Я не виступаю агітатором вакцинації і не збираюся когось у чомусь переконувати. Але як медик, як лікар вважаю за необхідне висловити свою точку зору з питання вакцинації, а кожен сам прийме рішення, прислухатись до неї чи ні.
Для початку пропоную згадати відомі, але призабуті факти. Напевне, так влаштована людська психіка, що ми добре пам’ятаємо невдачі та трагедії, але забуваємо про успіхи й перемоги. У тому числі забуваємо і про успіхи медицини, як нашої української, так і світової. Отже, зважуся нагадати про те, як людство перемогло хвороби, котрі зовсім недавно наганяли на нього жах, забирали сотні мільйонів життів, ставили на межу вимирання цілі країни та народи.
Віспа і поліомієліт подолані виключно завдяки вакцинації
Розпочну свою розмову з розповіді про таку хворобу, як поліомієліт.
Це невиліковна, високо інфекційна хвороба, яка епідеміями накривала США та країни Європи кожні 5–6 років з великою чисельністю померлих і ще більшою кількістю людей, які отримали інвалідність у результаті хвороби.
Вірус вражав нервову систему, викликаючи параліч кінцівок, а інколи м’язів дихальної системи. Хвороба наскільки страшна і небезпечна, що навіть ті, хто виживав, були змушені надалі до кінця днів своїх користуватися інвалідними візками або апаратами штучного дихання.
Один із Президентів США, Франклін Рузвельт, теж став інвалідом після перенесеного поліомієліту. Наголошую — це президент найбагатшої держави світу. Тобто ні гроші, ні доступ до передових досягнень медицини не рятували від наслідків поліомієліту.
У середині XX століття зростання захворювання на поліомієліт набуло в багатьох країнах характер національного лиха. Що важливо — вражала вона в основному дітей. У 1954 році в США почали першими застосовувати вакцинацію, де одночасно ризикнули вакцинувати понад 5000 школярів початкових класів і отримали позитивний результат.
Розпочалася тотальна вакцинація населення США.
Незважаючи на протистояння двох наддержав США та СРСР, на холодну війну між ними, у керівництв цих держав вистачило розуму і відповідальності перед своїми країнами й народами, щоб домовитися про проведення загальнодержавних вакцинацій населенню країн. Надалі масову вакцинацію провели у всіх країнах Європи, а потім взагалі було щеплене населення цілої планети, що дало можливість зупинити розповсюдження цієї пандемії. При цьому ні про яку згоду чи добровільність вакцинації в країнах мови не йшло. Вакцинували всіх. Ніхто нікого не запитував про згоду. Ніхто не кричав про права людини.
І тільки завдяки широкому застосуванню вакцинації з 60‑х років захворюваність серед населення почала стрімко знижуватись.
Наведу офіційну статистику СРСР: 1960 рік — 22 тисячі нових хворих; 1961‑й — 4500; далі — по 100–150 випадків на рік. Я народився в 1961 році і завдяки прийдешній вакцинації наше і всі подальші покоління уникли такої тяжкої недуги.
Перед тим людство здолало віспу. Не знаю, як зараз, але раніше про це досягнення, як приклад користі вакцинації, розповідали у всіх школах. Так от, лише в двадцятому столітті віспа забрала 300 мільйонів людських життів. Повторюю, 300000000! Це в двадцятому столітті, коли медицина вже була розвинута, коли була статистика смертності. Ми можемо лише уявити, скільки жертв віспи було до цього. Швидше за все — мільярди! Тридцять відсотків заражених помирали. При цьому, помирали в страшних муках. Усе тіло хворої людини покривалося гнійними наривами. Ті, хто виживав, сліпли, їх тіла назавжди були спотворені страшними шрамами.
І ніхто не знає, скільки б це жахіття продовжувалося. Але ми добре знаємо, завдяки кому і чому віспа була подолана. У 1796 році англійський лікар Едвард Дженнер створив вакцину на основі коров’ячої віспи. Медик виготовив вакцину за власні кошти, першим ризикнув зробити щеплення сину фермера. Йому не вірили навіть тодішні медичні «світила». Але вакцина спрацювала. Потім вакцинували всіх. Знову ж, примусово. І хвороба зникла. Щоправда, аж у 60‑х роках минулого століття. Адже лише тоді вакцини дісталися до «найзабитіших» країн Африки, де медицини до цього не було взагалі. Від слова «зовсім».
Наша сім’я однозначно «за» вакцинацію
Сьогодні новою загрозою для людства, новим викликом для світу став коронавірус, точніше, COVID-19.
Різні країни та різні влади прореагували на цей виклик по-різному. Та в чому є спільність, так це в розумінні необхідності вакцинації населення. Іншого варіанту сьогодні, на жаль, не запропоновано. Та й, судячи з історії успішного подолання інших небезпечних вірусних хвороб, його, іншого шляху, і не існує.
Не вважаючи себе великим спеціалістом по вірусах і вакцинах, як і завжди у своєму житті, я орієнтуюся на думку експертів і авторитетів, чи спеціалістів інших країн.
І якщо Ізраїль, країна, яка бореться за життя кожного свого громадянина, країна з надзвичайно високим рівнем медицини, прийняла рішення про 100 % вакцинацію своїх громадян, то чи я розумніший за колективну медицину Ізраїлю?
Моєму татові 85 років, а мамі 83, і при першій же можливості ми обов’язково вакцинуємося. Це їх свідоме рішення. Вони вже записалися в чергу. Це рішення всіх членів нашої сім’ї. Як свідомих громадян, які турбуються про життя і здоров’я не лише своїх близьких, а й навколишніх їх людей. Адже історія людства свідчить, що лише набуття колективного імунітету через масову вакцинацію здатне зупинити інфекційне вірусне захворювання.
А я, як директор інтернату, буду робити все від мене залежне, щоб зробити щеплення від COVID-19 для всіх мешканців будинку-інтернату та тих працівників, які будуть усвідомлювати цю необхідність.
Так, я розумію, що зараз вакцинація не є примусовою. Але ж ми живемо в двадцять першому столітті. Ми живемо в епоху, коли медицина здатна дуже швидко створити вакцини, на розробку яких раніше витрачали десятиліття. А потім століттями впроваджували в життя.
То навіщо чекати? Навіщо ризикувати собою та життям рідних?
Вакцинуйтеся!!! Будьте здорові, живіть довго і щасливо, слухайте голос розуму. І тоді всі ми швидко забудемо про той злощасний COVID.
