Дорога Н-31 не всім приносить виключно втіху. Окрім пришвидшення автомобільного трафіку, вона ще й завдає незручностей місцевим жителям. І вони побоюються, що після завершення одного із проектів «Великого будівництва» про них забудуть, як про непотріб.
Два тижні тому на Кобеляки впали рясні дощі. Окрім радості для аграріїв, вони принесли деяким місцевим жителям неочікувану проблему. Справа в тому, що рушена глина із кар’єру, що поряд із селом Підгора, почала в буквальному сенсі цього слова «заливати» проїжджу частину автодороги Кобеляки — Просяниківка. Затопивши дорогу, цей селевий потік рушив до садиби місцевої жительки Катерини Рубан.
Відео з місця події розповсюдив у соцмережах кобелячанин Юрій Срібний. Коментуючи, чоловік зазначив, що роботи з відведення потоку глини від дороги розпочалися лише після оприлюднення цього факту.
Срібний відзначив:
— Звертаю увагу і на той факт, що до будівництва Н-31 у цьому місці такого явища, як селевий потік після дощу, не було. Потрібно терміново якось вирішувати проблему. Має бути конструкторське рішення. Розумію, що Н-31 тепер буде з нами завжди. Але не хочеться, щоб назавжди залишилися і проблеми, які виникли. Так, наперед все прорахувати проектанти і виконавці робіт не можуть. Але ж нехай хоча б по ситуації заходів вживають.
А через кілька днів до редакції зателефонував і запропонував зустрітися мешканець Кунівки Михайло Шевченко.
Михайло Іванович пояснив:
— У хаті, до якої ледве не дійшов селевий потік, живе мама моєї покійної дружини Катерина Рубан. Жінці вже 81 рік. Вона — ветеран праці, інвалід. Вона й так напрацювалася і настраждалася в цьому житті. А тут ще й цей «туркострой» клопотів додає. От приїдьте в Підгору, я вам усе розкажу і покажу.
Із Михайлом Шевченком ми зустрілися в понеділок, 10 травня. Він попросив не турбувати і не фотографувати тещу.
Пояснив:
— Поминальний день. Вона й так уже перехвилювалася. Та вік, самі розумієте.
Щодо суті справи, то Шевченко говорить:
— Я, чесно скажу, може б і не звернув увагу на проблему. У ті дні, коли тещу ледве не залило, був удома в Кунівці. А тут Федосійович (від автора: Юрій Срібний) передзвонив і каже: «Міша, ти б навідався на Підгору, там проблема у вас. А може бути й більша».
Вивчивши ситуацію, Михайло Шевченко зателефонував на «гарячу лінію» в Кабмін. Йому порекомендували звернутися в облдержадміністрацію. Туди чоловік, за його словами, дзвонив тричі.
Аж ось 6 травня на Підгору до садиби його тещі приїхала комісія.
Шевченко говорить:
— Подзвонили. Кажуть, що вже на Підгорі. Так я за 15 хвилин із Кунівки на велосипеді домчав.
Шевченко розповідає, що того дня до них на садибу завітали представники турецької фірми «Онур», що будує Н-31. Вони нібито пообіцяли спорудити спеціальний канал для відведення талих і дощових вод та грязевих потоків. Окрім того — встановити шумозатримуючі екрани. Адже садиба Катерини Рубан знаходиться за 50 метрів від «бетонки», яка шумить і вдень, і вночі.
Але це ще не все з того, що турбує Шевченка. Він говорить:
— Обіцянки — це добре, нібито все нормально пояснюють. Але ж усе робитимуть «завтра». Боюся, що ці «завтра» на роки розтягнуться. Це — раз. Друге. Біля садиби ще й дорогу, що виводитиме із напрямку від Просяниківки на «бетонку», будуватимуть. Уже й прапорці з написами «дорога» поставили. Але ж ті прапорці на нашій приватизованій землі стоять. А про компенсацію ніхто не говорить. І третє. Ну немає ніякої комунікації між цими забудовниками і простими людьми. Ну будуєте ви дорогу, державну справу робите. Ми все розуміємо. Але ж ми теж частина цієї держави. Держава, вона ж і з простих людей, у тому числі, складається. А на нас ніхто увагу не звертає.
Михайло Шевченко написав письмові звернення до голови Кобеляцької громади Олександра Копельця, до голови Полтавської ОДА Олега Синєгубова та в Службу автомобільних доріг. А ще він попередив представників турецької фірми та обласної влади, що готовий вдатися до акції громадянської непокори.
