінням Держеокадастру в Полтавській області свідомо порушуються мої права, адже до виконавця робіт претензій я не мав.
Подальший хід подій лише зміцнив мою впевненість у відвертому свавіллі обласних чиновників. Вони постійно пропонували мені «домовлятися». Думаю, що людям, які оформляли землю, не потрібно зайвий раз пояснювати, що це означає. Мене фактично змушували відмовитися від претензій як до самих чиновників, так і від спроб таки отримати злощасні 12 гектарів землі. Самі ж ділянки пробували передати третім особам.
Апогеєм свавілля посадовців Держгеокадастру став наказ №53-ДК «Про здійснення державного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності» від 25 травня 2017 року, підписаний Людмила Остапенко, заступником начальника обласного управління Держгеокадастру.
Працівники Держгеокадастру організували псевдо перевірку, яка проводилася з порушенням моїх прав, як претендента на отримання земельних ділянок для ведення фермерського господарства, так і моїх особистих прав громадянина України.
При цьому, «потерпілою» стороною визначено саме орган місцевого самоврядування — Попівську сільську раду. Хоча земельні ділянки належать до державної форми власності, і, навіть при умові завдання збитків, потерпілою стороною мала б бути визначена саме держава, а не сільрада.
Таким є поле зараз
Загадкова математика від сільської голови
Окремої уваги заслуговують неправомірні дії Тамари Олексіївни Марик. Це — донедавна попівський сільський голова. Попрошу оцінити «красу гри» і математичний «геній» сільського посадовця при обрахуванні нібито збитків, завданих мною сільраді.
У листі на ім’я начальника Новосанжарського відділення ГУНП у Полтавській області зазначено, що бюджет Попівської сільської ради щороку, нібито з вини Волоського Валерія Миколайовича, недоотримує кошти в сумі 43884 гривні.
Згідно постанови про закриття кримінального провадження від 31 травня 2016 року, сільська рада надала розрахунок (!!!!) щодо земель державної форми власності, розпорядником яких є Держгеокадастр, про збитки з 2013 по 2015 роки в сумі 103788 гривень.
У скарзі на бездіяльність працівників поліції від 14.03.2017 року фігурує сума за період з 2012 по 2016 роки — 90000 гривень.
Листом від 17 березня 2017 року за №02-30/56 на ім’я начальника Новосанжарського відділу Кобеляцької місцевої прокуратури визначається сума заборгованості — 62593 гривень.
20 квітня 2016 року Тамара Олексіївна Марик листом на ім’я заступника начальника Новосанжарського ВП ГУНП у Полтавській області Грузіну М.М. вказує суму заборгованості 103778 гривень.
Скарга до Прокуратури Полтавської області від 24.03.2017 року містить розрахунок збитків у сумі 19240 за рік і 96200 за період з 2012 по 2016 роки.
Усі документи підписані Тамарою Марик власноручно.
Ну і як, скажіть на милість, можна розібратися у цій «математиці», коли цифри змінюються в кожному новому документі? Скільки платити? І головне. За що платити?
Читаємо документи далі.
Разом з тим, Попівською сільською радою в період 2016-2017 роки включено Валерія Миколайовича Волоського як орендаря по Попівській сільській раді (списки складаються відповідальними працівниками станом на 1 лютого поточного року) та нараховано орендну плату в сумі 22357гривень і 90 копійок (двадцять дві тисячі триста п’ятдесят сім гривень і 90 копійок) станом на 1 квітня 2018 року. У тому числі, пеня 159 гривень 10 копійок.
Мене про це сільська рада не повідомила жодним чином. Дізнався я про нібито борг, отримавши податкову вимогу. Довелося писати пояснюючі ще і в ГУ ДФС у Полтавській області.
Своїм листом від 13 квітня 2018 року (відповідь на запит) Тамара Марик повідомила про включення мене до переліку орендарів у зв’язку з фактичним використанням земельних ділянок. При цьому було враховано: площа землі 12 га (у т.ч. сільськогосподарські угіддя 12,00 га); процентна ставка відносно грошової оцінки земель 3%; сума орендної плати за рік — 12330,90 гривень.
