Кобеляцький край завжди славився видатними особистостями, які самовіддано працювали на благо людей та своєї землі. Серед них — хлібороби, інженери, керівники органів місцевого самоврядування, правоохоронці.
Кілька років тому редакція «ЕХО» публікувала спогади Григорія Потетія, який у свій час очолював місцеву прокуратуру. Розповіді Григорія Федоровича викликали значний інтерес серед читацької аудиторії. А зараз познайомимо читачів із ще одним славним вихідцем із кобеляцького краю — Юрієм Костенком, прокурором, у активі якого успішне розслідування найрезонансніших кримінальних справ минулого століття.
Юрій Костенко є продовжувачем Кобеляцького роду священнослужителя Арсенія Федоровича Лебединського. До речі, останній був дияконом у Покровській церкві в Кобеляках та помер у 1920 році від тифу в часи страшної епідемії, захворівши під час богослужінь. Жителі Кобеляк завжди згадували диякона як славну людину, доброго господаря, який ніколи не відмовляв у допомозі.
Донька Арсенія Федоровича Тамара згодом переїхала до міста Полтава, де 5 березня 1942 року народила сина Юрія. Тамара Арсентіївна працювала в Полтавському бібліотечному колекторі, у якому із самого дитинства Юрій проводив весь вільний час за читанням книжок. Це було найулюбленішим його заняттям, що дозволяло бачити навколо ширше та глибше. Світ для юнака розкривався у всій своїй складності й багатогранності.
На одному зі шкільних уроків, заповнюючи анкету мрій, на питання «Ким ти хочеш стати?», Юрій відповів, що хоче бути слідчим. На запитання, хто з дівчат тобі подобається, відповів — Логвиненко Людмила.
І все так і сталося. Як виявилося, юнак знав ціну своїм словам і обіцянкам: усе, до чого йшов, було досягнуто, усе, чого прагнув, здійснилося. Але вдалося все завдяки великим зусиллям, сталевій силі волі і неймовірній працездатності.
У ті часи для того, щоб стати слідчим, а потім прокурором, доводилося проходити справжню школу життя. «Мажорів» тоді не було.
У 1960 році закінчив навчання в середній школі № 10 міста Полтава. Під час навчання отримав спеціальність шофера і автослюсаря. Одразу після закінчення школи почав працювати автослюсарем у Полтавському автопарку №1. Тоді, як відомо, у зв’язку зі вступом на навчання в Полтавське технічне училище №1, звільнився. Закінчивши училище в 1962 році, отримав спеціальність бурового майстра і, пропрацювавши три місяці слюсарем у Полтавському БМУ №7, у тому ж році призваний на службу в армії. Закінчивши в 1963 році училище авіаційних механіків у Ленінградському військовому окрузі, служив у авіаційних частинах. Проходячи службу, закінчив курси з підготовки офіцерів-техніків запасу. Звільнений у запас у жовтні 1965 року і в листопаді того ж року прийнятий на роботу в Полтавський об’єднаний авіаційний загін, де працював авіатехніком, виконував обов`язки змінного інженера.
Не зраджуючи заповітним мріям, у 1967 році Юрій вступив на навчання до Харківського юридичного інституту і закінчив його в 1972 році, отримавши спеціальність юриста.
З 1970 року працював громадським помічником слідчого в прокуратурі міста Полтава.
З квітня 1972 року по листопад 2007 року працював у органах прокуратури Полтавської області, дослужившись до посади заступника прокурора Полтавської області, на якій працював 13 років.
У 1977 році Юрій Андрійович одружився зі своєю однокласницею Людмилою Остапівною Логвиненко — таким чином усі мрії дитинства було реалізовано.
Серед розслідуваних та розкритих Юрієм Костенком кримінальних справ — тисячі фактів кримінальної діяльності злочинців, здебільшого в резонансних справах, у т.ч. державного значення. Одним з перших почав використовувати аудіо-, відеофіксацію під час проведення слідчих дій та інші науково-технічні засоби.
