Сергій Гордієнко — народжений, щоб іти (фото) (відео)

Сергій Гордієнко — народжений, щоб іти

Днями у Кобеляках був надзвичайний чоловік. У місто він потрапив, прямуючи із Києва в Дніпро. І мандрує цей незвичайний чоловік не на автомобілі і навіть не на велосипеді, а пішки. Для Гордієнка сходити із Києва до Дніпра — це як для більшості українців пройтися в магазин.

Ви ніколи не рахували скільки кроків робите за день, скільки кілометрів проходите, саме проходите, а не проїжджаєте, за тиждень? Ні? Сергій Гордієнко зазвичай проходить за день 25 кілометрів. Причому безперервно йти він може роками. Найдовша відстань, яку цей чоловік здолав протягом пішої мандрівки, становить 19 тисяч кілометрів. Уявили? Для полегшення осмислення, нагадаю, що протяжність екватора — 40 тисяч кілометрів. Тобто, чоловік взяв і обійшов пів земної кулі. І йшов не тротуаром чи асфальтною дорогою, а джунглями, пустелями і горами. Адже мандрівка була через всю Південну Америку. Почалася від Вогняної землі в Аргентині і закінчилася в Мехіко. Йшов Гордієнко сім років.

Невеличка довідка

Гордієнко подорожує майже все своє свідоме життя. Спочатку це був спортивний туризм: водний, гірський, лижний, пішохідний, спелеотуризм. Із 1970 року, як керівник і учасник, побував у близько тридцяти категорійних походах майже у всіх куточках колишнього Радянського Союзу: Алтай, Хібіни, Таймир, Якутія, Чукотка, Ямал, Примор’я. Став майстром спорту.

Із 1971 року займався спортивним (водним) туризмом, сплавляючись гірськими річками СРСР: у Сибіру і на Російській Півночі.

У 1988 році керував Всесоюзною лижною комсомольсько-молодіжною експедицією з Кольського півострова на Соловки (Знак Пошани ЦК ВЛКСМ).

У 1990 році керував першопроходженням якутської ріки Іркан комплексної пішо-водної експедиції майстрів туризму (золота медаль чемпіонату України зі спортивного туризму та звання майстра спорту України).
У 1992 році керував експедицією на приполярний і полярний Урал, результатом якої став фільм про північних шаманів і культи.

1993 рік — лижна експедиція до островів Ізвєстій ЦВК в Карському морі, піший перехід через тундру Таймиру.

1995 рік — початок кар’єри професійного мандрівника. Навесні з 84‑ої паралелі стартувала міжнародна експедиція під керівництвом відомого російського полярника Володимира Чукова. Вона здійснила лижний перехід до Північного полюса. У цей рік і був вперше встановлений прапор України на Північному полюсі. Зробив це єдиний українець у складі експедиції. Другий раз Гордієнко зробив це через три роки — у 1998-му.

У 1996 році Сергій став учасником першої української антарктичної експедиції. І близько року перебував в Антарктиді на станції «Академік Вернадський». Він виконував функції польового метеоролога і фахівця з техніки виживання. Але і тут екстремал продовжував ходити. За домовленістю з англійцями потрібно було зробити тривалий перехід, під час якого проводити виміри товщини льоду. Це було дуже небезпечно через складні погодні умови. Центр управління експедиції наказав відмовитися від переходу. Але Гордієнко виконав завдання на відмінно, бо знав, як це зробити. Він протягом 7 місяців йшов уздовж узбережжя Антарктиди. Потім півроку мандрував північною Африкою, зробивши перехід через Сахару з Марокко в Єгипет при температурі повітря до +50‑ти градусів.

У 1999 році — подорож Південною і Центральною Америкою. При цьому довелося пробиратися через джунглі у складі партизанського загону зі зброєю в руках. Проплив на каное Амазонкою.

У 2002 році Гордієнко став ініціатором експедиції «Шлях із варяг у греки», але через чиновницькі перешкоди керівництво цього заходу виявилося у інших людей. У відповідь на це екстремал здійснив одиночний транс-перехід від Північного Льодовитого океану до Чорного моря. Шлях довжиною в 6000 кілометрів від Мурманська до Севастополя мандрівник долав як пішки, так і на каяку, без використання автоматичних засобів. Головною метою був збір матеріалу про психологію виживання в екстремальних умовах.

Старт був у грудні 2003 року. Маршрут першого етапу від Севастополя через Сибір до Владивостока, довжиною понад 15 тисяч кілометрів, Сергій закінчив у кінці 2006 року. Цю частину великого шляху компанію першопроходцеві склав пес лабрадор по кличці Пеленг Румб. Собаку дали з розплідника міністра МНС Росії Сергія Шойгу для випробування породи.

