Ну не люблю я соцмережі. До крику не люблю. Молодші колеги підсміюються:
— То тебе «жаба» душить через те, що не зміг стати успішним блогером чи ютубером.
На що відповідаю (нехай вибачать мене віряни за таке порівняння):
— Ісус Христос, судячи з рейтингів найпопулярніших та найбагатших блогерів та ютуберів України і світу, не увійшов би й до сотні лідерів за кількістю переглядів та лайків.
Дійсно, безпристрасна статистика, яку ведуть Ютуб, Інстаграм та інші популярні нині «штучки», свідчить, що людство віддає перевагу споживанню абсолютно ірраціональної, навіть безглуздої інформації. У лідерах діти, які розпаковують іграшки, люди, які грають і розповідають про різні комп’ютерні «стрілялки», диваки, котрі намагаються розбити скло мегафоном. Останнім часом набирають шаленої популярності «високо інтелектуальні» та «духовні» відео, у яких їх автори мовчки їдять.
Чому так відбувається? Більшість аналітиків стверджують, що причиною феноменальної популярності подібної безглуздої інформації є безпрецедентне покращення і полегшення життя більшої частини людства. Жителі планети Земля просто не знають, чим себе зайняти. Простіше кажучи — із жиру бісяться. Людям уже не потрібно ганятися за мамонтами, йти за кінним плугом чи вручну виполювати гектари буряків, аби себе прогодувати. І вони «вбивають» час, споглядаючи за чужим життям.
І з цим нічого не вдієш. Можна до безкінечності бурчати про деградацію, про падіння моралі та інтелектуального рівня землян. Але від цього нічого не зміниться.
Для того, щоб щось змінилося, необхідно, щоб більшість людей «прозріли» і навчилися витрачати вивільнені час і зусилля на самовдосконалення, як фізичне, так і духовне. Але так не буде. Подібного «прозріння» самостійно досягають одиниці з тисяч. Тисячі і далі дивитимуться на інших. І все.
Приведу простий приклад. В Україні в Інстаграмі найбільше підписників мають молоді привабливі жінки, які розповідають про здоровий спосіб життя, схуднення, модні речі та дієти. Але, чомусь, із кожним роком на вулицях бачиш все більше й більше відверто хворих людей із ознаками ожиріння. Парадокс? Чому так? А не тому, що коли людина годинами сидить на місці, їсть пончики і дивиться, як інша людина їй розповідає про схуднення, вага тіла глядача неминуче росте? І він, той глядач, кращим не стає. Просто блогер більше заробляє. І все.
Набагато більш дієвим є спосіб примусового вдосконалення. Це коли держава організовує своїх громадян бути здоровішими, розумнішими, духовнішими. Але їй, державі це не потрібно. Ні в Україні, ні в усьому світі. Адже світом давно керують транснаціональні корпорації, створені з метою отримання надприбутку. А для того, щоб отримувати надприбутки, розумні, здорові і високодуховні споживачі просто не потрібні. Тому що їм мало потрібно для розвитку і щастя, вони мало споживають, отже — купляють. Із такими мільярдів не заробиш.
Окрім того, насмілюся висловити припущення, що і керувати сучасними «гомофейсбукісами-інстаграмісами-ютубісами» легше, аніж традиційними гомосапієнсами. Адже вимираючі гомосапієнс живуть у реальному житті, а «фейсбукіси» — у віртуальному.
Днями став учасником вельми символічного епізоду. На сторінці «Ц.О.С» у Фейсбуці з’явилося повідомлення із закликом до царичан прийти на мітинг протесту проти свавілля газовиків, які «відрізають» від енергопостачання громадян, котрі відмовляються платити за транспортування газу.
Повідомлення, як повідомлення. Поширення, лайки, обговорення.
Мітинг був призначений на 11-ту годину в п’ятницю. Автор цієї статті, як професійний журналіст, котрий, зокрема, пише і про події в Царичанці, у 11:00 п’ятниці, 26 лютого, був біля входу на подвір’я царичанського управління газового господарства. Перебував там хвилин 15-20. Усе очікував появи протестуючих.
Не дочекався. Про те, що повідомлення в Фейсбуці прочитали, опосередковано свідчили свіженькі оголошення на в’їзних воротах. У них попереджали, що в Україні карантин і вхід на подвір’я, у зв’язку з цим, заборонений. А на вході стояв вартовий, який впускав і випускав автомобілі. Думаю, що зазвичай газовики не виставляють таких караульних.
Класика «фейсбучної революції». Повідомлення, лайки, репости, бурхливе віртуальне життя. І мертва тиша в житті реальному. Це — із тієї ж опери, що й заклики в соцмережах «Націоналізуємо газові мережі і родовища!», «Виселимо олігархів!». Хто за? Усі за! Тисячі, сотні тисяч, мільйони – за! У ноутбуках, смартфонах і айфонах. Ми добилися, ми здобули! Це – перемога! Газ подешевшав до 6,99!!!
Ага. Два рази подешевшав. Спочатку ціну неймовірно «задерли», а потім — «опустили». Полегшало нашій мамі.
От за це й не люблю соцмережі. Так, у них є й користь, через них можна миттєво поширювати й потрібну важливу інформацію. Але це — лише інструмент. Як молоток, як лопата.
Тому що без реальних людей, без їх реальних рук, голів, без реальних, а не віртуальних дій, усі оті лайки, репости і поширення нічого не варті. Це — лише підміна реального, живого, складного, але такого цікавого життя.
Можливо, я й не правий. Можливо, це старече бурчання із розряду «а раніше було краще», «були й ми рисаками». Але практика, яка, як відомо, є критерієм істини, показує, що для досягнення потрібного результату одного лайкання чи поширення таки малувато. Та й тисячі «друзів» із Фейсбуку на допомогу, в разі чого, навряд чи прийдуть. Хоча ні, чого ж, лайк чи плюсик поставлять.
