Ця стаття була написана під враженням від перебування в Кобеляцькій центральній лікарні в якості пацієнта.
Для початку, від себе та інших уже колишніх хворих, хочу від щирого серця висловити вдячність за людяність і професіоналізм колективу медичних працівників, із якими довелося бути в контакті протягом кількох днів перебування в лікарні.
Дякуємо: лікарям — Олені Коробейнік та Лілії Сербіній, медсестрам — Тетяні Геращенко, Світлані Полежай, Тетяні Шиян, Ірині Тоценко, Ніні Кочубей, Альоні Вільховій, Крістіні Танчинець, молодшим медсестрам — Антоніні Романко, Ірині Івашко, Тетяні Усенко, Людмилі Тристан, Наталії Наумовій, сестрі-господарці — Тетяні Костирі.
Захворіти в наш час можливо з різних причин. Але, як правило, до виникнення хвороби призводить власна недбалість, необізнаність, а то й ігнорування загальноприйнятими нормами безпеки.
Хвороба завжди приходить неочікувано. Момент її приходу усі ми дружно вважаємо найнезручнішим і дружно сподіваємося, що все швидко мине. Але життя часто-густо розпоряджається зовсім по-іншому.
Також досить часто, коли дізнаємося, що потрапили до розряду хворих саме з коронавірусною інфекцією, розпочинаємо своє лікування самостійно, за порадами сусідів чи знайомих, за старими схемами. Ліки купляємо ті, які користуються найбільшим попитом в аптеках або які найчастіше рекламують по телевізору чи в мережі Інтернет. Нібито все звично і нічого нового. Але хвороба, хай їй грець, не відступає, а наше самопочуття постійно погіршується.
Перевірити власну підозру на ковід за допомогою ПРЛ-тесту на рівні пересічного українця є завданням надскладним, практично непосильним. А час спливає. З’являється висока температура, кашель, сильний головний біль, а згодом — і пневмонія. Але «швидку» викликати ви не можете, вона не приїде. Адже згідно із останніми стандартами і протоколами МОЗу, ви для чиновників від медицини ще є цілком здоровою людиною. Ви маєте право ходити по ринку та по магазинах, відвідувати громадські місця, будучи при цьому потенційним вірусоносієм.
І лише тоді, коли рівень кисню у вашій крові, який має визначення сатурація, опуститься нижче 90-92 відсотків, і у вас не вистачатиме сили дійти навіть до туалету, за вами, як за справжнім паном, вишлють «карету швидкої», і ви займете відведене вам місце в лікарняній палаті. І почуєте, як реакцію лікарів, звичну для абсолютної більшості хворих фразу:
— Та як же ви себе до такого стану довели!
Медики праві щодо визначення стану людей, які потрапляють до них на госпіталізацію. Стан дійсно плачевний. Але ж довели до такого не самі хворі, а медична реформа та якісь нелюдські стандарти щодо госпіталізації.
Про космос та ельфів
А зараз про дещо інше, більш втішне. Потрапивши в неврологічне відділення Кобеляцької лікарні, я був вражений. Вразили елементи якогось близького земного космосу, в якому казкові ельфи літають по коридорах, шурхотять своїми тендітними крильцями, розмовляють ангельськими голосами і несуть хворим спокій та надію на швидке одужання.
А ще більше вони схожі на бджілок, які перелітають із квітки на квітку і виконують свої важкі та відповідальні обов’язки. І так із восьмої ранку до наступного ранку, без сну і спокою.
При цьому особливо приємно відзначати, що у відділені працює майже одна молодь. А на чолі теж молоді лікарі — Олена Коробейнік та Лілія Сербіна. На мою думку, вони вже є справжніми професіоналами своєї справи, свідомими свого високого обов’язку та тих серйозних викликів, що на них очікують. Вони готові робити рішучі і обдумані кроки, брати на себе всю повноту відповідальності за прийняті рішення.
Такі ділові якості лікарів додають впевненості їх підлеглим. У їх діях відсутні нервозність та нарікання. Навпаки, у відділенні панує чітка взаємодія і допомога. І хворим від цього одразу легшає.
Так, буває, що із уст когось із медиків вилетить «незле тихе слово». Але воно сприймається, як констатація серйозності ситуації.
А коли дізнаєшся, що в зміні два лікарі вдень, а дві медсестри і санітарка працюють цілу добу, то лише дивуєшся, як вони все встигають і на все вистачає сил. Мало того, що допомога хворим надається блискавично і професійно, у палатах — ідеальна чистота.
Хто працюватиме далі?
Не хотілося б закінчувати на тривожній ноті. Але факт залишається фактом. Видно, що медики виконують свою роботу із останніх сил, усі, без винятку, знаходяться на межі повного виснаження. Режим роботи в дівчат шалений, а кількість хворих лише збільшується. І стає тривожно вже за долю самих медиків.
Адже не будьмо наївними, боротьба із ковідом лише розпочинається. На рівні держави кампанія з вакцинації практично провалена. А це означає, що кількість хворих не зменшиться. І ці хворі потраплять у такі от стаціонари, як у Кобеляках.
А в медиків, які героїчно виконують свої обов’язки, середня зарплата близько п’яти тисяч гривень у місяць. І надбавки в 300 відсотків їм ще й за березень не виплатили. Зарплату за квітень обіцяють дати після 15 травня.
І от подумайте самі, чи ви б особисто погодилися тяжко працювати, ризикувати власним здоров’ям, а то й життям у таких умовах.
І зовсім не дивно, що від багатьох медиків чути заяви про бажання звільнитися із такої роботи. Вони, тяжко працюючи, не відчувають до себе належної уваги і поваги ні від чиновників від медицини, ні від влади на місцях.
Скільки вже разів піднімалося питання про організацію підвезення місцевих медиків до місця роботи і додому? Але все так і залишається на рівні обговорення. То, можливо, і міським депутатам, і чисельним активістам потрібно зацікавитися проблемам кобеляцьких медиків. Адже ковід, він нікуди не зник. І захворіти може кожен. І через рік, і через два. І при такому ставленні до медиків та їх проблем, сьогоднішні «сильні» цього світу завтра можуть стати безпомічними і жалюгідними — без кисню, без вчасно поставлених крапельниць. А головне — без медиків, отже й без допомоги та надії на порятунок. Адже самостійно собі операцію не зробиш, вентиляцію легень не проведеш.
Люди мають знати правду
Підніму і ще одне, можливо, надто дискусійне питання. На мою думку, жителі громади мають отримувати максимум інформації в ЗМІ про перебіг епідемії коронавірусу саме в нашій місцевості. Потрібно постійно повідомляти, скільки у нас хворих, скільки людей одужали і навіть скільки померли, у яких населених пунктах існує найбільша загроза. У людей повинен бути здоровий страх за своє життя, страх самозбереження, отже, усвідомлене ставлення до хвороби, а не паніка.
У цілому ж, ситуація примітивно проста. Якщо у вас є близько 20 тисяч «вільних» гривень, можете ризикувати, ходити без маски, порушувати норми, ставити «на кон» власне здоров’я.
Якщо кошти відсутні, повірте, може так статися, що маски вам уже будуть не потрібні.
P.S. Потрібно зрозуміти, що вже настав час хоча б почати вчитися поважати і берегти себе, своїх рідних, близьких і взагалі всіх оточуючих людей.
