Радник Президента України Олексій Арестович впевнений, що на тлі страшної війни для всіх нас настала друга фаза психологічної втоми. Вона породжує певні негативні ефекти. Які? Що саме відбувається? Які перспективи? Що конкретно робити і як виграти внутрішню психологічну війну?
Про все це політик розповів у своєму відеозверненні, розміщеному на його сторінці в Facebook.
Настав другий етап психологічного надлому. Йде 18 день війни. Подібне випробування важко переносити навіть підготовленим людям. Додайте до цього фізіологію: нестачу сну, зміну звичок тощо. І народ починає потихеньку просідати. Багато хто в собі це помічають. Багато хто ні.
У чому проявляється ця фаза? Перш за все, у розчаруванні й невірі. Невірі в наші перспективи. У нашу перемогу. У адекватність влади. Тут є два аспекти.
З точки зору інформаційно-психологічної операції противника, його заповітною блакитною мрією є розрив зв’язку між народом і урядом. Це є у всіх підручниках психології.
Йдеться про невіру в здатність уряду і командування адекватно здійснювати оборону України.
Що я можу вам сказати з цього приводу. Так, недоліків багато, як це трапляється завжди і скрізь. Не існує ідеальних країн, які ідеально реагують на війну й ідеально її ведуть. Навіть незважаючи на патріотичний підйом і силу духу.
Подивіться, як поводиться НАТО, як поводиться Захід. Скільки помилок зроблено і робиться. Людство, на жаль, не ідеальне. А під час війни загострюється і все найкраще, і все найгірше теж.
Звичайно ж, на помилки потрібно реагувати, про них треба інформувати. Але дуже важливо розуміти, що зробити так, щоб влада перестала вірити народу, а народ перестав вірити владі — це мета, про яку наші вороги мріють.
На війні вибір дуже простий. Тут все чорно-біле і немає ніяких відтінків. Ви або за те, щоб вороги досягли своєї мети, або проти.
Сьогодні окремі слабкі душі починають висловлювати відкритий сумнів щодо вміння і здібностей влади протистояти ворогові. Я вже не кажу про деяких політиків, які намагаються переслідувати свої амбітні цілі.
Тут особисто кожен має право вибирати, на чиєму він боці. На боці тих, хто допомагає противнику досягати своїх цілей, або по той бік подібних настроїв.
Типовий приклад. Давид Арахамія та Михайло Подоляк 6 березня фотографувалися на Яворівському полігоні. У ніч на 13 березня противник завдав по цьому полігону удар. І дехто з опозиційних політиків почали вкладати людям у вуха інформацію про те, що саме тому ворог атакував полігон. Неначе Росії не було відомо про його існування…
Але це — політика.
Тепер, що стосується нашого внутрішнього психологічного стану. Є така штука, яка називається вольовий конфлікт. Що таке сила волі? Це здатність робити вибір і слідувати йому.
І саме в момент вибору внутрішньої і зовнішньої поведінки в цей центр б’ють фахівці противника, коли слабка частина людської душі, її чорний вовк, хоче, щоб людина розчарувалася, поплила, щоб потім цим скористатися і підживитися.
Так ось, цей вибір робить кожен з нас, які б сили на нього не діяли, здійснюючи цей вибір кожну хвилину.
Звичайно ж, війна і всі пов’язані з нею випробування вимотують. Багато людей вже починають зітхати, мовляв, Олексій, коли це вже все закінчиться, уже сил немає.
Стривайте, ще буде третя фаза. Яка буде ще страшнішою. І це буде страшніше, незалежно від наших реальних успіхів на полі бою і на переговорах. Ця фаза настане неминуче і автоматично, навіть якщо Росія на переговорах погодиться віддати все на світі.
Не кажучи про те, що можуть бути якісь невдачі, провали, що цілком можливо. Тому що війна є війна, і війна йде з дуже важким противником.
Тому, перш за все, потрібно стати до себе набагато суворіше і зайнятися чимось на зразок самоаналізу. Придивитися до себе: а чи не поплив я? Тому що від того, що ви поплили, не буде краще нікому. І в першу чергу, вам самим.
Тому що психологія негайно почне вас підштовхувати, через сварки, образи, докори, до психологічної катастрофи. А починається це все з програшу вольового конфлікту.
Вольовий конфлікт починається з новини, якій ви повірили, перш ніж встигли її перевірити. Коли ви з версій трактування можливих подій вибираєте найгіршу, найпанічнішу і найнесприятливішу.
Наприклад, версію того, що влада кинула Маріуполь, Подоляк і Арахамія засвітили Яворівський полігон. Або, наприклад, що влада спеціально замовчує про воїнів полку Азов, які біля Маріуполя загинули, і їх не встигли поховати. Або версія про те, що влада спеціально залишає наші території, заманюючи противника. Це найсвіжіші приклади.
Коли з усіх версій ви вибираєте «все пропало», ви програєте вольовий конфлікт, битву всередині себе самого. Наша душа — найголовніше поле бою. Причому, незалежно, де, у якій країні ви знаходитесь.
Але кожен раз, коли ви втрималися і перевірили інформацію, не поспішили її розганяти, подумали про людей добре, тобто з усіх можливих версій вибрали саму позитивну, і потім її перевірили, ви виграли, ви тумблер перемкнули на біле, придушили слабку рису нашої натури, яка є в кожного з нас.
Кожна така перемога над собою вкидає в кров гормони успіху. І ваша власна підсвідомість зчитує, що ви рухаєтеся по успішному шляху.
Дуже важливо намічати на день маленькі події, не подвиги, просто в якості розпорядку дня. Щоб, проходячи ці контрольні точки, підсвідомість читала це як історію успіху.
Але якщо йти по чорній лінії, по лінії розчарування і невіри, ви сформуєте мозок того, хто програв. Це і є головне завдання чорної воронки часу. Щоб ми розчинили в собі мізки переможця і виростили мізки того, хто програв.
Не робіть цього. Вибирайте позитивні версії, думаючи і про людину, і про події добре.
Людина руйнує себе, коли починає думати про інших людей погано. Це абсолютно залізна закономірність. Як тільки ви починаєте думати про людей погано, стає погано не їм, а вам.
Не допускайте цього. Ще буде дуже багато випробувань. І від кожного з нас залежить, чи виграємо ми внутрішню війну, чи ні. У цій битві кожен — один на один. Знаєте закон піхоти? Кожен вмирає поодинці. Навіть, якщо горять у одному танку. Смерть, розруха, горе — це завжди один на один. І кожен з нас повинен виграти цю битву поодинці.
Але в той же час ми — всі разом. Ми всі відчуваємо одні й ті ж проблеми. І хоча кожен вмирає поодинці, але підтримувати один одного ми завжди можемо разом.
Насправді кожен з нас пов’язаний невидимими нитками з мільйонами людей, які знаходяться точно в такому ж стані. І теж зараз вирішують, що вибрати — біле або чорне.
Вибираємо біле. Дбаємо про інших. Виграємо внутрішню битву, як би важко не доводилося. А буде ще важче.
Третя фаза прийде десь на 27–28 день війни. Я вас попереджу. А поки боремося, виграємо наші внутрішні битви, дбаємо про інших.
Пам’ятаємо, що нас — мільйони. І ці мільйони повинні вибрати світло, а не темряву. Причому, не один раз, а кожного разу — коли сумніви, втома, тривога. Треба перемикати важіль, відрощувати в собі рефлекси переможця.
Джерело: Олексій Арестович
