Нагадаю тим, хто, швидше за все, сором’язливо намагається забути лозунг, на який «повелися» 13 541 528 українців, у тому числі й не один, не два і не три читачі «ЕХО». Лозунг той звучав наступним чином: «Кінець епохи бідності». Ну, там була ще якась фігня про весну, посадку дерев, слугу народу, про можливість когось «зробити» групою осіб і багато іншого.
Але зараз на думку приходить саме лозунг про закінчення епохи бідності. Я б його трішки перефразував, назвавши кінцем епохи бідних. Адже, за такими «успіхами» нинішньої влади, до кінця її каденції бідних може й не залишитися. Вимруть, як клас.
Чому згадую про цей лозунг саме зараз, коли до виборів дуже далеко? Так привід же є. І не один.
Ось давайте разом проаналізуємо чергове «карантинне» нововведення нової влади. Чиновники найвищого рівня всерйоз збираються запровадити чергові антиконституційні обмеження для своїх підданих. І запровадять, можете не сумніватися.
Мова йде про те, що в громадський транспорт для поїздок із області в область, тобто по Україні, не пускатимуть людей не те, що без маски, а без документа про вакцинацію. Звичайно, це є грубим порушенням права людей на свободу пересування. Звичайно, це суперечить тому, що написано в Конституції. Але в даному випадку важливо не це. Зрештою, хто ту Конституцію читає і хто її дотримується?
А тепер давайте подумаємо, хто саме їздить отим громадським транспортом із області в область? Правильно — найбідніші верстви населення, люди похилого віку, пенсіонери. Молодші, сильніші, багатші сядуть собі у власне авто та й поїдуть, куди захочуть.
Візьмемо ще один приклад. Електронні рецепти для отримання інсуліну для діабетиків. Кобеляцькі, та й не лише кобеляцькі, хворі на цукровий діабет для того, щоб отримати отой рецепт, а з ним і ліки, знову змушені «напружуватися». Конкретніше — здавати аналізи за гроші у приватних клініках, їхати до лікаря, який знаходиться Бог знає де.
Знову ж, молодші, багатші, сильніші знайдуть гроші на аналізи, сядуть у власне авто і поїдуть до лікаря. А бідніші, слабші?
Ну про субсидії, розмір яких можна назвати знущанням, шалене зростання ціни на український газ, постійні погрози перевести пенсіонерів на обслуговування в банках не хочеться вже й згадувати. Але потрібно.
І от тепер, після наведення цілого списку прикладів, який, до речі, є далеко не повним, давайте разом подумаємо. А по кому все оце найсильніше б’є? Чиї права порушуються, кого примушують жити в постійному стресі? Ахметова, Коломойського чи Порошенка? Можливо. Хоча не впевнений, не спілкуюся з ними. А ось із пенсіонерами, із людьми невеликого, м’яко кажучи, достатку, спілкуюся. Бачу постійні черги то до банку, то ще до якоїсь трясці. Бачу розпач у очах, чую скарги на життя.
Звідси і роблю висновок про закінчення епохи бідних. Щоправда, це ще не кінець. Виживають таки. Але ж і дустом ще не пробували.
