Григорій Іванович Мокрий пише картини, робить столи, табуретки й сувеніри. А ще він грає на гітарі. Написав кілька пісенних текстів для землячки, заслуженої артистки України Тетяни Садохіної.
У доробку Григорія Мокрого — малюнки і вірші для дітей, які гідно оцінили Любов та Оксана Куторжевські. Вони надрукували про нього статтю в журналі «Рідний край», що видається Полтавським педагогічним університетом. Крім цього, дослідниці творчості митця видали книжечку «Інноваційний спектр поезій Григорія Мокрого» з його творами: «У війні нема потреби», «Вогонь душі», «Славні молоді роки», «Гуси», «Сімейний Петько», «Іменини у Дарини», «Нева» та іншими.
— Із ініціативи мешканців села та за їх підтримки облаштовую дитячий майданчик для сільської дітвори, — розповідав Григорій Іванович. — Хочемо встигнути до Дня села.
Батьківська садиба охайна, тут багато що зроблено героєм цього нарису. Відчувається художній смак. Роблю кілька фото. Цікавлюсь «Пірамідою». Це така дерев’яна споруда.
— У ній гарно відпочивати, спілкуватися. Цікаво, якщо поставити всередину піраміди воду, то рідина набуває цілющих властивостей, — говорить Григорій Мокрий.
У його руках все оживає, набуває неповторної краси.
Григорій Мокрий народився в Чорбівці, тут навчався в школі. Двадцять п’ять років працював у Дніпрі. Нині — знову в рідному селі.
Вірші — це прояв його світосприйняття, життєвого досвіду, переживань, мрій. Він любить твори Шевченка, Гоголя. Читає історичні книги.
Григорій Іванович дбайливо зібрав, зберіг і впорядкував до видання патріотичні твори свого земляка Віталія Андрійовича Дейнеки, написані ще в радянський період. Через сміливі висловлювання твори не пройшли цензури і не були надруковані.
Любов до Батьківщини, до рідного краю, до найрідніших людей відчувається в поетичних творах Григорія Івановича «Надвечір’я», «Моє село», «Ворскла», «Пісня про Полтаву», «Росте бур’ян», «На чужині», «Весняна».
У нього своє неповторне бачення природи: «улігся час на цвіт духмяного бузку», «запалали світанки в весняній обнові», «день яснів ароматом», «юність пливла в хмаринці синій», «горять вогні в поемах, віршах», «крапельками блиска поріжок, нічка в’ється», «початок твій струмки-алеї живить далеке джерело», «на село упала хустка з хмар», «місяць тихо ріжком зачепив цвіт калини».
У вірші «Сон» (версія Мокрого) «згадався вчинок Прометея, вогонь душі він дав мені».
Поет засуджує агресивні дії сусідньої держави: «хто думав, що прийде війна, що кат російська сторона… Болить родині і мені та Бог на нашій стороні». «О, злий сусіде, подоба Каїну, заклятий «брате», чорнокрилий птах! Які вітри, ти шлеш на Україну? Які Боги у тебе на устах?», «політики, епохи злої, дружіть з своєю головою».
Письменник у віршах намагається відновити історичну правду: «Київ‑Русь! Це матір наша, яка виросла з руїн. А Росія — просто РАША для спільноти всіх країн…».
Уболіває поет за долю села, його трудівників: «сплять колгоспи в осинових перлах, гинуть села крізь сонні гаї… хижа пам’ять минулого стерла ясну молодість предків моїх», «сіяли, жали, жили як уміли, місяця-серпа посивілі сини», «славний образ дідуся десь поза законом».
Цікаві пісенні тексти: «Прадідівська хата», «Я радію цій весні», «У моєму садку», «У дворі розцвітає вишня».
На моє прохання зазвучала гітара в руках Григорія Івановича: «Вулиця до вулиці тулиться, небо сяє, а бува й хмуриться…».
Рідкісний талант чорбівського митця вилився у віршики для дітей: «Зайчик Руся», «Їжачок», «Хрячок -дивачок», «Мишка», «Ласуні», «Каченята», «Телятко Му», «Котик», «Тобик»».
Через кілька днів, як побував у його сільській майстерні, виникла ідея організувати виставку робіт майстра. Зателефонував Григорію Івановичу, щоб домовитися про організацію виставки в Кобеляцькому музеї літератури і мистецтва. Він дав згоду.
І наостанок ще одна приємна новина: побачила світ книга поета «Любіть Україну».
