Днями в одному з коментарів на редакційному сайті прочитав репліку щодо того, що нібито в цьому світі гроші мають вирішальне значення. Чомусь, подібне нічим не підтвердження є серед частини українців вельми популярним. Адже, по великому рахунку, при всій своїй значимості в житті людського соціуму, ніякий дійсно великих і серйозних проблем гроші не вирішують.
Адже кількість безсмертних серед мільярдерів не переважає кількість безсмертних серед жебраків. Вічного життя і здоров’я ще ніхто не зміг купити, ні за долари, ні за тонни золота чи хмару біткойнів.
Це — якщо говорити про вічні цінності. Вистачає прикладів і більш приземлених. От, скажімо, всі ми недавно дізналися про вельми красномовну подію в далекій від нас географічно країні Афганістан.
Доки ще не забулося, насмілюся нагадати, що американці вивели звідти свої війська. Перед тим за майже десятиліття «вбухавши» туди трильйон доларів. Як думаєте, трильйон доларів або 1 000 000 000 000 — це багато? У гривнях — 27 000 000 000 000, або пару десятків річних бюджетів України.
І от, нібито найбагатша і нібито найсильніша держава світу витрачає отой злощасний трильйон на нібито «наведення порядку» в злиденному Афганістані.
А потім, не встигають американці покинути територію засипаного їх грошима Афганістану, як приходять дядьки в чалмах і кедах і миттєво руйнують оту насаджену грошима і зброєю демократію. Чому? Та, напевне, тому, що на їх боці щось сильніше за гроші. Традиція в них у Афганістані така. І скільки грошей не сип, які ракети не застосовуй, нічого не змінюється. Традиції, у тому числі віра, виявляються сильнішими.
Американці то від цього не сильно страждатимуть. Вони собі та іншим ще кілька трильйонів надрукують. У них — така традиція. Але висновки очевидні. Хоча вже зараз дехто із українських політологів просторікує, що то знову хитрий план американців. Ну та за надруковані гроші можна багато чого навигадувати. Але факти річ вперта — купу грошей витратили і не досягли нічого. І так завжди у світовій історії.
Факт другий. Із особистого досвіду.
Лечу на відпочинок. У Єгипет. Перед посадкою і в літаку доводиться спілкуватися із не найкращим представником українського народу. Саньок, судячи з окремих реплік, живе десь в українській частині Донбасу. Летить на відпочинок разом з дружиною та сином. Зловживати алкоголем Саньок, судячи з рівня його деградації, почав задовго до вильоту. Років двадцять тому. Саньок матюкається, тиранить сім’ю і так далі, і тому подібне. У принципі — класика алкогольного жанру. Це не вражає. Це доводиться щодня бачити і в Кобеляках.
Вразила ненависть в очах сина і розпач дружини. Дуже хотілося запитати навіщо вони терплять цю напівлюдину.
Дійсно, чому? Гроші ж є. Якщо летять на відпочинок за кордон, значить не останній шматок хліба доїдають.
Можливо, традиція терпіти таки сильніша? А можливо, то за Санькові гроші летять? Але ж що ж це за відпочинок такий із ненавистю та розпачем?
З іншого боку, фактично в ті ж дні доводиться бачити, з якою ніжністю і любов’ю араби ставляться до своїх дітей. А ті — до батьків. При цьому, ті ж єгиптяни матеріально, у більшості своїй, живуть значно гірше, аніж українці.
Отже, гроші таки не грають вирішальної ролі. І, думаю, не потрібно тішити себе ілюзією, що в разі, якщо на вас особисто чи на нашу державу Україна раптово «впадуть» якісь шалені гроші, щось у нашому (вашому) житті кардинально зміниться. Не зміниться. На краще — точно.
Але й це не є бідою. Просто традиції в нас такі. У американців одні, у арабів чи афганців — другі, а в українців — треті. І реальна світова валюта чи міфічний світовий уряд нічого змінити не можуть.
Традиції таки сильніші.
