Мабуть, у житті кожної людини була ситуація, у якій вона виступала в ролі «майстра-новачка», до рук якого потрапляв новий, невідомий раніше, «інструмент». У такій ситуації виникало цілком закономірне питання: «Що це? Для чого? Чи треба «це» особисто мені?». Вислухавши пояснення «більш досвідченого фахівця», приймалось рішення про доцільність використання «новинки». А якщо пояснити було нікому? Тоді, мабуть, зводилась нанівець ймовірність її застосування…
Подібна ситуація склалася в нашому суспільстві з використанням кооперативної ідеї, що втілилася в таких економічних організаціях, як кооперативи. Тобто, з одного боку є надійний, випробуваний часом і світовою практикою, інструмент економічної самодопомоги населення — кооператив, а з іншого — населення України, у переважній своїй більшості, не знає про нього, або має викривлену «добою горбачовської перестройки» негативну інформацію. Подоланню інформаційного вакууму і негативного ставлення населення до кооперативів може сприяти викладена нижче інформація.
Передусім зауважимо, що кооперативи серед інших організаційно-правових форм, що здійснюють господарську діяльність, без перебільшення є унікальними підприємствами. Зокрема, якщо суб’єкти підприємництва орієнтовані на отримання максимально можливого прибутку за рахунок продажу клієнтам різних товарів і послуг, то кооперативи не мають такої мети. Вони створюються особами для задоволення своїх власних соціально-економічних потреб тоді, коли приватні підприємці чи підприємницькі організації не задовольняють населення відповідними товарами чи послугами на прийнятних для нього умовах (ціна, якість тощо). У світовій практиці це часто стає підставою для створення сільських кооперативів різної спеціалізації (молочних, зернових, із спільного використання техніки тощо), у тому числі й власників сільськогосподарських тварин (ветеринарних).
Україна також має потребу в започаткуванні таких кооперативів. Адже широко відомо, що утримання тварин у господарствах українців давно вже стало «дорогим задоволенням» (витрати на корми, ветеринарне обслуговування тощо). Дієвим інструментом для зміни ситуації на краще можуть стати ветеринарні сільськогосподарські кооперативи. У світовій практиці такі кооперативи вже мають місце, зокрема, у США, Канаді, Німеччині, Індії та багатьох інших країнах світу. Їхня мета — організація ветеринарних послуг, ефективної годівлі тощо.
Економія, економія і ще раз економія
Основна ідея такого кооперативу — економія на витратах за рахунок формування членами кооперативу колективного попиту (що забезпечує ефект економії при оптовому придбанні товарів і послуг). Так, будучи одночасно і власниками, і користувачами послуг кооперативу, його члени можуть отримати все необхідне за ціною на рівні собівартості. У той час, як до цього вони, як клієнти різного роду підприємців (часто посередників), були змушені значно переплачувати. Це пояснюється тим, що ціна на товар чи послугу підприємця, крім собівартості включає й частку очікуваного прибутку.
При цьому, кооператив власників сільськогосподарських тварин (ветеринарний сільськогосподарський кооператив) може надавати своїм членам такі основні послуги: організовувати ветеринарні послуги за мінімальними цінами; сприяти в постачанні кормів, ліків, різних предметів, необхідних для тварин; здійснювати пошук на ринку сільськогосподарських тварин на замовлення членів; сприяти підвищенню рівня спеціальних знань членів кооперативу (інформаційне забезпечення через веб-сторінку, консультування, курси, лекції, обмін досвідом, у т. ч. із зарубіжними колегами, тощо); проводити експертну оцінку породи; організовувати на вигідних умовах страхування сільськогосподарських тварин, що належать членам кооперативу; проводити виставки сільськогосподарських тварин, конкурси тощо; організовувати випасання тварин; організовувати будівництво спеціальних приміщень для реалізації статутних завдань кооперативу; здійснювати співпрацю з організаціями, що можуть сприяти реалізації мети та статутних завдань кооперативу тощо.
Перевагою обслуговуючого кооперативу власників сільськогосподарських тварин, у порівнянні з будь-якою громадською організацією (асоціацією, спілкою, федерацією тощо), є те, що кооператив може провадити господарську діяльність, у той час як громадська організація має лише представницькі функції. Наразі для заснування названого кооперативу є цілий спектр необхідних чинників, зокрема, законодавча база (Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію»), значна кількість потенційних учасників із числа сільського населення, а також наявність групи досвідчених фахівців‑консультантів.
150‑річний досвід
До речі, для Полтавщини практика кооперування сільських товаровиробників для розвитку тваринництва не є чимось новим. У цьому зв’язку є свій власний досвід. Організоване ще в 1865 році Полтавське товариство сільського господарства (і відроджене за ініціативи колективу ПДАА до його 150-річчя) практикувало окремі напрями діяльності, описані вище. Так, для забезпечення господарств своїх членів елітною худобою товариство протягом 1887–1895 рр. організувало чотири успішні експедиції до Бухари з метою придбання оптом, на замовлення його учасників, племінних овець. У результаті, вага одержаної місцевої породи досягала понад 100 кілограмів.
Підводячи підсумок, слід зауважити, що світовий досвід свідчить про те, що робота щодо створення кооперативів власників сільськогосподарських тварин завжди помітно активізується під час економічних криз, коли населення може сподіватись лише на свої власні сили, об’єднані для вирішення існуючих проблем. Народна мудрість не дарма повчає, що гуртом і батька легше бити…
