Майже впевнений, що для багатьох земляків навіть заголовок цієї статті звучить протиприродно. Згоден. Дуже важко, для декого, неможливо, сприймати корінних жителів сусідньої держави, як хороших людей. Більше того — як просто людей. Надто багато вже втратили і продовжують втрачати українці в цій війні двох цивілізацій, двох світоглядів, війні людей проти зомбі, війні Добра проти зла, війні вільних проти рабів.
Не зможу не погодитися із твердженням, що рашистська пропаганда перетворила майже всіх аборигенів росії на абсолютних зомбі, які вже нездатні самостійно мислити, відчувати, тим більше — робити якісь вчинки.
Але ж… Згадую перший день війни. 24 лютого 2022‑го року. Один дзвінок і одне повідомлення на Вайбер. Обидва — із росії.
Зміст обох практично ідентичний. Один чоловік, майже ровесник, тобто здоровий дядько, дід, який виростив дітей і няньчить внуків, ридає в трубку:
— Я — у відчаї. Мені страшенно соромно, бридко на душі. Вибачте, якщо зможете.
Інший пише:
— Не знаю, як жити далі. Вибачте, вибачте, вибачте. Якщо зможете.
Щоправда, потрібно уточнити, що обидва респонденти по суті не є аборигенами території під назвою росія. Обидва народилися і виросли в Україні. Обидва щороку приїжджали сюди. Пригадую, як зустрічав на вокзалі в Полтаві одного із них у 2014 році. Пригадую той специфічний погляд людини, яка протягом року не була на Батьківщині і водночас дивилась аборигенський телевізор, слухав аборигенську пропаганду. У погляді бачив таке собі очікування вперемішку із цікавістю та страхом. У погляді читалося:
— Де вони? Де бандерівці, нацики? Я ж знаю, вони є.
Потім пам’ятаю його захоплення акцією «безсмертний полк». Мовляв — це пам’ять, це вшанування, це гарна традиція.
Пам’ятаю, як терпляче пояснював, що акція є суто пропагандистською і направленою виключно на розпалювання воєнної істерії. Він мені не вірив. Але після місяця життя на своїй справжній Батьківщині, тобто, Україні, повертався в резервації вже з іншим поглядом.
Другому нічого не потрібно було пояснювати. Він усе розумів і тоді. Хоча у війну, зрештою, як і автор цих рядків, не вірив до кінця.
Слухав до війни і продовжую слухати зараз рок-гурт «Порнофільми». Як на мене — це краще, що зараз існує в російськомовній рок-музиці. Ще кілька років тому Володя Котляров написав і заспівав прекрасні пісні «Хто всі ці люди?, «росія — для сумних». Там усе геніально точно, із болем і жалем. Про територію, на якій доводиться жити Котлярову та іншим людям. А в Ютуб у заставці кожної пісні «Порнофільмів» — блакитно-жовтий прапор. І напис: «Доки ви слухаєте музику, в Україні гинуть люди. Зупиніть війну!»
Для мене ці два, не названі із побоювань за їх безпеку, чоловіки були і є хорошими. Хорошим є і Котляров та його музиканти. Хорошими людьми. А от із визначенням «хорошими росіянами» вже складніше. Адже більшість жителів тієї резервації вже давно не є людьми. Вони перетворилися в орків. І якщо людина залишається Людиною, живучи на тій території, то чи росіянин вона?
