Цього тижня в Україні відзначали День місцевого самоврядування. Після проведення адмінтерреформи, значимість цього органу влади виросла в рази. Як і кількість проблем, які місцевим радам щодня доводиться вирішувати.
Білицький селищний голова Микола Скрильник, попри цілу купу проблем, які виникають постійно, каже, що і він, і колектив виконкому підходять до свята в хорошому настрої.
Микола Володимирович говорить:
— Не було такого року в житті органів місцевого самоврядування, коли ми не мали проблем. Вони, проблеми, були, є і будуть. А ми для того і прийшли в органи влади, щоб їх долати і вирішувати. Напередодні свята скажу, що вдячний долі за те, що звела мене із десятками прекрасних людей, які працюють у виконкомі селищної ради. Є в нас старші і досвідченіші працівники, є зовсім молоді. Але всі однаково професійні, усі люблять свою роботу. А з таким колективом ми обов’язково досягнемо успіху.
Зараз у апараті виконкому Білицької селищної ради працюють 48 чоловік, серед них — 15 чоловіків і 33 жінки. Середній вік працюючих — 46,6 року.
Нижче мова піде про найдосвідченішого і наймолодшого з працівників селищної ради.
Робота — це головне хоббі
Раїса Урізченко чітко пам’ятає дату, коли прийшла на роботу в Кобеляцький райвиконком. Це було 7 лютого 1978 року. І з того часу й по цей день Раїса Василівна працює в органах місцевого самоврядування. Сміючись, каже:
— Перерва була лише на декретну відпустку. А так — сорок років стажу.
Вона ніколи не займала якихось «високих» посад, не має привілеїв як держслужбовець, але без її щоденної праці неможливо уявити роботу органу влади.
Майже все своє життя Раїса Василівна друкує. Друкує накази, тексти офіційних документів, протоколи та витяги. Щоправда, зізнається, що зараз, у 21‑му столітті, у Білицькій селищній раді друкувати тексти вже не доводиться. Пояснює:
— То я раніше була друкаркою, зараз — діловод. Від друку мене звільнили, інакше просто не встигла б виконувати іншу роботу. Зараз в основному працюю із електронною поштою. Потрібно її щодня перевірити, покласти на стіл голові, доповідні з коротким змістом кожного повідомлення, розіслати листи співробітникам виконкому. Ви знаєте, це важче, аніж просто друкувати, там працюєш фактично «на автоматі», а тут потрібно сенс розуміти.
У суспільстві прийнято вважати, що на роботу секретарками в органи влади беруть виключно молодих довгоногих білявок. І вони там нічого не роблять, окрім того, що каву носять.
З цього приводу Раїса, посміхаючись, каже таке:
— Ви знаєте, що тоді, в далеких семидесятих минулого століття, що зараз на таку роботу, як у мене, по блату не беруть. Пам’ятаю, що у райвиконком мене взяли без будь-якого конкурсу чи протекції. Закінчила курси машинопису — і вперед, друкувати. Каву не носила ні тоді, ні зараз, часу на це немає. Жила завжди в Біликах, а робота — у Кобеляках. А автобуси й тоді, особливо взимку, на маршрути не регулярно виходили. Що ж, збиралися і йшли пішки. Нас таких багато було. Найчастіше ходила із Валею Зєлєнцовою.
За свої сорок років роботи в місцевому самоврядуванні Раїсі Василівні довелося працювати з різними керівниками. Починала в Кобеляках із легендами місцевого самоврядування Миколою Лобанем, Раїсою Бобошко, Марією Мешковою. У Білицькій селищній раді її керівниками були Станіслав Пуха, Віра Логвин, Юрій Латиш, Ольга Киричко, Ірина Чорна, Вікторія Макогон, Наталія Левонтівцева. Зараз трудиться поруч із Миколою Скрильником. На запитання щодо того, з ким легше чи приємніше було працювати, Раїса Василівна відповідає:
— З усіма було і є просто і легко. Тут же керівників люди вибирають, тому вони й людяні, прості і спокійні. Важко було один раз, коли в Біликах ще й обов’язки секретаря ради фактично виконувала. Просто роботи дуже багато було.
Про вихід на пенсію Раїса Урізченко не мріє. Пояснює:
— Коли фактично на одному місці працюєш сорок років, то без цієї роботи вже не уявляєш подальшого життя. Мені робота дуже подобається, інакше б тут не працювала.
Раїса Василівна має хоббі, вона малює. Та все ж головним своїм захопленням називає роботу в раді.
Староста — це і юрист, і психолог
Сергій Титар є наймолодшим по віку працівником виконкому Білицької селищної ради. Йому лише 28 років.
Старостою почав працювати влітку 2021‑го. Хоча робота в органах місцевого самоврядування для нього новою не є. До цього вів військовий облік у Марківській сільській раді.
Порівнюючи обидва місця роботи, Титар резюмує:
— Це — небо і земля. Військовий облік — це в основному робота із паперами, а староста має більшу частину свого робочого часу бути «в полі», тобто серед людей. Маю вищу юридичну освіту, але тут доводиться бути і психологом. Інколи потрібно залагодити дрібний конфлікт між людьми, щоб не доводити його до втручання поліції, часто — поговорити з людиною, вислухати її, при можливості, порадити. Нас у Марківці від влади двоє — я і діловод. То мені більше доводиться їздити по селах, аніж сидіти в кабінеті. Та все ж, не залагодження дрібних конфліктів є головним напрямком роботи старости. Головне — це бути комунікатором, таким собі зв’язковим між жителями Марківки, Свічкаревого, Троянів та керівництвом селищної ради. Адже ні голова, ні його заступники фізично не можуть кожного дня об’їжджати всі населені пункти громади. А старости — можуть. Тут люди розповіли, де краще сміттєві баки ставити, тут ліхтар вуличного освітлення перегорів, уся ця інформація миттєво потрапляє в Білики, а потім комунальні служби вирішують проблему. Якщо є щось серйозніше, якесь завдання чи потреба, що потребують значного фінансування чи організаційних зусиль, то ці питання вирішує вже виконком. Але влада селища про все дізнається від старост. Ну і люди, місцеві жителі, у них немає відчуття покинутості. Коли ліквідовували сільради, чимало місцевих жителів переймалися тим, як вони надалі отримуватимуть довідки чи інші послуги від влади. Як виявилося, проблеми немає, все вирішується через інститут старостату.
Головним досягненням влади в 2021 році Сергій Титар вважає проведення ямкового ремонту на місцевих дорогах. А проблемою — відсутність культури поводження із побутовими відходами. Він розповідає:
— Селищна рада встановлює на вулицях контейнери для збору відходів. Та виявляється, людей ще потрібно привчати, агітувати, аби вони ними користувалися. Але ж тільки так ми зможемо підтримувати порядок і чистоту на вулицях своїх сіл.
Поки що долати відстані між селами Сергію Титарю доводиться на орендованому автомобілі. Але він сподівається, що вже в наступному році отримає службовий. Хоча й не вважає відсутність службового автомобіля кричущою проблемою. Каже:
— Я ж розумію, що одразу всі проблеми вирішити неможливо. Спочатку дороги, потім — благоустрій, потім — чистота на вулицях. Головне — я бачу, що результат є, отже є й віра, що все у всіх нас буде добре.
