Є така приказка: «Від тюрми і суми…». Її треба доповнити словами «і від лікарні». Може, вона такою й була і хтось її «обрізав», а може й ні, бо раніше не було ні лікарень, ні лікарів, а хвороба вважалась чи то природнім лихом, чи то Божою карою.
А «опікуни» в «тюрми і суми» були завжди — різні там королі, владики, помазаники Божі, комісари і тому подібне. І були всякі Бастилії, Лубянки. Були гіпократи, авіценни…, а лікарень не було. Були знахарі, шептуни, шамани і, кажуть, допомагали. Потім злі «совєти» взяли і набудували лікарень, фапів, санаторіїв. Тепер прийшли гуманні демократи і взялися наводити порядок — оптимізувати і реформувати, тобто скорочувати й ліквідовувати. Хоч у Конституції чорним по білому і написано: «У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена», та ніхто у нас на ту «книжечку» уваги не звертає. Навіть лікарі її не читають, коли обурюються скороченням. А щодо безоплатності медицини, влада просто викрутилася, мовляв, послуга безоплатна, а ліки — платні.
Без смартфона хоч помирай
Це така довга передмова вийшла. А спонукало до написання статті те, що й сам потрапив до лікарні і захотілось поділитися враженнями не з почутого чи прочитаного, а із пережитого.
За останні роки вбили в голову, що медицина — це суцільне хабарництво. Це заклади, де без «полтинника» вам не зроблять навіть укол. Це — неправда. Чуйні й безкорисні медсестри і санітарки — це реальність. За всі лікарні не «розписуюсь», розповідають всяке, пишу про те, що сам бачив у хірургічному відділенні лікарні. Якщо хтось не знає, як попадають у лікарню, то напишу про себе, а ви краще до неї не потрапляйте.
Усі знають, що в Рай попадають через ворота, а в лікарню — через приймальне відділення. У Раю ще не був, а про лікарню розповім.
Привезли мене родичі до лікарні серед ночі. На швидкій з вами ніхто не стане розмовляти, доки ви із смартфона не позвоните на диспетчера, який сидить Бог зна де, і йому не те, що ваше життя, а й Кобеляки до лампочки. І якщо у вас нема мобіли…, то повернетесь ви додому. Швидка працює виключно по зареєстрованому виклику. Тож повели мене до приймального відділення лікарні. Ну що там може серед ночі черговий лікар? Аналізів у вас нема, знімків нема, УЗД нема, ну нічого нема, бо хіба ви знаєте, коли вас прихватить. Подивилися на мене — апендиксу немає, значить до ранку проживу. А в мене ще тиск і серце. Прохаю зробити хоча б «трійчатку», а вже зранку піду до «сімейного». І тут починається найцікавіше, хоча давно мені відоме. «Трійчатку» ми тобі зробимо, але без димедролу. Ну…, «двійчатка» якась виходить. Димедролу нема, бо на нього треба рецепт. Але якщо і є рецепт, то це ще нічого не значить, бо його не у всякій аптеці продають. А в таблетках продають лише в державній аптеці. Глибину садизму усікли? Ну хто тупить від «телеящика», то поясню, що в Кобеляках такої аптеки немає. Зробили мені «двійчатку» з валер’янкою у стакані. І за те спасибі.
Не вірте тому, що написано на дверях
Зранку до сімейного. Думалось, що все просто — дадуть направлення, а там тоді вже всі обстеження і т. п. Не вгадав. Спочатку треба пройти весь «конвеєр» обстеження в поліклініці — різноманітні аналізи, рентген, ЕКГ, УЗД, ФГД… І кругом же черга.. А ви ж хворий і може ще й неходячий. Взяла мене Тетяна Олексіївна Стриженко за руку і повела по кабінетах… А я їй ще й воду варю, про якісь права і закони, бо майже на кожному кабінеті бирка «Учасники… обслуговуються поза чергою». Биркам не вірте, бо то, як і на паркані… А як що й ні, то хіба ви станете лізти поперед хворої немічної бабусі, яка ще хворіша від вас. Ну та ладно, все я пройшов. Останній кабінет ФГД. І тут Валентин Юхимович виносить вердикт про кровотечу і негайну госпіталізацію. Дзвонить заввідділенням Ігорю Задорожньому… І картина різко міняється. Через лічені хвилини мене вже везли на каталці (бо ходити не можна) у відділення без усяких аналізів і рентгенів. І тут у мене питання, а навіщо мене, вибачте, мордували з 8‑ї до 12‑ї години? Це так по інструкції, чи так комусь треба? Привезли у відділення і неначебто я попав у проклятий свідомими патріотами «совок». Чуйний, доброзичливий медперсонал, і… нікому ніяких хабарів і подачок. Далі вже стандартний конвеєр лікування. То вже не цікаво.