Така ж сума була названа і у відповіді на мій запит до Державної фіскальної служби.
Ну от це схоже на правду. Хоча виникає риторичне запитання. Якщо сама ж сільська голова підтверджує, що сума обов’язкових платежів становить 12 із гаком тисяч гривень, то звідки, із яких розрахунків «випливли» оті згадані вище 22, 92, 103 тисячі гривень? У чию кишеню вони мали піти?
При цьому, Тамара Марик приступила до виконання обов’язків сільського голови із 16 листопада 2015 року і не надає жодних фактичних доказів того, хто саме і чи взагалі хтось користувався земельними ділянками за період, вказаний в розрахунках.
Цілком очевидно, що мета всіх цих звинувачень — здійснення тиску з метою залякування та спроба змусити відмовитись від позовних вимог і намагання передати земельні ділянки іншим особам.
Чи буде справа «Волоський проти держави Україна»?
Я сам 26 років пропрацював учителем у загальноосвітній школі Великого Кобелячка Новосанжарського району Полтавської області. Маю певний авторитет у суспільстві, яким дорожу. Жодного разу не притягувався до адміністративної та кримінальної відповідальності, звик до того, що мене поважають колеги і учні. Тож безпрецедентний тиск позначився на моєму здоров’ї. Певний час я змушений був вживати заспокійливі таблетки, у мене порушився сон, погіршився загальний психоемоційний стан. Були негаразди в сім’ї. Дружині довелося виїхати на заробітки в Польщу.
Але це ще не все. Апофеозом стало звернення сільради з цивільним позовом до суду. Це в той час, коли, нагадую, землі мали статус державної власності. Але позов прийняли. Третьою особою на стороні позивача виступило Головне управління Держгеокадастру в Полтавській області.
Під час розгляду справи за поданням Тамари Марик до виконавчої служби, накладався арешт на належне мені майно, зокрема, автомобілі.
Результатом стало неправомірне вимагання сплатити шкоду внаслідок нібито самовільного зайняття земельних ділянок в розмірі 96203.05 гривень.
Здавалось усе, як у тій приказці: «Не трать, куме, сили, а спускайся на дно». Таке рішення, на жаль, у подібних ситуаціях приймають більшість людей. Але ми не «спустились» і продовжували відстоювати свої законні права в судах вищої інстанції.
Крапку в цій історії поставив тільки Верховний Суд Постановою від 11 грудня 2019 року, якою рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області та постанову Апеляційного суду Полтавської області в частині вирішення позовних вимог Попівської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області до Волоського Валерія Миколайовича про відшкодування шкоди скасувати. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні вказаної частини позовних вимог відмовити.
….Земля за ці роки запустіла, заросла бур’янами. На неї боляче дивитись.
Не менш боляче нам із дружиною. 10 років тому ми мріяли створити своє маленьке підприємство, яке б давало можливість жити безбідно. Дружина мріяла зайнятись птахівництвом, яке можливе тільки при наявності ресурсів. Ми мали на меті створити 4 робочих місця для себе і двох синів.
Однак сини виросли і роз’їхались шукати кращої долі деінде. А ми поступово втрачаємо віру в те, що в країні під назвою Україна коли-небудь запанує справедливість.
Маю намір звернутись до Європейського суду з прав людини. Ніколи б не подумав, що фраза «Волоський проти України» може стати реальністю.
Для великих агрохолдингів земля — це, насамперед, гроші. Більше землі — більше грошей. А грошей забагато не буває. Для них. Для нас земля, земелька — це і є саме ЖИТТЯ. З ранньої весни і до пізньої осені. Любити землю, працювати на ній, отримувати від неї задоволення — і вона віддячує. Врожаями, рослинами, що радують око. І просто дає можливість вижити в цьому шаленому-шаленому світі.
P.S. Прошу вибачення у читачів «ЕХО» за можливо, занадто великий обсяг інформації. Але ж.. Десять років поневірянь — це таки багато.
