Ідея виникла. І чекала свого часу. Якось не по-людськи було бігати за головою РДА і, сіпаючи його за поли, просити: «Скажіть що-небудь на прощання». Аж раптом розмову запропонував сам Олег Решетило. І заявив, що готовий відповідати на запитання, пов’язані із його можливою відставкою. Таким шансом було гріх не скористатися.
Я горджуся тим, що відбув всю каденцію
Перше, на що звертаєш увагу, заходячи в кабінет голови РДА — це відсутність змін у портретному інтер’єрі. Над його кріслом, як і раніше, висить портрет Тараса Шевченка, подарований міським головою Олександром Ісипом. Піймавши зацікавлений погляд, Олег Решетило пояснює: «Портрет Президента повинен бути суворо встановленої форми. Чекаємо вказівки — де і які портрети брати». І одразу перейшов до теми нашої розмови. «Згадую вже далекий 2005 рік і моє представлення, — сказав голова РДА. — Тоді одна посадова особа під час вітання обмовилась, сказавши: «На вас лягла важка і непосильна ноша». Ця фраза прозвучала в ЗМІ, навіть невеличкий скандальчик з приводу цього був. Але суть не в тому. Як показав час, ноша виявилася посильною. Я горджуся тим, що відбув всю каденцію на посаді голови РДА. Повірте, таких в Україні небагато, менше сотні. Із близько 600 голів РДА, всі п’ять років пропрацювали лише 10–15 відсотків».
— Кобеляцький район здавна вважається специфічним у порівнянні з іншими регіонами Полтавщини. Про це говорять і заїжджі керівники, і бізнесмени. Одні вважають його ледве не клубком змій, місцевістю, розділеною між кількома кланами, які весь час плетуть свої інтриги. Інші, навпаки, стверджують, що Кобеляччина відрізняється від інших своїм високим людським потенціалом, кращими умовами для бізнесу, надзвичайно вигідним географічним положенням. Що Ви скажете з приводу нашої специфіки?
— Знову ж згадую історію, котру розповів мені один із досвідчених, ще радянських керівників. Призначили його працювати в Кобеляцький район. І один із чиновників з області дав йому таку настанову: «Уяви собі, що ти стоїш на сковорідці, і полум’я під нею то додають, то приглушують, то додають, то приглушують. Оце так керувати в Кобеляках. Будеш стояти на розпеченій сковорідці».
А взагалі-то, потрібно працювати, а не звертати увагу на ту чи іншу специфіку. Вона є в кожному селі, ба, навіть на кожній вулиці. Всі вони відрізняються одна від одної.
Вдалих проектів було більше
— Що, на Вашу думку, вдалося і, навпаки, не вдалося зробити за п’ять років роботи у виконавчій владі?
— Вдалих проектів, вважаю, було більше. Не дивлячись на кризові та інші явища, ми зберегли і освітню, і медичну, і культурну мережі району. Все працює. Були газифіковані Світлогірське, Лучки, Ревущине, Просяниківка, інші села. З проблемами, з боями, але це було зроблено. Вважаю, що це заслуга, передусім, голови облдержадміністрації Валерія Асадчева. Велику допомогу надав і депутат Верховної Ради України Олексій Лелюк. Ми в районі знайшли в цьому питанні порозуміння з депутатами районної ради. І вперед, все закрутилось. І вийшло в кінці-кінців. Тисячі людей отримали газ.
Втілені в життя 12 мікропроектів разом із Українським фондом соціальних інвестицій. Більше того, ми з ними профінансували ще й один додатковий проект. А ось у Миргороді у них і у місцевої громади чомусь справи не пішли. Дуже багато зроблено для молоді. Буквально не «вичахає» футбольний майданчик у парку Богдана Хмельницького, діють станція юних туристів, будинок дитячої творчості, секції при ДЮСШ. Дітям є чим зайнятися. У нас краще в області приміщення для відділу освіти. Це в ці п’ять років була реконструйована колись розвалена будівля кінотеатру «Іскра». Буде в нас і кращий в області Центр зайнятості населення.
Що не вдалося? Дуже шкода, що до нас не прийшов великий інвестор із Росії чи з іншого місця. І справа тут не в «курнику». Ну нехай би був не «курник», а щось інше. Але ж це 1100 робочих місць, податки, дороги, дитячі садки. Ось скажіть, куди подітися тій талановитій, розумній кобеляцькій молоді, яку ми навчаємо і виховуємо? Вони виїжджають від нас, тому що в Кобеляках їм ніде застосувати свої здібності і знання. Малий бізнес, на жаль, не дасть їм цієї можливості, не втримає кращі молоді кадри району.
Оце не вдалося. На жаль, свого досягли люди, які виступили проти інвестора, думаючи виключно про власний бізнес.