Але повернуся назад, до поліклініки. Оскільки перебував я від нервового напруження і болю в збудженому стані, то виписали мені на прохання ще й якийсь транквілізатор. А це вже вам не димедрол, який у «совку» продавався за 10 копійок без усякого рецепту. А знайомий фельдшер-ветеран війни розповідав, що колись опійні препарати лежали в нього у фапі про всяк випадок. І у тому клятому «совку» на весь район не було жодного наркомана. Якщо помиляюсь, то хай мене спростують лікарі з посиланням на їхню статистику. Зараз у нас на кожній поважаючій себе вулиці є свій наркоман.
Про ОТГ і наркоманські аптеки
Облишимо цю тему. Давайте про друге, про халатність і бездушність місцевої влади. А про це зараз можна. Це в тренді. Якщо я проти Копельця, то мою статтю точно надрукують.
Не повинна ОТГ стояти осторонь нашої медицини та відбуватися лише наданням матеріальної допомоги. Треба вникати глибше і на неї, читай, на ситуацію в медицині, впливати. Розумію, що в медиків є свої відомчі інструкції. І тут такий собі антагонізм є — новітня медицина повинна бути спрямована на винищення народу, а ОТГ — це нібито останній осередок, який ще зможе якось захищати сіру біомасу. Інших структур для захисту не лишилося. І як тут знайти консенсус? Таке виходить, що хоч ще якісь муніципальні поліклініки створюй.
А можна ж, наприклад, у ОТГ зробити списки наркоманів, у яких можна купити хоча б димедрол, хоч вони ним і не користуються, але… може тримають про всяк випадок. Проголосуйте на сесії, дайте якийсь запит до поліцаїв, щоб надали дані в порядку виключення, чи під якусь там програму, хоча б для пенсіонерів. У лікарні ж таких даних немає.
А в поліції все є, бо це до їхніх обов’язків входить, на це йдуть гроші з кишені платників податків, тож могли б інфою і поділитися. І тоді хворий пенсіонер зміг би собі купити знеболюючі без проблем. Усе одно їх за гроші купують. А людині, якій потрібно зняти біль, все одно, де ліки купляти, у наркоманів чи в аптеці.
P. S. Коли вже полегшало, вийшов на лавочку перекурити, не коноплі, не «Бонду», а звичайних наших «Прилук». А на першому поверсі «Паліативне відділення». І такий крик звідти, що аж медсестри не витримують, вийшли на повітря.
Запитую:
— Що таке? Що трапилося, хто кричить так?
— То онкохвора, з нею таке бува, воно ж болить, і з психікою в неї не лади.
— А хіба не можна щось їй там вколоти? Створили ж це відділення, щоб людина могла спокійно померти?
— Так ми їй пігулки дали, а вони не допомагають…
Такий собі діалог відбувся. І тут я зрозумів, для чого наші «слуги» проштовхують закон про евтаназію.
Тепер і я буду «за», бо він — благо. Можна б ще крутіше зробити, ще радикальніше. Іван Єфремов уже придумав у «Часі Бика» ще в минулому столітті, «Дворец Нежной Смерти» називається.
До речі, там у нього і про маски є: «… тогда все носили маски!.. Тех, кто изредка пытался жить без маски, считали безумцами…». Ну, і навіщо нам такий Єфремов? Геть його з поки що існуючих бібліотек. Зараз модно запозичати все з Древнього Єгипту чи Риму. Наприклад, «префект» — це наглядач за постачанням зерна до Риму. Далі домислюйте самі. Буде в нас префект і ОТГ. Цілі в них теж протилежні. ОТГ — це такий собі наш казан, у якому ми будемо варитися самі. Ну а префект… Читайте вище.
У Древньому Єгипті спеціально на очах людей вбивали малих ягнят, аби всі бачили і страждали. То технологія така. Чи вона для збору якоїсь психічної енергії для анунаків, чи то просто для задоволення садистських потреб. Наука про це замовчує. Але досвід ми переймаємо. Щоб це зрозуміти, можна далі назв не «ходити». Колись була «медична допомога», а тепер — «послуга». Різницю зрозуміли? І хто вам при такому розкладі буде «за» совкову профілактичну медицину? Тепер і лікарі — проти. Послуга — це ґешефт. Є гроші — є послуга. Ніякі гіпократи про послуги не писали, але…
P. P. S. Але як би там не було, персоналу відділення щиро дякую за чуйність і надану допомогу. Дякую сімейному лікарю Тетяні Стриженко, лікарям поліклініки і лікарю Валентину Стукало за діагностику. Вони в створених «слугами» проблемах не винні. Кожен свідомий патріот знає, що зараз у всьому «ПТН-ПНХ» винен. А про Єгипет, то я так, наплів. Може, когось зацікавить.
