У ці дні в світі відзначають День метеоролога. Користуючись нагодою, хотілося б розповісти кобелячанам про будні місцевої метеорологічної станції.
Всесвітній день метеорології заснований Всесвітньою метеорологічною федерацією (ВМО) і відзначається з 1961 року для підвищення обізнаності широкої громадськості в усіх країнах світу щодо діяльності Національних гідрометеорологічних служб, а також задля поглиблення розуміння значущості такої праці.
Сама ВМО була заснована в 1950 році як компетентний орган ООН з питань спостереження за станом атмосфери Землі та її взаємодією з океанами. До складу ВМО входить 191 країна, зокрема й Україна, яка представлена Українським Гідрометцентром.
У Кобеляках перші метеорологічні спостереження були організовані ще в далекому 1885 році, тобто майже півтора століття тому. Тоді в містечку був так званий дощомірний пост. Але до 1923 року він працював не регулярно, а з великими перервами.
А ось із 21 жовтня 1935 року на основі поста була відкрита станція другого розряду. Вона функціонувала до 1944 року. Потім була перерва в роботі.
І вже з 1949 року метеостанція в Кобеляках відновила роботу і не припиняє її й до сьогоднішнього дня. За часи існування станція змінила кілька адрес. Бувало й так, що адмінприміщення знаходилося на одній вулиці, а вимірювати показники доводилося йти на зовсім іншу, туди, де розташований метеомайданчик.
У серпні 1949 року тодішнім начальником метеостанції Гаврилом Поповим були встановлені основні вимірювальні прилади — психрометрична будка із повним комплектом термометрів, гігрометр, термометри на поверхні ґрунту, дощомір Тертякова, проводилися спостереження по анероїду. У жовтні того ж року встановили ртутний барометр і барограф.
До 1953 року начальники частенько змінювалися. І лише в 1953 році прийшов керівник, який працював дуже довго. Мова про Петра Гука. При ньому була налагоджена сучасна на той період система передачі інформації, відкрили гідропост на Ворсклі. У 1973 році було спеціально збудоване приміщення для метеостанції на вулиці Дружби, де установа знаходиться й до сьогодні.
Це — ледве не найвища точка в Кобеляках. Висота метеомайданчика над рівнем моря — 115,4 метра, глибина залягання ґрунтових вод — 13 метрів.
Нині штат співробітників метеостанції становить 8 чоловік: 5 техніків-метеорологів, агрометеоролог, гідроспостерігач і, власне, начальник.
Більшість працівників трудяться на метеостанції не один десяток років. Чимало дітей прийшли туди, де колись працювали їх батьки. Такі собі династії метеорологів є в Кобеляках. Випадкових людей у метеорології немає, «блатні» сюди на роботу не йдуть. Адже професія дуже специфічна і не надто високооплачувана. Її, цю професію, потрібно любити, буквально жити нею. Адже навіть вдома в неробочий час ми спостерігаємо за хмарами, визначаємо їх форму, висоту, визначаємо видимість.
Нещодавно в діяльності станції почалися зміни. І, як не дивно це сьогодні звучить, зміни на краще. Держава нарешті звернула увагу на нашу професію, після довжелезної перерви в часі почали виділяти кошти на ремонти та заміну застарілого обладнання. Напевне, вже і в Україні зрозуміли, що за змінами в кліматі необхідно спостерігати, що проблеми, з цими змінами пов’язані, стають надто актуальними, щоб їх ігнорувати. А для цього потрібне професійне метеоспостереження.
За останній рік завдяки отриманим коштам нам вдалося провести чимало ремонтних робіт. У планах — ще більше. Так, трудимося самі, на те, щоб наймати будівельників, нам держава грошей не дає. Але радіємо з того, що маємо. Адже той факт, що про нас, метеорологів, згадали, породжує нехай і обережний, але оптимізм.
Загалом праця на метеостанції давно стала нашим другим життям. А може й першим, основним. І в ньому є місце романтиці, красі, естетичній насолоді.
Адже чого вартий початок ранку, коли тільки прокидається птаство, рожевіє на сході небо, часто затягнуте альтокумулюсами, які так схожі на кучерявих ягнят. А яке красиве нічне небо в поволоці ціростратусів. Чи грозовий вал кумолонімбусів, які так швидко летять, постійно змінюючи свої обриси! Або осінні тумани, що затягують пеленою все навколо. А смуги туману в низинах влітку, а ти стоїш вище них, як над хмарами, і вгадуєш предмети по розпливчатих обрисах!
Наша професія прекрасна і поетична. Ми можемо по колиханню гілок визначити швидкість вітру, а потім звіряємо свої суб’єктивні відчуття по приладу М-63. Або визначаємо «на око» видимість і перевіряємо по М-53. І ви знаєте, все сходиться.
А взагалі, сказати, що ми любимо свою професію, — це не сказати нічого.