Другий етап подорожі почався в березні 2007-го із Владивостока. Екстремал плив на каяку уздовж узбережжя до Магадану, де потрапив у 6-бальний шторм, коли довелося чотири доби бути в маленькому човнику, долаючи страх, холод, біль тіла від того, що затекли практично нерухомі кінцівки. Потім мандрував Камчаткою, японським островом Хоккайдо, як данина пам’яті, загиблому в 1984 році при сходженні на найвищу точку Північної Америки, гору Мак-Кінлі, екстремалу-мандрівнику Наомі Уемура.
Потім Гордієнко першим пройшов пішки весь БАМ і проплив всю ріку Об від Новосибірська до Салехарда (4000 кілометрів), а потім пройшов Полярний Урал і дійшов до Санкт-Петербурга. У Білорусі він потрапив в зону сильних лісових пожеж, де горіли торфовища. Етап закінчив у Севастополі перед 2011 роком.

 

Я — далекобійник

Так що, самі розумієте: для такого чоловіка пройтися пів тисячі кілометрів від Києва до Дніпра — це як для більшості пересічних українців сходити на ринок чи в магазин.

Звичайно ж, дізнавшись, що через Кобеляки йтиме і ночуватиме тут такий видатний чоловік, ми спробували з ним зустрітися й поговорити, а потім донести інформацію до наших читачів.

Гордієнко хоча вже й відпочивав, але охоче погодився порозмовляти.

Він наголосив:

— Я, хоча й мандрую виключно в одиночку, але не є відлюдьком. Я цілком комунікабельна людина. Маю сім’ю, двох доньок, онуку.

Розмова була хоча й не надто довгою (потрібно ж чоловіку дати час на відпочинок), але насиченою. Тому всі її нюанси неможливо переповісти в одній газетній статті. А якщо перераховувати всі досягнення Сергія Гордієнка, описані в різних енциклопедичних довідниках, то й цілого номера не вистачить.

— Що вас сподвигло на такі складні і важкі, по-справжньому екстремальні, подорожі?

— Узагалі-то я науковець, фахівець в області техніки і психології виживання. До речі, психологія виживання, наука про техніку прийняття правильних рішень, є універсальною. Вона працює, однаково, що для соціуму, що під час екстремальних подорожей. Досвід — це добре. Але досвід — це ніщо, якщо не вмієш приймати правильні рішення. Можна ж накопичувати і досвід невдач.

А взагалі, подолання великих відстаней — моя тема. Я такий собі дальнобій. Знаєте, є такий вислів «Солдатами не народжуються, ними стають». Я вважаю, що він хибний. Солдатами саме народжуються. Кожен для чогось прийшов у цей світ. І якщо знайдеш — для чого прийшов, то все у цій сфері буде вдаватися. Я, напевне, народився, щоб ходити. Хоча (сміється) і плавати, особливо на човні, люблю.

— Наскільки мені вдалося дізнатися з Інтернету, найдовша відстань, яку ви пройшли за один раз, становить 19 тисяч кілометрів. А взагалі, яку вже відстань подолали під час усіх мандрівок?

— Десь 160 тисяч кілометрів я пройшов чи подолав на каяці. Одну велику подорож завершити не вдалося. У 2019-му йшов із України в Іспанію. Але через епідемію ковіду довелося повертатися вже із Сербії.
Далі планую перейти на акваторію, тобто, подорожувати по воді. У 2022‑му році, якщо все йтиме нормально, планую на каяці болідного типу, що збудують у Києві, перепливти Атлантичний океан. Я буду не першим, хто це зробить. Перепливав Атлантику на каяці британець Джон Фервакс, перепливав поляк Александер Доба. Останній, на жаль, у цьому році загинув під час підйому на найвищу вершину Африки — Кіліманджаро. Йому було 75 років. Помер нібито від коронавірусу.

 

Не залежуйтеся, захворівши на коронавірус

— До речі, про коронавірус. Хоча ви й не медик, але я думаю , що і при зараженні цією інфекцією техніка прийняття рішень схожа. Як би ви діяли?

— Ну щодо медицини, то я дуже наближений до неї. Тепер щодо ковіду. Оскільки його механізм — це тромбувати судини, то вже після захворювання утворюються тромби. Вражаються легені, серце. І від цього люди часто гинуть.

Тепер міркуємо. Якщо людина знаходиться в русі, то кров насичується киснем, механічне навантаження сприяє нормальному метаболізму. Знову ж, Сонце — вітамін Д. Тому я всім раджу, якщо захворієте, ні в якому разі не залежуйтеся, рухайтеся. Ляжеш — це все. Легені не працюють — пневмонія.

— Чому ви подорожуєте сам?

