До редакції завітав чоловік, якого звуть Вілорій Озерний. Він розповів свою історію стосунків із вітчизняними правоохоронними органами. Її, цю історію, не можна назвати надто веселою. Але, на жаль, можна класифікувати, як типову.
Вілорія Озерного, який проживає на території Білицької громади в селі Бережнівка, банально обікрали. Обікрали ще в далекому 2018 році. Із того часу чоловік витратив величезну кількість нервів і сил, аби примусити правоохоронні органи, конкретніше — поліцію, виконувати їх службові обов’язки, у цьому випадку — розшукати і затримати злодія. Але все виявилося марним. І зараз Озерний прийшов до висновку, що в подібних випадках потрібно сподіватися виключно на себе, а самосуд є найдієвішим видом правосуддя. У всякому випадку, в сучасній Україні. Та про все — по порядку.
Як ми вже повідомляли вище, Вілорій Озерний став жертвою злодія. На центральному автобусному вокзалі Полтави «Алмазний» у нього викрали особисті речі. Чоловік, за його словами, навіть бачив, хто це зробив, і запам’ятав, як виглядав зловмисник.
Будучи законослухняним громадянином, Вілорій написав заяву в поліції. Цю заяву зареєстрували і відкрили кримінальне провадження.
Чоловік згадує:
— Я думав, що злочинця швидко розшукають і затримають. Адже справа нескладна, як на мене. Було це серед білого дня, на автовокзалі встановлені і працюють камери відеоспостереження. Думав, зараз поліцейські швиденько знімуть покази з камер, я їм опишу злочинця, складуть фоторобота і розшукають. Тим більше, що того чолов’ягу, який поцупив мої речі, я пізніше неодноразово бачив у тій же Полтаві. А провідники залізничних потягів, із якими ділився своєю історією, розповіли, що теж його бачили. Нібито, він не полтавець, не місцевий, а із так званих «гастролерів».
Суцільне «БеБеБе»
Але сталося зовсім не так, як розмірковував Вілорій Озерний. Поліцейські, за його словами, зовсім не поспішали збирати доказову базу, тим більше — шукати ймовірного злочинця.
Озерний говорить:
— Покази відеокамер так ніхто і не зняв. Я довго просив, аби з моїх слів склали фоторобот. Але мене знову «годували» виключно обіцянками. Змінювалися слідчі в моїй справі, але алгоритм їх дій був незмінним. Один поліцейський навіть запропонував мені самому зробити фоторобот і розмістити оголошення про пошуки злочинця в приватному порядку. Я спочатку подумав, що поліцейський жартує. Адже у нас в Україні лише держава має монополію на застосування сили і на оперативно-розшукову діяльність. А тут мені фактично пропонують зробити все самостійно. Та я б і зробив. Але ж знаю, що мене за це ще й покарати можуть. Адже я не маю права слідкувати за людиною.
А взагалі, не знаю як у кого, а в мене склалося враження, що хлопці й дівчата в мундирах поліцейських просто ліняться, не хочуть працювати. Можливо, комусь пощастило більше, аніж мені, і комусь допомогли, виконали свою роботу швидко і якісно, розкрили злочин, передали справу до суду. А вона там ще й не «розвалилася». Допускаю, що такі щасливчики є. Але я не серед них. Можливо б я й не надто сердився на поліцейських, не розповідав би свою історію в пресі, але ж вони, поліцейські, утримуються за рахунок платників податків. Це, виходить, за наші гроші вони ще й працювати не хочуть. На мою думку, таким поліцейським краще було б змінити місце роботи.
Зрештою, слідчий дав Озерному номер телефону одного полтавського художника, і той зі слів Вілорія намалював портрет підозрюваного. І зробив це одразу в день звернення, витративши на роботу не більше години. А полтавські поліцейські не знайшли часу для того, щоб створити фоторобот протягом трьох років.
Озерний показав чисельні відповіді із різних поліцейських інстанцій на його звернення щодо надання інформації про стан розслідування кримінальної справи.
Відповіді надавали чиновники різного рівня. Але вони, відповіді, дуже схожі. Ось типовий фрагмент поліцейської «відписки»:
« – ...Повідомляємо, що на даний час досудове розслідування кримінального провадження триває, слідчим вживаються необхідні слідчі ( розшукові) дії, направлені на встановлення обставин вчиненого кримінального правопорушення та особи причетної до його вчинення.
– ...Одночасно роз’яснюємо, що відповідно до статті 56 КПк України Ви, як потерпілий маєте право ознайомитись з матеріалами кримінального провадження, які безпосередньо стосуються вчинення відносно Вас кримінального правопорушення…».
Автором даної типової відповіді, датованої 7 серпня 2019 року ,є Владислав Грімов, начальник слідчого управління Полтавського ГУНП.
І таких, з дозволу сказати, документів Вілорій Озерний зберігає не один і не два.
Минуло три роки. За цей час браві поліцейські особу злочинця так і не встановили і врешті-решт благополучно закрили кримінальне провадження.
Із цього приводу Озерний сумно жартує:
— Думаю, усі пам’ятаються, як уже колишній очільник МВС Аваков перед камерами перекривляв іншого високопоставленого чиновника Саакашвілі. І казав йому: «Бебебе». От і я зараз кажу: «БеБеБе». Така собі абревіатура, що характеризує роботу наших поліцейських — бездіяльність, безвідповідальність, бездушність.
Раніше був довгобуд, а зараз «довгослід»
Вілорій Озерний говорить, що розповів свою історію широкому загалу для того, аби люди не надто сподівалися на правоохоронні органи.
Чоловік резюмує:
— Раніше був такий термін «довгобуд». Це, коли якусь будівлю зводили протягом багатьох років. А зараз у нас — «довгослід». Це коли кримінальну справу розслідують, розслідують, а потім благополучно «хоронять».
Озерний безумовно не закликає земляків до самосуду і не радить опускати руки, потрапивши в схожу ситуацію. Але вважає, що зараз потрібно бути максимально обережним у будь-якій ситуації, щоб не стати жертвою злочинців.
P.S. А ще існує думка, що криміногенну ситуацію може поліпшити вільний продаж вогнепальної зброї. Як у Техасі, де на парканах пишуть: «У цьому домі на 911 не дзвонять».