Серед резонансних справ, які розкриті завдяки роботі Юрія Костенка, були:
- справа Кременчуцького серійного насильника Петоні, який обвинувачувався у ряді зґвалтувань жінок (1974);
- справа групи Решетилівських вбивць Карасьових (1986);
- справа Щербакова, який вчинив тяжкі злочини на сексуальному ґрунті відносно 10 неповнолітніх на території Полтавської області (1996);
- справа про близько 400 епізодів розкрадання бюджетних коштів у особливо великих розмірах, вчинених організованою групою з корумпованими зв’язками, до якої входили посадові особи Кременчуцького міськрайцентру зайнятості. До кримінальної відповідальності притягнуто 290 осіб. Відшкодовано збитків державі в сумі 150 тисяч гривень (2002);
- справа про 350 епізодів злочинної діяльності посадових осіб МСЕК №2 та Пенсійного фонду України в Полтавській області, внаслідок незаконних дій яких державі спричинено збитків на суму понад 2,5 мільйона гривень. Відшкодовано більше половини;
- справа банди Руслана Худолія, яка упродовж 1998 — 2004 років вчинила велику кількість злочинів у різних регіонах України. Худолій із спільниками вбив щонайменше 29 осіб (2007).
У кримінальних справах злочинці засуджені до найсуворіших покарань, передбачених Кримінальним кодексом України, у тому числі до смертної кари.
Справа Худолія: останній маніяк-убивця
На початку 2000-х вся Полтавщина жила в страху. Тоді ще не було Інтернету та соцмереж. Але чутки про те, що в області, точніше, у одному з районів — Карлівському, лютує банда серійних убивць, миттєво поширювалися із уст в уста. Розслідувати резонансний злочин доручили кращому із кращих. І Костенко й цього разу не підвів. Адже він із тих, хто вміє досягати поставленої цілі. Саме завдяки професійності прокурора були затримані убивці, злочини яких за масштабністю і жорстокістю можна порівнювати із страшною діяльністю легендарних Чикатіли і Онопрієнка.
Їх було два брати. Брати Худоліїї — Руслан та Олександр. Молодшому Олександру було пред’явлене обвинувачення «лише» в одному убивстві. Убивстві цілої сім’ї із п’яти чоловік. У старшого, Руслана, руки, і в прямому, і переносному сенсі, по лікті в людській крові. На його совісті, якщо це слово можна застосувати до цього нелюда, — 29 умисних убивств лише в Полтавській області і ще шість — у Криму, де він проходив військову службу. Убити людину для цього створіння було такою ж звичною справою, як для більшості з нас ходити на роботу.
І ось із такими страхітливими істотами доводилося мати справу Юрію Костенку. Погодьтеся, що для більшості звичайних людей лише розмова віч-на-віч із серійним убивцею стала б нездоланним випробуванням. Уявіть — ви сидите за столом, ведете допит, а навпроти — убивця десятків людей. А потрібно ж було ще й довести провину підозрюваних, зібрати сотні доказів. Тому що покарання за таке було одне — вища міра. Щоправда, Худолію пощастило: на момент винесення вироку смертну кару в Україні вже відмінили. Він відбуває довічне ув’язнення.
Ось лише один епізод. Один момент допиту і отримане зізнання.
Худолій зізнається у вбивстві жителя Машівського району Хоменка. Чоловіка вбивця застрелив. А дружині нещасного, попри тяжкі поранення, вдалося вижити. Чотирирічну доньку подружжя нелюд не чіпав.
Пояснив так:
— Чому не вбив дівчинку? А в мене своя дитина такого ж віку.
— Але навіщо тоді ти вбив сина Чинахових, семикласника, теж невинну дитину?
— Я вбив його батька, матір, бабу, діда. Потім поміркував і вирішив. А навіщо хлопцеві мучитися у житті без рідні? І вбив і його.
Ось такі злочини розкривав Костенко, із такими злочинцями доводилося мати справу і отримувати від них зізнання.
Самовіддана робота Юрія Костенка неодноразово відзначалася державою. Нагороджений нагрудним знаком «Почесний працівник прокуратури України» в 2002 році, медаллю «За працю і звитягу» в 2007 році, нагрудним знаком «Ветеран прокуратури України» в 2010 році.
У 2014 році Юрій Андрійович відійшов у вічність.
Сьогодні нелегку справу свого дідуся продовжує онук Юрія Андрійовича, працюючи в органах прокуратури.
5 березня Юрій Костенко народився. Ця стаття є нагадуванням, вшануванням пам’яті про дійсно видатного вихідця з Кобеляцького краю, справжнього прокурора і чоловіка.
