Днями подзвонив відомий біличанам, та й не тільки їм, колишній депутат тамтешньої селищної ради Микола Бровко. І розповів про ситуацію, учасником якої він став особисто. При цьому чоловік не приховував свого обурення. Казав, що через це не може спати спокійно і хоче навіть статтю в газету написати.
Не знаю, чи напише статтю Бровко, а в мене таке бажання виникло. Так про що ж розповів Микола Васильович, яка історія його так схвилювала?
Далі — майже дослівно розповідь Бровка.
«... Заходжу я в один із білицьких магазинів. Хочу купити звичайного хліба. А мені продавчиня й каже:
— Вам у кульку чи без кулька?
— А яка різниця? Аби свіжий.
Наступного дня знову заходжу в цей же магазин. Інша продавчиня з порогу запитує:
— А ви без кулька брати будете?
І пояснює мені, що деякі люди хліб, не упакований у поліетиленову обгортку, тобто, кульок, купляти відмовляються. Кажуть, що він швидко черствіє і зацвітає. До чого ж ми дожилися, люди добрі? А я пам’ятаю, як мама мене малого за хлібом посилала. І стояти доводилося по кілька годин. І чергу займати ще до відкриття магазину. І раділи ми тій буханці, як зараз якомусь ананасу чи закопченому м’ясу не радіють».
Довелося перепитувати Миколу Васильовича:
— А що ж вас так обурило?
Він відповів:
— Так як що? Як люди буквально із жиру бісяться. Хліб їм, бачте, без кулька не такий. За вікном війна. А їм хліб черствіє. Їх бабусі та дідусі голод пережили. А вони хліба не хочуть, бо його хтось руками брав. Ви знаєте, мені гидко і обидно. Не можу я людей зрозуміти. І війна їх нічому не вчить.
Отака історія. Така ситуація.
Що ж, не дарма було сказано, що до хорошого звикаєш швидко. Дійсно, за останні пару десятиліть українці, щоб там не говорили про наші безкінечні кризи, жили дуже добре, особливо, якщо порівнювати із обожнюваним деким, із незрозумілих причин, Радянським Союзом. Автор, до речі, теж майже половину свого життя прожив при тому Союзі. І на запитання, що ж там було хорошого, незмінно відповідаю:
— Із хорошого, набагато кращого, аніж зараз, можу виділити два факти. Перший — я був молодий і абсолютно здоровий. Другий — були живі мої батьки. На цьому все.
Та, зрештою, мова тут не про той Союз, що пішов у історію і ніколи не відновиться. Мова тут про дві позиції, два світогляди.
Хто ж правий — люди, які купляють хліб виключно в упаковці, чи Микола Бровко, який цим обурюється?
Як на мою суб’єктивну думку, істина, як завжди, десь посередині. Немає нічого дуже поганого в тому, що більша частина людства, у тому числі й українці, звикли до матеріального комфорту.
Можна зрозуміти й обурення біличанина, який вважає, що можна обійтися й без зайвих витребеньок, у даному випадку —без поліетиленової упаковки на хлібині.
Чесно, зізнаюся, я особисто теж вважаю, що людство стало занадто зніженим. Але було б не надто розумно повертатися в печери і жити в умовах первісної цивілізації.
Чи навчить чогось війна? Ой, не навчить. Людство пережило вже сотні кровопролитних воєн за період свого існування. І так і не змінилося. От і зараз уже видно, що шок, викликаний війною, у людей проходить. І вони знову починають думати не про головне — про політику, гроші, моду та інші речі, на яких інші люди просто заробляють гроші.
Але ж, дуже давно хтось дуже розумний на вході в храм Апполона написав: «Пізнай себе сам». Дійсно, у цьому світі і пізнати, і, як наслідок, змінити на краще можна лише себе. А інші нехай змінюються самостійно.
До речі, із тим храмом пов’язане вельми актуальне зараз пророцтво про війну. Тамтешній пророк сказав лідійському царю Крезу:
— Почавши війну — погубиш велике царство.
Той здуру і почав. І зазнав нищівної поразки. А коли прийшов до оракула із претензіями, то почув у відповідь:
— А тобі ж не сказали, чиє ти царство погубиш. Своє й знищив....