— Повторюся, я не відлюдько. Але мандрувати волію в одиночку. Цьому є пояснення. Коли людина сама — вона отримує абсолютну відповідь на всі запитання. Немає другорядного подразника. Якщо ви хоча б удвох, то буде вже дві точки зору, два варіанти. Конфлікт неминучий. Коли ти сам, то організм, психіка відкриває нові, незвідані раніше, можливості. Усе працює по максимуму. Тому в екстремальних ситуаціях у самітників більше шансів вижити, аніж у групі. У групі обов’язково будуть конфлікти, які, як правило, і призводять до проблем, інколи — до трагедій. Знову ж, коли ти сам, ти максимально обережний. Побачивши на льоду чи в горах перед собою тріщину, ти не будеш перестрибувати, а обійдеш її. Адже страхувати нікому, витягувати із ями нікому. Але ніхто й не підведе.

 

Бандити таких, як я, не чіпають

— Де ви берете гроші для таких подорожей?

— Ну, по-перше, це не дуже дорого. У п’ятизіркових готелях я не зупиняюся, ночую, як правило, поближче до дикої природи, у наметі.

У основному кошти отримую з лекцій. Мене знають у науковому світі. Методика виживання в екстремальних ситуаціях є темою актуальною. Тому перед мандрівкою я зв’язуюся з університетами, які будуть на шляху, домовляюся про лекції. Читаю тиждень, отримую гонорар і йду далі. Зі спонсорами зараз дуже важко. А ще є діаспори. Люди із діаспор дуже допомагають. Взагалі ж, коли у чужій для тебе країні потрапляєш в скрутну ситуацію і знаходишся в населеному пункті без грошей і без можливості їх заробити — шукай церкву. У будь-якій релігійній громаді, незалежно від релігії, тобі допоможуть. Працює стовідсотково.

— А як із криміналом? От ви закінчували свою подорож у Мексиці, йшли через всю Латинську Америку, а там — наркомафія, бандити.

— З криміналом проблем не було. Тільки в джунглях я намагався не потрапляти на очі браконьєрам і «чорним» лісорубам. Їм свідки непотрібні. А взагалі, вся Латинська Америка — суцільний наркокартель. Але проблем із тамтешніми бандитами не було жодного разу. Справа в тому, що всі вони віруючі. І всі — католики. А в них самотній мандрівник йде з Богом або до Бога. Його не можна зачіпати. Вони залюбки пограбують багатого туриста, але таких, як я, не чіпають. Був один символічний випадок. Йду, переді мною зупиняється автомобіль. У ньому хлопці, класичні бандити, як у кіно. Вони виймають із машини і кладуть на дорозі пакет. Показують, що для мене. Заглядаю в середину, а там — фрукти і гроші.

У старій Європі взагалі ніяких проблем немає. Там звикли до таких мандрівників. Без проблем можна ночувати у комфортних громадських парках. Поліцейський підійде, перевірить документи і наявність газового пальника. Адже багаття розводити не можна, користуватися рідким паливом теж. Є газовий пальник, значить — професійний досвідчений мандрівник. Поліцейські в Європі про це знають.

Якщо говорити, де до українців ставляться гірше, то це Угорщина і Польща. Скандинавія, Прибалтика, Іспанія, Греція, Туреччина, не кажучи вже про Болгарію, — все чудово.

 

Приклад беру із Амосова, із вашого Касьяна

— Вам уже 63 роки. Виглядаєте чудово. Але ж зупинятися колись потрібно? Чи рух — все, кінечна ціль — ніщо?

— Саме так. Згаданий поляк Дуба у свої майже 75 років йшов на гору висотою майже у 6 кілометрів. Я теж ітиму або пливтиму на каяці доти, доки зможу рухатися. Зупинятися взагалі не планую. Скільки Бог дасть сили, стільки і йтиму. Візьміть приклад Амосова, приклад вашого видатного земляка Миколи Касьяна. Вони прийшли у цей світ рятувати, лікувати людей. І робили це до останнього дня життя. Я прийшов, щоб іти. Отже, йтиму.

63 роки. Хтось вже поставив на собі, на планах на майбутнє жирний хрест. І вже нікуди не йде, ні до чого не прагне.

Сергій Гордієнко йде, пливе на каяці, читає лекції, які допомагають людям жити і вижити. Тобто, теж рятує життя як власним прикладом, так і своїми знаннями.


Автор: Ігор ФІЛОНЕНКО, «ЕХО»


25 квітня, 19:25 | Кобеляки | Цікаве
Додати коментар

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
Вам необхідно зареєструватися, або увійти під своїм логіном



Завантажуємо курс валют

Зачекайте, йде завантаження...

Логін:
Пароль:
запам'ятати


Реєстрація | Нагадати пароль

Шановні водії!

У зв’язку зі значним погіршенням погодних умов та сильної хуртовини частина траси Р-52 у Царичанському районі являєтсья непридатною до використання!

Служба порятунку звертає Вашу увагу на те, що вирушаючи у таку погоду в дорогу Ви йдете на це на свій страх і ризик - у випадку неможливості вибратися із снігових заметів на дорогах чекати допомогу можливо прийдеться досить довго.

Тому рекомендується відмовитися від подорожей автомобілем до стабілізації ситуації