Більш як півтора місяці триває загарбницька, підступна, страшна війна в Україні. Більш як півтора місяці російські фашисти топчуть важким чоботом наші українські землі: вбивають, знищують, мародерствують, ґвалтують…
Ворогу не вдається завоювати і підкорити український народ, бо нас мужньо боронять і захищають воїни Збройних Сил України, добровольці, які б’ються буквально за кожний клаптик землі, відвойовують села і міста, показуючи справжній героїзм і нескореність. Про подвиги наших солдатів можна писати і писати… Захисники і захисниці, захищаючи суверенність і свободу України, віддають свої життя.
Царичанська громада у війні втратила вже чотирьох Героїв України. Вони загинули в боях, захищаючи Донеччину. Старший солдат Сергій Солоха і солдат Віталій Цябук народилися в Бабайківському краї у 1996 році. Товариші разом зростали, закінчили місцеву школу. За відгуками односельців, сусідів, друзів Сергій і Віталій були дуже порядні, чуйні, веселі, товариські. Вони і загинули в один день — 14 березня. Дуже молоді. Не долюбили. Не домріяли. За ними плачуть батьки, родина, друзі і все Приорілля. Сергій Солоха в січні цього року прийшов зі служби в армії, а в березні пішов на війну добровольцем. Ховали воїнів у один день — 19 березня. Зустрічаючи процесію, люди стояли на колінах. З Віталієм Цябуком попрощалися в його рідній Кущівці, тіло Сергія Солохи з батьківського дому в Бабайківці повезли до Царичанського цвинтаря. Останній час Сергій жив у прабабусі на Глинищі, підтримував і допомагав старенькій. Для майже 90-річної Ніни Федорівни внук був єдиною втіхою і наснагою до життя.
Молодший сержант Руслан Гладушко з Царичанки загинув 16 березня під час ворожих обстрілів у районі Торецька Донецької області. Коли прийшла чорна звістка про загибель сина, батьки до останнього сподівалися, що це прикра помилка. У них ще жевріла надія, що Руслан живий. Але… дива не сталося. Крім батьків, у військовослужбовця Гладушка залишилися дружина і дуже маленькі діти. У житті Руслан був енергійним, активним, усміхненим, хазяйновитим, гарячим за вдачею і справедливим. У нього було багато друзів. У останню путь Руслана Гладушка проводжали побратими, родина, односельці, знайомі, сусіди. Героя-захисника поховали на центральному місцевому цвинтарі 24 березня.
Наступного дня, 25 березня, громадськість попрощалася ще з одним нашим земляком Миколою Харченком із села Івано–Яризівка. Воїну Збройних Сил України, старшому солдату Миколі Харченку було лише 40 років (народився у 1982 році). У нього теж залишилися мама, дружина, діти. Спокійний, урівноважений, добрий. Таким запам’ятали Миколу Анатолійовича.
«Ми ніколи не забудемо наших земляків, воїнів-захисників, які поклали свої життя заради України і її народу. Пам’ять про них завжди буде з нами, її не відберуть російські зайди. Ми пам’ятаємо подвиг Героїв», — такі слова лунали у виступах громадськості, прощаючись із загиблими.
Війна закінчиться, настане мир, але ми завжди будемо казати:
— Слава Україні! Героям Слава!
