Чоловік із красивим прізвищем живе практично на вулиці і потребує допомоги. А ще кілька років тому він мав усе, що потрібно для нормального життя.
Зателефонувала одна з дівчат, із тих, хто працює в кіоску поряд із автозаправкою «ВОГ». І розказала-попросила:
— Приїдьте до нас, напишіть про одного чоловіка, який живе на території заправки. Мені його шкода. Йдуть зимові холоди, замерзне ж. А він втратив паспорт і тепер не має грошей, щоб відновити документи. Я вже і в терцентр по обслуговуванню одиноких і пристарілих дзвонила. Там кажуть, що житла для таких людей не мають. А мені ж хочеться йому допомогти. Можливо, люди прочитають, дізнаються про цього фактично бомжа і хоча б із відновленням документів йому допоможуть.
Приїхав. Чоловік назвався Леонідом Андрійовичем Правдою. Розповів, що він родом із Комендантівки. Має там будинок. За його словами, він пенсіонер. Але в жовтні поточного року на автобусній зупинці поряд із селом Підгора загубив усі документи — від паспорта та пенсійного посвідчення до банківської картки.
Правда каже:
— Потрібно 500 гривень заплатити за відновлення паспорта. А в мене немає. І пенсію отримати не можу, бо банківську картку загубив. Живу тепер на заправці. Мене тут підгодовують. Але ж холодно, вже нирки болять. Мені б десь ночувати в теплі. Ходив у соцзахист, у міську раду, ніхто не допомагає.
Як стало зрозуміло в ході розмови, Леонід Правда ще кілька років тому був цілком забезпеченою людиною. Звичайно, якщо говорити про певний мінімум, необхідний для існування. У нього є будинок на території колишньої Комендантівської сільради. Є нехай і невелика, але пенсія. Були два земельні паї. Їх він віддав у оренду одній із агрофірм на 49 років. Гроші за це вже давно отримав.
Як сталося, що тепер він залишився без засобів для існування, чоловік, зрозуміло, пояснити не зміг. На запитання, чому не повертається в рідне село, де в нього є будинок, відповів:
— Так я не можу в Комендантівку доїхати, ніхто не бере.
— Так ви ж сюди в Кобеляки доїхали. Причому, неодноразово. Адже вас на ВОГу бачать ще з весни.
— Сюди можу доїхати, а назад у Комендантівку ніхто не бере. Та й повернуся я туди, а їсти що?
— Невже люди в селі не дадуть продуктів?
— Не дають. Тільки за гроші.
Погодьтеся, історія нібито й жаліслива, але не зовсім правдоподібна.
Одразу звертаюся до Ніли Сулими, начальника Кобеляцького терцентру по обслуговуванню одиноких і пристарілих. Вона підтверджує, що Правда до них звертався.
Сулима розповідає:
— Ну ви самі розумієте, що зараз Леонід Правда є мешканцем не Кобеляцької, а Пришибської громади, на яку наша юрисдикція не розповсюджується. Але це не означає, що ми не готові, тим більше, не хочемо йому допомагати. У нас у Кобеляках немає приміщень, де можна розмістити на ночівлю таких людей. Але ми пропонували йому допомогу в переїзді і влаштуванні в притулок у селі Коваленківка. Не хоче. Можливо, тому, що там працювати потрібно. Можемо допомогти із переїздом у Полтаву. Там такими людьми опікується благодійна організація «Світло надії». Але вони лише на ночівлю приймають. Теж «не горить» бажанням. А взагалі, цей чоловік вже кілька років у Кобеляках живе. Він квартиру винаймав поряд із нашим терцентром, тому ми його давно тут бачили. Щодо допомоги по відновленню документів, то я вперше чую про цю історію. Це в поліцію йому потрібно звертатися.
Знає Леоніда Правду і Володимир Білоусько, фермер із Комендантівки. Відгукується не надто позитивно.
Каже:
— Усе в нього було. Він, наскільки я пам’ятаю, навіть колись на посаду комендантівського сільського голови пробував балотуватися. Свої паї він фактично продав. Так, там договір емфітевзису, але ж ми розуміємо, що це фактично продаж. За це чоловік отримав пристойну суму грошей. Не беруся казати, яку, але ж два паї по чотири гектари, навіть по мінімальних цінах, не один і не два десятки тисяч гривень коштують. Якщо не сотень. Виникає запитання — де ті гроші? Хата в нього є, але не в Комендантівці, а в Порубаях. З голоду йому люди не дали б померти. Та й сам він ще має сили, аби працювати. У Кобеляки ж пішки доходить.
Знають Правду і на кобеляцькому ринку. Відгукуються теж без особливого співчуття. Кажуть, що набрався в борг і грошей, і продуктів. Причому, давно.
У кобеляцькому відділенні поліції теж знають про Правду. Дійсно, він звертався із заявою про втрачені документи. Щоправда, написав, що це було не в жовтні, а в травні поточного року.
Отака історія. Звичайно, чоловік із прізвищем Правда говорить далеко не завжди правду. І, швидше за все, у його сьогоднішніх проблемах ніхто «ззовні» не винен.
Але питання залишається відкритим. Замерзне Правда на заправці чи виживе? Допомагати йому чи ні?
У принципі, у суспільстві, яке вважається цивілізованим, прийнято допомагати навіть далеко не найкращим його членам.
…Гроші на відновлення паспорту ми йому назбираємо досить швидко. Щоправда, в руки не дамо. А ось далі… Можливо, хтось хоча б спробує допомогти.