— Олеже Миколайовичу, ставлячи себе на місце кобеляцьких товаровиробників, я б думав і діяв таким же чином. Вони вболівають за свій бізнес? Так це ж нормально. Адже люди, які впроваджували проект птахокомплексу, так і не пояснили, як будуть захищені інтереси дрібних і середніх аграріїв. Ну прийшов російський інвестор, ну дав комусь робочі місця. А якщо в нерівній конкурентній боротьбі з ним розоряться десятки, а то й сотні фермерів? Куди їм подітися?
— Згоден, ця позиція була недопрацьована. Це вже потім інвестори заявляли, що готові і спеціальний меморандум із владою та місцевим бізнесом підписати, а тоді… Ну це можна зрозуміти, вони ж з Росії, там немає такої демократії, як у нас. Сказали — і бігом всі виконують. Та думаю, інвестори в район ще прийдуть і врахують недоліки попереднього невдалого проекту.
— А чи не краще залишити Кобеляцький район кобелячанам для впровадження, скажемо, «зеленого туризму»? У нас же екологічно чиста територія.
— Повинно бути й це. Але «зелений туризм» це дуже довготривалий інвестиційний проект. Він дасть користь і бізнесу, і території років через 10–15. А жити ж району потрібно сьогодні. Крім того, той же птахокомплекс не зачіпав території, придатні для розвитку сфери відпочинку. Ми ж не планували нічого будувати в Кобеляках, Світлогірському, Кишеньках чи Григоро-Бригадирівці. Красне, Іванівка, Шенгури… Який там «зелений туризм»?
— Ще раз повертаючись до проблеми інвесторів. У районі вони працюють. І виникають ситуації, коли інтереси тих інвесторів не співпадають з інтересами місцевих громад. Згадаймо хоча б конфлікт між жителями кількох сільрад і агрофірмою «Добробут». Буряківники рятували свій врожай, а люди залишилися із знищеними дорогами. А буряк сіятимуть і в цьому році. Як знайти розумний баланс?
— Ця проблема надалі буде вирішуватися більш успішно. Це раніше ми ледве не на руках носили виробників, які брали землю. Аби лише бур’янів не було, аби лише за паї розрахувалися. Зараз до них будуть ставитися більш чіткі і суворі вимоги, в тому числі і в плані збереження доріг. І так обов’язково буде.
Ви ж згадайте події п’яти, чотирьох, трьохрічної давнини. Зарплату людям не дають, за паї не розраховуються. Ми по 5–6 сходок проводили у Світлогірському, Підгорі, інших селах. Зараз цього вже немає. Договори всі заключають, реєструють, за паї розраховуються. Вчора я був на сходці у Красному. Півгодини — і все вирішено. І людям по 5 відсотків від вартості паю платитимуть.
Майбутнє пов’язує з Кобеляками
В цей час на мобільний Олега Решетила зателефонували. Кілька хвилин послухавши співрозмовника, від повідомив: «Головою Полтавської облдержадміністрації призначили Олексія Лелюка».
— В зв’язку із цим запитання. Як ви ставитеся до можливої відставки? Ставлення підлеглих, керівників служб до Вас не змінилося?
— Ставлюся дуже спокійно. Звільняти — це право нового Президента. А чи змінилося ставлення підлеглих? Ви знаєте — не помітив. Я нікому спеціально не робив зла і, думаю, люди це оцінили. Буде погано, якщо новий керівник почне міняти всіх без розбору. Вважаю, що людям потрібно чітко поставити завдання і вимагати його виконання. Тоді не буде зайвої нервозності.
— Я так розумію, що своє майбутнє Ви пов’язуєте з Кобеляцьким районом?
— Так, тут у мене квартира, за яку я, до речі, ще не виплатив кредит. Тут є зв’язки, є напрацювання. Довірить держава якусь роботу — буду виконувати. Якщо ні, то можна застосувати свої знання в бізнесі.
— А як щодо роботи в органах місцевого самоврядування? Не є секретом, що Вас особисто і деяких Ваших заступників «сватають» на посаду білицького селищного голови?
— Скажу так. У Біликів є величезний невикористаний потенціал. Якщо порівняти це селище із, скажімо, Новими Санжарами, то Білики виграють. Це по теорії. А на практиці у Санжарах — порядок, а в нас купа невирішених проблем.
— Що ж, давайте тоді й завершимо розмову на цьому місці. Залишимо якусь таємницю, інтригу…
— Згоден.
— Успіхів Вам у подальшій діяльності, якою б вона не була.
— Дякую. Вам успіхів також. Сподіваюся, будемо контактувати й надалі.
P.S. На час виходу номера в друк інформація про призначення Олексія Лелюка губернатором Полтавщини офіційного підтвердження не отримала.
