Думаю, часи, у яких ми зараз живемо, важкувато назвати благословенними, спокійними та радісними. Кожного дня, та що там дня, кожної хвилини, на будь-якого українця може «звалитися» нещастя. Нещастя, пов’язане з війною. Навіть ми, жителі відносно спокійного у військовому сенсі регіону, не можемо почуватися в безпеці. Зайвим підтвердженням цьому став факт чергового ракетного удару по Кременчуку. За якихось сімдесят кілометрів від нас пролунали потужні вибухи, були зруйновані будівлі, загинула людина, десятки інших наших з вами земляків‑українців отримали поранення.
Майже в кожного з нас там, на фронті, на передовій, воюють якщо не родичі, то друзі і добрі знайомі. І ми чітко розуміємо, що вони можуть загинути.
Майже в кожного з нас вдома чи по сусідству живуть люди, які були змушені покинути свою малу батьківщину і переїхати до нас. Дехто з ниж уже кілька разів за якихось нещасних два місяці змінював місце проживання. Частина із цих людей уже втратили фактично все, окрім власного життя, — дім, роботу, заощадження. І не потрібно себе тішити ілюзіями про те, що подібні нещастя ніколи не спіткають кожного з нас.
Але ні в якому разі, у жодній ситуації не можна впадати в розпач. Адже навіть під час війни можна і потрібно бути готовим до відчуття щастя.
Так, зараз найчастіше доводиться чути запитання про те, коли війна закінчиться. Коли вона почалася, то багато людей думали про тиждень-два. Потім — до Великодня…, до 9 травня…, до літа…, до осені…, до Нового року.
Насправді ж, якщо бути чесним і безстрашним самим із собою, то потрібно чітко усвідомити, що жодна людина в світі не може назвати дату, коли закінчиться жахіття під назвою «війна». Думаю, що не може назвати цієї дати навіть той глибоко нещасний кремлівський придурок, котрий почав це безумство.
Але навіть відчуття постійної небезпеки, страх і невпевненість у завтрашньому дні не позбавляють кожного з нас можливості бути щасливим, не позбавляють сенсу ваше персональне єдине і неповторне життя. І це — не мої надумані слова. Це твердження людини, яка пережила набагато більше страждань, ніж більшість із нас.
Був такий австрійський письменник та психолог Віктор Франкл. Він написав книгу, що має назву «Людина в пошуках справжнього сенсу». Цінність цієї книги в тому, що її автор пережив, описав і дав практичні поради із досвіду не просто науковця, а людини, яка вижила у фашистському концтаборі.
Так от, у цій книзі написано про те, що в концтаборі першими зламалися і загинули ті в’язні, котрі не вірили в те, що дане жахіття коли-небудь закінчиться. Потім — ті, хто думав, що це закінчиться швидко. А вижили ті, хто терпляче працював, займався якоюсь простою буденною справою.
У кожного із нас є можливість займатися простою буденною справою. Можете волонтерити — волонтерте! Можете допомагати переселенцям — допомагайте. Можете просто трудитися на городі — трудіться. І Перемога прийде, навіть у разі, коли вам здається, що ви не доклали до цього якихось надзусиль.
У кожного своя ситуація, свої можливості, у тому числі і для зусиль. І не втрачайте почуття гумору. Це — теж один із рецептів виживання від в’язня концтабору.
Нижче — кілька порад, даних на основі книги Франкла. Вони — не мої. Але підпишуся під кожним словом.
Нещастя часто відкривають вікна, щоб побачити небо
#Не шукайте успіху — що більше ви націлені на нього і ставите його за мету, то більші шанси його не здобути. Коли йдеться про успішність, її не можна придбати, її можна тільки прагнути. І вона приходить лише як неочікуваний побічний ефект посвяти людини справі більшій, ніж вона сама, або як додатковий продукт присвяти однієї людини іншим. Щастя приходить неочікувано, і те саме стосується успіху.
#Кожен з нас має своє специфічне покликання або життєву місію, призначення для виконання конкретного завдання. Людину не можна ані замінити, ані повторити її життя. Отже, завдання кожної істоти є унікальним, як і її специфічна можливість його виконати.
#Зрозуміло, пошук життєвого сенсу та цінностей може спричинити радше внутрішню напругу, аніж внутрішню рівновагу. Людині потрібне не зняття напруги за будь-яку ціну, а усвідомлення потенційного сенсу.
#Іноді людина навіть не знає, що вона хоче робити. Натомість, вона або хоче робити те, що роблять інші (конформізм), або робить те, що хочуть від неї інші (тоталітаризм).
#Справжній сенс життя потрібно відкривати у навколишньому світі, радше ніж у самій людині або її власній душі. Буття людини завжди скероване до чогось або до когось іншого, — чи це сенс, який потрібно здійснити, чи інша людська істота, з якою потрібно зустрітися. Що більше людина забуває про себе, віддаючись виконанню справи чи коханню до іншої людини, то більш людською вона стає і тим повніше реалізує себе.
Те, що називають самореалізацією, зовсім не має бути метою для досягнення з простої причини: що більше її прагнеш, то більше шансів її проґавити.
#Швидкоплинність нашого існування в жодному випадку не робить його безсенсовим. Але вона визначає нашу відповідальність; оскільки все залежить від реалізації нами по суті нетривалих можливостей. Людина повсякчас здійснює вибір із безлічі наявних можливостей.
#Зрозуміло, що людське буття є обмеженим, а свобода — лімітованою. Людина не вільна від обставин, але вільна обирати своє ставлення до них.
#Щастя не можна ставити за мету; воно має надходити слідом за чимось. Для щастя потрібна причина. Коли вона знайдена, людина автоматично стає щасливою. Як бачимо, людське буття — не в гонитві за щастям, але радше в пошуку причин для нього, у тому числі — у реалізації потенційного сенсу, притаманного кожній наявній ситуації.
Живіть і будьте щасливими!
