Закінчується 2021‑й коронавірусний рік. І вже можна підбивати підсумки й результати. Якщо в цілому в Україні рік, що минає, можна назвати періодом суцільних криз — коронавірусної, газової, політичної та інших, то для декого з українців він був ледве не тріумфальним. До числа таких переможців, улюбленців Фортуни, сміливо можна зараховувати діючого кобеляцького міського голову Олександра Копельця.
Ось уже кілька років поспіль газета «ЕХО» по груднях оголошує прізвища людей та перелік подій, що залишили найяскравіший слід в коротенькій 365‑денній історії місцевості, у якій ми всі разом живемо. Мова йде про неофіційні титули «Політик року», «Спортсмен року», «Подія року» і так далі, і тому подібне. Не будемо змінювати традицію і в році, 2021‑му.
Як погано все починалося
Беззаперечним лідером у неофіційній боротьбі за звання «Політик року» нашого провінційного масштабу в 2021‑році є діючий кобеляцький міський голова Олександр Копелець.
Нагадаємо, що в 2020-му Олександр Олександрович досить впевнено виграв виборчі перегони і вдруге поспіль став міським головою. Цього разу — із незрівнянно більшими можливостями і повноваженнями. Адже була завершена адміністративно-територіальна реформа і сформована величезна, одна із найбільших в Україні по території, Кобеляцька громада. І владні повноваження міського голови одразу поширилися не лише на Кобеляки, а й на Світлогірське, Шенгури, Озера, Придніпрянське та більшість інших більших чи менших населених пунктів колишнього Кобеляцького району. Немає офіційної влади в Копельця та його депутатів лише на тій території, що відійшла до Білицької громади.
Але, знову ж, нагадаємо, що вигравши свої персональні виборчі перегони, Олександр Копелець отримав досить опозиційно налаштований до нього склад нової міськради. При цьому депутатів, які цілком і повністю підтримували б курс правлячої на Полтавщині партії «Довіра» та Копельця, у Кобеляцькій міськраді набралося на якусь третину від складу.
Дійшло до того, що навіть перша установча сесія міськради розпочалася зі скандалу. Опозиційно налаштовані депутати на неї просто не прийшли. А потім ще й «свого» секретаря міськради обрали. Ним став «слуга народу», один із основних конкурентів Копельця на «мерських» виборах, Василь Кіптілий.
І в перші тижні на місці свого правління Олександру Олександровичу було зовсім несолодко. Адже він не мав впливу на депутатську більшість. І прекрасно розумів, чим це може закінчитися. Неприйняття запропонованих головою рішень — це ще половина «біди». У кінці-кінців, опозиційно налаштована більшість могла, отримавши «свого» секретаря, через рік роботи й «лапті» голові сплести. І поставити «на царство» Кіптілого.
А як добре закінчується
Та минув рік. І протягом нього ситуація змінилася кардинально настільки, що це дає підстави називати Олександра Копельця місцевим політиком року. Він досяг потрібного йому результату. Опозиція в Кобеляцькій міськраді розгромлена, секретарем міськради став «свій» уже для Копельця Володимир Жуков, підтримка серед обласного керівництва не втрачена, рішення на сесіях приймаються без проблем і обговорень.
Звичайно, у тому, що ситуація стала такою, є й «заслуга» колишньої опозиції. Доки її учасники, образно кажучи, «жували соплі», наївно очікуючи, що вся повнота влади в Кобеляках перейде до них, Олександр Олександрович отямився від першого шоку і почав діяти. І переміг.
Як це йому вдалося? Та в принципі, нічого нового і неординарного. Спрацювали відомі тисячоліттями правила «розділяй і володарюй», «друзям — усе, ворогам — закон».
