У основному в громаду приїжджають люди, які покинули свої домівки в Харківській та Донецькій областях. У облаштуванні вимушених переселенців громаді допомагають волонтери із Фонду.
У четвер, 21 квітня, до Ляшківки приїхала волонтерка з Благодійного фонду «Право на захист» Альона Суха. Вона привезла черговий гуманітарний вантаж. А саме — кілька дитячих матрациків.
Благодійний Фонд «Право на захист» є однією з найбільш відомих неурядових організацій, що переймається вирішенням проблем людей, які тимчасово були змушені покинути свою малу батьківщину. Фонд надає як юридичну допомогу, так і суто матеріальну.
Волонтерів зустрічала секретар Ляшківської сільради Анна Постольник. Вона й розповіла про те, як вдалося налагодити співпрацю з представниками благодійного фонду. Посадовець повідомила:
— Взагалі-то, коли ми зрозуміли, що самотужки буде важко допомогти облаштуватися людям, які постійно їдуть у Ляшківку із зони бойових дій, то звернулися до інших благодійників. А ті волонтери вже зв’язали сільраду із фондом «Право на захист». Нас запитали про потреби. Ми попросили генератор електичної енергії. Адже в разі перебоїв із електропостачанням хотілося б мати «запасний варіант». Нам оперативно запропонували два генератори, пральну машину, багато матраців, ковдр, постільної білизни. Сільрада, у свою чергу, виділила транспорт, і гуманітарний вантаж прибув у Ляшківку. Тоді не вистачало матраців для дітей. І ось їх довезли.
За словами секретаря, на території невеличкої Ляшківської громади вже проживають більше двохсот людей, які були змушені поїхати із небезпечних місць. Практично всі резерви, тобто будівлі, придатні для нормального проживання, вичерпані. Зараз працівники сільради готують для переселенців один із місцевих навчальних закладів.
У свою чергу, Юлія Омелян, ляшківський сільський голова, висловила захоплення самовідданістю та милосердям своїх земляків.
Юлія Омелян сказала:
— Ви знаєте, за ці два місяці усі ми якось по-новому, особливо гостро навчилися ненавидіти. Ненавидіти ворога, який прийшов на нашу рідну українську землю. І, водночас, ми з новою силою навчилися любити і захоплюватися подвигами як наших героїчних військових, так і цілком цивільних людей, наших земляків. Я — у приємному шоці від самовідданості наших людей. Армії та переселенцям допомагають практично всі, незалежно від віку, статі та матеріального становища. Так, деякі господартсва жертвують сотні тисяч гривень. Молодці, усім щиро дякую. Але особливо мене зворушив один випадок. Приходить до наших волонтерів старенька жінка, звичайна сільська бабуся. І от приносить вона домашню консервацію і куплені нею цукерки. Це ж вона зі своєї мізерної пенсії виділила гроші, купила тих солодощів, аби дітки переселенців могли поласувати. Ви знаєте, після такого хочеться плакати від зворушення.
Що можна додати? Із такими людьми — точно переможемо.
