Їхня молодість – обпалена чорним подихом Великої Вітчизняної. Зі спогадів Василя Павловича про початок війни: „У 1941 році я закінчив середню школу. 21 червня у нас був випускний вечір, а 22 – почалося доросле життя... З мрією про навчання у Ленінградському морському училищі довелося розпрощатися”.
Юнака відразу ж призвали до лав Радянської Армії та направили на навчання до Бакинського зенітно-артилерійського училища. Потім була справжня війна, справжнє пекло... На початку листопада 1942 року 9-ту резервну армію, у складі якої воював Василь Павлович, було кинуто на передній край фронту в передгір’я Кавказу назустріч танковій армії ворога. Потім були кровопролитні бої на території Кубані, Криму... Одні з найтяжчих спогадів – спогади про штурм Севастополя, бої на Сапун-горі. Далі фронтові дороги В. Легези пролягали через Румунію, Угорщину, Австрію та Чехословаччину, а День Перемоги він зустрів у Празі. Тяжкі військові будні, поранення та контузії не минули дарма - Василь Павлович став інвалідом ІІІ групи. За бойові заслуги нагороджений орденом Великої Вітчизняної війни та багатьма медалями.
Після закінчення війни було навчання в Білгород-Дністровському педагогічному училищі. Саме там вони і познайомилися – молодий фронтовик Василь та пирятинка Тамара. Познайомилися і закохалися один в одного, а побравшись, приїхали на Пирятинщину.
Усе своє життя Василь Павлович та Тамара Андріївна присвятили роботі на педагогічній ниві. Спочатку 8 років працювали у Смотриківській школі, а далі з 1962-го по 1990-й – робота у Давидівській середній школі, колектив якої Василь Павлович очолював протягом багатьох років. І вже навіть після цього, коли приїхали до Пирятина, В. Легеза працював у міській школі №3.
Подружжя виховало двох доньок – Нелю та Валентину. Старша Неля – нині мешкає у Брянську, Валентина – аж у Кишиневі. Мають Василь Павлович та Тамара Андріївна чотирьох внуків та трьох правнуків. Гордяться старенькі своїми нащадками, яких виростили хорошими розумними людьми.
Навіть перебуваючи на заслуженому відпочинку, В. Легеза залишається активним учасником громадського життя Пирятинщини. Він – частий гість у шкільних колективах, бібліотеках, передає свою життєву мудрість, свій досвід підростаючим поколінням. Він – член президії ради ветеранів, людина, яка завжди готова прийти на допомогу, віддати частинку своєї душі тим, кому вона потрібна.
...30 березня виповниться рівно 60 років з того дня, як Василь Павлович та Тамара Андріївна стали подружжям. З нетерпінням чекають старенькі цього дня, бо очікують, що злетяться до отчого дому діти та внуки, аби за святковим столом висловити найкращі побажання своїм найріднішим татові й неньці. А вони, як і 60 років тому, закохано дивитимуться одне на одного...
Фото з сімейного архіву подружжя
