Такими словами жителі маленького села Грицаївка звертаються до керівництва Служби автомобільних доріг та міської громади.
Село Грицаївка розташоване поряд із Красним і раніше входило до складу однієї сільради. Після адміністративно-територіальної реформи увійшло до Кобеляцької міської громади. У Грицаївці нині проживають близько 150 мешканців. Майже всі, окрім пенсіонерів, живуть за рахунок того, що тримають вдома худобу або працюють на землі, вирощуючи зернові і технічні культури.
Зараз поряд із Грицаївкою проклали нову автодорогу Н-31 Дніпро — Решетилівка. Місцеві жителі говорять, що із появою по сусідству із селом сучасного автобану в них лише збільшилась кількість проблем. І нові негаразди, пов’язані виключно із дорогою.
До редакції зателефонувала Анна Зайченко, колишній красненський сільський голова, і запропонувала:
— Приїдьте в Грицаївку. Люди хочуть публічно, через пресу, звернутися до керівництва Служби автомобільних доріг. Ми їз ними контактуємо постійно, ще від початку будівництва. Але створюється враження, що нас слухають та не чують. Я то вже й не посадова особа, але люди, кажуть, «по старій пам’яті», звертаються із проханнями допомогти. Зв’язки ж, номери телефонів збереглися. Пробую допомагати.
Наша зустріч відбулася в суботу на з’їзді з Н-31 на дорогу, що веде прямо в Грицаївку. Крім Анни Зайченко на неї приїхали місцеві жителі Віктор Санжарівець та Віктор Онищенко. Вони й розповіли про питання, які, за їх словами, хвилюють усіх жителів Грицаївки.
Розпочав Санжарівець:
— Не знаю, чи воно допоможе, але нагадувати будемо. Хоча ми вже не раз і не двічі просили керівників Служби автомобільних доріг, зокрема Володимира Шарая, зробити на Н-31 поряд із з’їздом на Грицаївку ще один розворот. От дивіться (показує рукою) в бік кладовища, за ним — Бродщина, Царичанка, а далі й Дніпро, можна повернути через триста метрів. А от щоб заїхати в Грицаївку потрібно подолати по трасі зайвих кілометрів п’ять-шість. У нас в селі навіть сумно жартують із цього приводу. Мовляв, у нас тепер вільний виїзд тільки на кладовище, а повернутися в село вже проблемно. Воно жарти-жартами, але дуже символічно виходить. Між тим, у селі дуже багато, як для сільської місцевості, молоді.
Розповіли люди і ще про дві проблеми, пов’язані з появою Н-31. Зокрема, вони незадоволені якістю скотопрогону, облаштованого під новою трасою. Говорять, що зараз у період дощу прохід заливає водою.
Але головна проблема, що хвилює селян, — це утруднений рух сільськогосподарської техніки.
Пояснює Віктор Онищенко:
— Біля Красного будують шляхопровід, по якому ми будемо переїджати на інший бік траси, щоб дістатися до полів, котрі обробляємо. Хоча, по великому рахунку, той міст уже мав би бути, адже роботи в полі почалися дуже давно. Та нічого, потерпимо, може до жнив збудують. Але як нам із Грицаївки доїхати до цього шляхопроводу? До речі, така ж проблема і в Павлівці. Там теж люди незадоволені. От нам пропонують їхати по трасі. Це пропонують люди, які, по моєму, ніколи на тракторах із сівалками, плугами та іншим навісним обладнанням не їздили. Уявіть, як наша техніка буде їхати по швидкісній трасі, де всі «летять». Це ж страшенний ризик.
Віктор Санжарівець продовжує:
— Ми зверталися до керівництва полтавського підрозділу Служби автомобільних доріг. Ми нічого неможливого не просимо. А просимо облаштувати для селян, для наших скромних автівок і тракторів, звичайну польову дорогу від Грицаївки до шляхопроводу в Красному. Невже ми не заслужили уваги? От міркуємо разом. Дев’яносто п’ять відсотків солярки, яку ми купляємо, спаюється не на автодорозі, а на полях, що ми обробляємо. А з кожного літра відраховують акциз на дороги, по яких ми не їздимо. От ми й просимо, щоб нам облаштували півтора кілометри ґрунтовки. Не асфальтної дороги, не бетонного автобану, а ґрунтовки, засипаної щебенем, відсівом, залишками бетону. Якщо її зроблять по технології, то й такої дороги нам на десятиліття вистачить. А нас примушують їздити тракторами по автобану. Ну куди це годиться? Ми хочемо бути законослухняними. Дайте таку можливість.
Анна Зайченко повідомила, що лист із проханням облаштувати польову дорогу поряд з Н-31 селяни направили як керівництву Служби автомобільних доріг, так і міському голові Олександру Копельцю. Люди сподіваються, що керівники їх почують, зберуться разом і розроблять та втілять у життя план по будівництву скромної дороги.
Один з місцевих, сумно посміхнувшись, резюмував:
— Поки що ми розуміємо, що Н-31 не для людей, вона — для вантажів. А для людей нехай хоча б ґрунтовку зроблять.