Ці ж принципи і методи чудово знають і володіють ними і колишні опозиціонери в Кобеляцькій міськраді. Але вони — лише знали, а Копелець — діяв і застосовував. Причому, у звичному для нього стилі — «Бачу ціль, не бачу перепон». Зрештою, так діють усі переможці у політиці та бізнесі. І зараз у Кобеляцькій міськраді з опозиціонерів можна згадати хіба що Анатолія Таранушича та Миколу Андрієнка. Але й вони, по-перше, не надто звикли бути в ролі опозиціонерів, а по-друге, будучи людьми розумними і досвідченими, чудово усвідомлюють, що «…ти проти вітру — безглуздо і негігієнічно».
Напевне, і «майже секретар» міськради Василь Кіптілий вирішив, що чим роками судитися за посаду з Копельцем, краще без проблем її отримати. Нехай і з меншими повноваженнями та зарплатою, але — гарантовану. І зараз колишній суперник Копельця на виборах уже працює під його керівництвом.
Є своя посада і в Таміли Шевченко, яка теж конкурувала із Олександром Олександровичем. Так, юридично, вона від міського голови не залежить. Але не можна виключати варіанту, що кандидатуру майбутнього директора ліцею, який фінансується із бюджету області, де в Олександра Олександровича теж «свої», узгоджували і з міським головою.
А всі інші вчорашні опозиціонери… Хтось отримав землю, хтось її узаконив, на когось є компромат чи можливість надати якісь преференції.
А результат один — Копелець-молодець, усі інші нервово курять збоку.
І гарна перспектива
Так що 2022‑й Олександр Копелець може зустрічати в гарному настрої. Йому все вдалося. А головне, поки що навіть на горизонті не видно тих чи того, хто б міг скласти достойну конкуренцію на майбутніх виборах.
За ті три роки до виборів можна ще кілька вулиць та провулків заасфальтувати, ще один парк збудувати. Виборці це бачитимуть. І — відповідним чином голосуватимуть. Область — підтримає. Так що поки що із головних завдань для Олександра Олександровича — не вляпатися в ну дуже публічний скандал, як замміністра МВС, та зберегти здоров’я. Ну і, звичайно, мати бажання знову йти на вибори.
Вічний опозиціонер та непрості часи для Скрильника
З інших місцевих політиків можна згадати хіба що вічного опозиціонера Павла Гунжеля та білицького селищного голову Миколу Скрильника.
Павло Олександрович ніби то нічого й не здобув. Немає в нього влади, і на фінансові потоки він не «сів». Але він, як кажуть, постійно на слуху. Він постійно опозиціонує. Можливо, йому й надалі долею та людьми відведена лише роль постійного опозиціонера. А можливо… Можливо все. Головне, що Гунжель, як і Копелець, діє, а не жує вже згадану субстанцію. А в політиці — це половина успіху. Зараз Павло Олександрович називає себе громадським діячем. Хоча в реальності займається політикою. Нехай і сільського масштабу.
У Миколи Скрильника рік починався добре. Зараз — не найкращий час. Якийсь «мутний» обшук по «мутній» кримінальній справі. За таке ніхто й ніколи в Україні не сідав. Це може бути і збігом обставин, а може — натяком з боку представників влади іншого рівня. Та в будь-якому разі, Микола Скрильник на даний момент втратив хіба що перше місце в нашому неофіційному рейтингу «Політик року». Але це, швидше за все, для нього не є трагедією. А все інше — у його руках і силах. Можливо все — доведено Копельцем.
Хтось, не зовсім уважно прочитавши статтю, може зробити зауваження. Мовляв, а як же громада, як дерибан землі, перспектив немає, інвесторів немає, як були найбіднішими в області, так і залишилися.
Нагадую — у цій статті йдеться про політиків, а не про економіку чи турботу про людей. Це — зовсім різні речі.
Одне із визначень. Політика — конкретна сфера, де окремі люди і політичні утворення (угруповання) та соціальні групи ведуть боротьбу за завоювання державної влади. У такому випадку кажуть «займатись політикою» або навіть «триматися подалі від політики».
І де тут про громаду?
