Вхід | Реєстрація

Родом із дна морського

Родом із дна морського Віталій Глинський нагороджений відзнакою «Творча_особистість»

Віталій Глинський є автором книг «Родом із дна морського», «Лірична душа фізика В. А. Педана», співавтор краєзнавчого видання «Орлик і орляни. Минуле і сьогодення», лауреат літературно-мистецької премії імені Володимира Малика. Саме про нього й піде мова в цьому матеріалі.

Віталій Глинський ініціатор ряду краєзнавчих та інших суспільно-значимих заходів, що відбувалися на Кобеляччині. Зокрема, він організатор подорожі вихованців Кобеляцької філії обласного еколого-натуралістичного центру та учнів Світлогірської ЗОШ до регіонального ландшафтного парку «Нижньоворсклянський» та краєзнавчої експедиції «Повернення до витоків на хвилях і схилах Кам’янського водосховища». Шукаючи відповіді на питання: коли і ким приймалися рішення про переселення людей, про будівництво Дніпродзержинської ГЕС, Віталій Глинський звернувся до енергетика Івана Магди, з яким познайомився в райцентрі на зустрічі. Отримав від Івана Івановича поштовий пакет з копіями архівних документів і довідкові матеріали про будівництво ГЕС. Після телефонних переговорів із заслуженим енергетиком України та з начальником виробничо-технічного сектору електростанції Юрієм Винцюком, побував на ГЕС і отримав ще кучу копій документів їх архіву, із деякими з них вирішив познайомити колег по краєзнавчій та літературній роботі. Що і було зроблено.

У 2017 році орлицьким осередком громадської організації «Кобеляцький краєзнавець» було ініційовано звернення до сільської ради про присвоєння звання «Почесний громадянин села Орлик». Першими з них стали ветерани праці: Михайло Тихонович Лось, Михайло Якович Шишацький, Федір Петрович Кармазин.

З ініціативи Віталія Глинського, Віктора Шишацького, Аркадія Чуйка, Володимира Щербини, Вікторії Біліченко та Світлани Переладової 24 липня 2018 року Орлицька сільська рада розглянула та затвердила офіційну символіку села Орлик, положення про порядок використання герба і прапора населеного пункту.

Він ініціював зустріч у Світлогірській бібліотеці «Живе коріння роду, малої батьківщини».

Випускники 1966 року Світлогірської школи щороку збираються, обмінюються спогадами, діляться життєвим досвідом. І в цьому велика заслуга Віталія Глинського.

 

Там, де Глинський, там — і пісня

Народився Віталій Іванович у селі Новоселівка Кишеньківського району 25 жовтня 1948 року. Рідна хата була під соломою, без світла, без газу.
— До батьківської хати повертаюся лише подумки чи уві сні, — говорить Віталій Іванович. — Пішли під воду села Переволочна, Потягайлівка, Лівобережна Кишенька та інші. Із 1963 року на мапі не значиться Кишеньківський район, бо значна його територія попала під затоплення Дніпродзержинським водосховищем.

Спогади про дитинство завжди солодші, аніж саме дитинство. У сім’ї колгоспників Івана Ілліча та Поліни Миколаївни зростали три сини: Микола (найстарший), Віталій і Василь (із різницею у віці по два роки). Усі три брати грали на музичних інструментах, співали, танцювали, добре навчалися в школі.

— Коли приїжджаю поклонитися батьківській землі, у пам’яті «оживає все знайоме до болю», дитинство і юність, татова гармошка і мамина пісня. Бачу дорогу, що веде на Чечельник до клубу, до початкових класів Кишеньківської школи та до річки Ворскли, — продовжує розповідати Глинський. — На горі Мечеть була дерев’яна вишка. Ми, діти, з неї милувалися природою. Пам’ятаю і чотирикрилий млин-вітряк. Тоді працювали підприємства: промкомбінат, цегельний завод, деревообробний цех «БУ-14». Пам’ятаю колгоспний тік, на якому ми, підлітки, допомагали старшим сушити зерно. По особливому, із зацікавленням, весело і дружно проводили час, вільний від навчання і праці по домашньому господарству. Приємні спогади про дружбу з однокласниками, ровесниками. Згадується моє 16-річчя. Танцювали під магнітофон.

Якось дядя Гриша Швачка запитав у мене і моїх братів, хто ким хоче бути?

Коля відповів: «Я буду шофером». Вася сказав: «Я буду комбайнером». Вітя: «А я — пенсіонером!».

У 1966 році почалося доросле життя Віталія. Закінчив школу із срібною медаллю і розпочав навчання на вечірньому відділенні інституту інженерів залізничного транспорту. Працював фрезерувальником, слюсарем, інженером. Приймав активну участь у художній самодіяльності заводу. Запримітивши організаторські здібності, був обраний молодіжним, а згодом і партійним ватажком.

Віталія Глинського неодноразово відмічали за успіхи в навчанні, роботі, художній самодіяльності.

Там, де Глинський, там — і пісня. Крім цього, Віталій Іванович завжди захоплювався волейболом, шахами, брав участь у шкільних, а пізніше — у заводських змаганнях.

28 квітня 1976 року родина Глинських отримала квартиру в Дніпропетровську. Їх вітає керівництво заводу, вручають ключі. Живи, працюй, виховуй донечку. І Глинський працював на совість. Гідно зустрів разом з колегами 60‑річчя заводу. Урочистості відбувалися на сцені театру імені Шевченка. Світлина за жовтень 1976 року нагадує ті урочисті миті. У лютому 1987‑го ім’я Глинського було занесене в книгу «Трудової слави Дніпропетровського верстатобудівного заводу».

Віталій Глинський проявив себе і як підприємець. Був директором фірми «Деввар». Про це свідчить наказ президента фірми від 25 жовтня 1993 року «За добросовісну роботу… видати 100 000 карбованців і нагородити цінним подарунком — кольоровим телевізором».

Викликає зацікавленість дерево роду Глинських, яке склав Віталій Іванович. Знати історію свого роду й малої батьківщини надзвичайно важливо для становлення особистості. На стовбурі Глинських уже 116 імен родичів шести поколінь.


Автор: Леонід МИТЬКО, голова ГО «Кобеляцьке земляцтво»

Дізнавайтеся першими найважливіші і найцікавіші новини України та Полтавщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал та на сторінку у Facebook
31 жовтня 2021, 18:08 | Кобеляки | Цікаве
Додати коментар

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
Вам необхідно зареєструватися, або увійти під своїм логіном




Завантажуємо курс валют
Останні коментарі

Зачекайте, йде завантаження...

Логін:
Пароль:
запам'ятати


Реєстрація | Нагадати пароль

Шановні водії!

У зв’язку зі значним погіршенням погодних умов та сильної хуртовини частина траси Р-52 у Царичанському районі являєтсья непридатною до використання!

Служба порятунку звертає Вашу увагу на те, що вирушаючи у таку погоду в дорогу Ви йдете на це на свій страх і ризик - у випадку неможливості вибратися із снігових заметів на дорогах чекати допомогу можливо прийдеться досить довго.

Тому рекомендується відмовитися від подорожей автомобілем до стабілізації ситуації