У родині Олександри Кузьмівни і Миколи Сидоровича Масичів, де зростало п’ятеро дітей, дочка Надійка вибрала незвичну, як для жінки, професію. Після навчання в Харківському міжобласному навчальному комбінаті управління побутового обслуговування населення, вона отримала спеціальність майстра з ремонту годинників.
Із 1966 року і аж до виходу на пенсію майстер працювала в Кобеляках, «оживляючи» годинникові механізми на радість їх власників.
Після роботи дівчина йшла до будинку культури, де брала участь у художній самодіяльності: співала, танцювала, декламувала вірші, часто виступала в ролі ведучої масових заходів.
Це був цікавий період. У Кобеляцькому будинку культури працювали славетні артисти: Юрій Лопоха, Микола Уваров, Микола Кириченко, Олександр Бутко, Ніна Уварова.
— Ми виступали і в Києві, — розповідає Надія Миколаївна Олійник, — із танцювальним колективом «Барвінок», який заснувала і керувала ним Ніна Уварова.
Серед фольклорних зразків цього танцювального колективу — «Краснянська полька», «Коша», «Василечки», «Сито», «Кружало», «Чорбівські підківки», «Хрест вибиванець», «Зубок».
Цікаво, що в Надії Миколаївни зберігся рукописний сценарій, у якому написані танці «Барвінку»: «Український козачок», «Гуцульський», «Троянець», «Подоляночка, «Сито», «Плескач», «Козацький перепляс», «Заворскляночка», «Василечки».
Збереглися в 79-річної Надії Олійник і два тексти до танців:
«Рогоза» («Заплетемо рогозу, заграйте музики, а ми з тої рогози сплетем черевики. Черевички з рогозу не бояться морозу, черевички з лободи не бояться води…) і «Василечки» («Василечки опенечки, сватай мене теперечки. Як не зараз, не тепер, сватай мене у четвер. Ой, дівчата молодиці, чорноброві, круглолиці. Сватав‑би я, та вас дві, та ще й гарні обидві…)».
Із любов’ю згадує Надія Миколаївна Олійник друзів за творчістю: соліста Федора Олійника, баяніста Миколу Кириченка. Обидва парубки симпатизували дівчині.
Якось артисти з Києва, почувши пісні у виконанні Федора Олійника, запропонували йому переїхати в столицю та виступати в народному хорі імені Григорія Верьовки. Та наш земляк залишився в рідних Кобеляках, одружившись із Надією Масич. А музиканту Миколі Кириченку запропонували роботу в Полтавській обласній філармонії, де він і зустрів свою долю — Раїсу Корж. Обидві ці пари були щасливими в творчому і сімейному житті.
Надія Миколаївна розповіла про учасників художньої самодіяльності: Анатолія Пелюхню, Миколу Грицана, Еллу Рогожанську, про свого чоловіка Федора Васильовича і талановиту внучку Анастасію Варич, яка брала участь у міжнародному дитячому фестивалі.
— Тоді, у роки моєї юності, — продовжує розповідь моя співрозмовниця, — життя було цікавим, насиченим позитивом. У побуті жили скромно, інколи не вистачало навіть найнеобхіднішого, але люди були дружнішими, доброзичливішими.
— Ось на цьому старому фото за 1947 рік, — показує Надія Миколаївна, — весь колектив Кобеляцької фабрики «Квітка», там працювала моя сестра Віра Масич. У повазі була людина праці. Кожен старався проявити себе в трудових колективах, у художній самодіяльності, у творчості. Світлини (а їх чимало) із сімейного альбому родини Олійників і розповідь Надії Миколаївни Олійник тому підтвердження.
