У своєму житті ми досить часто шукаємо виправдання, коли не виконуємо щось заплановане. Прочитати декілька сторінок книги, зробити ранкову зарядку, підготуватися до іспиту. Теж саме стосується і заняття спортом: не можемо вийти на бігову доріжку, бо немає спеціальних кросівок із амортизуючою підошвою, не вивчаємо бойові мистецтва через відсутність кімоно і так далі.
Та місцеві спортсмени-любителі доводять, що зовсім не обов’язково мати найкраще екіпірування, аби встановлювати особисті рекорд. Головне — бажання, а спортінвентар можна і в товариша позичити.
Попередній велосипед підходив лише для поїздок у магазин
Кобелячанин Роман Бондар добре відомий любителям баскетболу. Він являється багаторазовим учасником районних і обласних змагань із баскетболу, виступав на стрітбольних турнірах у Харкові, Києві й інших містах. Та захоплення баскетболом зовсім не заважає Романові пробувати себе в інших видах спорту. Він практикує біг на довгі дистанції, регулярно відвідує тренажерний зал. Останнє захоплення спортсмена — велоспорт.
Розповідає Роман:
— Я веду активний спосіб життя, тому велосипед став одним із варіантів, як провести вільний час із користю. Перші плїздки були спонтанні. Два роки тому разом із Олегом Дудком з’їздили в Полтаву й назад. Та це була швидше авантюра, аби перевірити, що ми можемо. А вже в 2020‑му із ще одним кобелячанином Владиславом Демченком почали долати 20–30‑кілометрові дистанції. У мого товариша бюджетний шосейний велосипед, я донедавна їздив на китайському велику. Про такий говорять, що ним тільки за хлібом у магазин їздити.
Влад познайомив мене із велоспортсменом із Нових Санжар — 41‑річним Олексієм Шаріковим. Наприкінці минулого року ми втрьох поїхали на Зміїну гору. Загалом наш маршрут склав 85 кілометрів. Я тільки повернувся з Лондона, кілька місяців не займався, тож цей велозаїзд став для мене надскладним. З усієї дистанції я близько 30 кілометрів проїхав на судорогах.
Згодом почалася зима і до велопоїздок Роман і Влад повернулися лише в лютому, коли погодні умови почали цьому сприяти. Заїзди проводили разом із новосанжарським велолюбителем. Роман говорить, що оскільки не мав власного «шосейника», то приїжджав автобусом у Нові Санжари. Олексій ділився з ним одним із велосипедів і вже з селища чоловіки виїжджали долати кілометри. Згодом Роман придбав «шосейник» фірми Giant.
— Звернувся за допомогою до ще одного велолюбителя. Той вибрав на одній із платформ онлайн-оголошень найбільш підходящі варіанти. Мій «шосейник» коштував зовсім недорого, та виявився достатньо зручним для дальніх поїздок.
На дистанції двічі пробивали шину
До участі в бреветі (організований заліковий велозаїзд на довгу дистанцію) рекорд Романа складав 146 кілометрів. — Дізнавшись про 200‑кілометровий бревет, вирішили з Владом спробувати, — продовжує Роман. — Тим більше, що в ньому брав участь Олексій Шаріков і житель Кобеляк Дмитро Карнаух, який проїхав на велосипеді не одну сотню кілометрів.
Бревет під назвою «Охтирська підкова» пролягав за маршрутом Полтава — Котельва — Охтирка і назад. У ньому взяли участь 19 рандоннерів. Цього дня проводилися три бревети. Два з них стартували у Харкові й Сумах. Тому організатори вирішили зробити Охтирку точкою зустрічі спортсменів із трьох областей.
— Організація дуже сподобалася, а от сам маршрут — ні, — каже спортсмен. — Асфальтне покриття в жахливому стані. Погода випробовувала нас дощем і снігом. Вітер не вщухав у обидві сторони. Так що, вражень вистачало.
На 20‑му кілометрі маршруту Влад пробив колесо, і ми трішки відстали від інших учасників. Тому в Охтирку їхали удвох і відчуття якихось змагань навіть не виникало. Просто їхали незнайомим маршрутом із підступними вибоїнами на дорозі, яких не видно було в калюжах. До речі, у Охтирці Влад знову пробив колесо і я їздив вулиця в пошуках веломагазину.
200 кілометрів ми проїхали за 11 годин 45 хвилин, при нормі 13:30. Дві години залишилися в запасі. Тому непоганий результат, як на перший раз, та ще й враховуючи час, витрачений на усунення пошкодження велосипеда. Мій власний результат склав 224 кілометри.
Стосовно відчуттів після дистанції, то спортсмен говорить, що страшної втоми не було. Наступного дня після бревету більше двох годин грав із товаришами в баскетбол.
— От після баскета в мене зранку боліли суглоби, а велосипед такої втоми не дає. Навантаження на коліна значно менші, а для мене це дуже важливо, — зізнається Роман.
І додає:
— Я навіть не впевнений, що під час 200‑кілометрової дистанції мій організм «спалив» зайві калорії. Перед самою поїздкою я не зважувався. Та якщо порівняти останні зважування, то різниця у вазі склала кількасот грамів.
Що можу порадити велосипедистам-початківцям, — обов’язково беріть у дорогу солодощі та солодку воду, аби не вибитися з сил та не втратити свідомість. Із екіпірування використовуйте шолом, він захистить від можливих травм. Особливо на такій дорозі, якою їхали ми. На велосипед встановіть фару і стопсигнал, щоб бути помітними для інших учасників дорожнього руху.
У найближчих планах Романа й Владислава — участь у 300‑кілометровому бреветі, який запланований на червень.
От так, не маючи власного шосейного велосипеда, Роман Бондарь захопився велоспортом і вже має перші результати. Тому не варто шукати причин і виправдань, а слід досягати поставлених цілей.
