Днями став учасником розмови. Добрий товариш, колега по роботі, вголос розмріявся:
— Ех, скоро відпустка. Оце б рвонути у Львів. Попити кави, потинятися вулицями. Десяток раз там був, а все хочеться. Прекрасне місто, чудовий відпочинок.
А потім додав:
— Так не поїдеш же нікуди. Чим себе зайняти?
І почув, напевне, несподівану для нього пораду.
Вона пролунала із уст жінки, котра працює поряд.
— Так напечіть пиріжків. І — вперед, на передову, на фронт і повезіть.
Секундне оціпеніння. Потім відповідь:
— Так, буду займати себе іншою роботою.
Так, у цьому році про поїздки на відпочинок доведеться забути. Забути про прогулянки Львовом, про моря, про Єгипет із Туреччиною та інші принади подорожей.
У нас — війна. Уже майже сто п’ятдесят днів війна. Україна бореться проти сильного, підступного і безжального ворога. І на моря та океани ми не поїдемо.
Але хіба то проблема?
Скажіть про цю проблему людям із Маріуполя. Хлопцям на передовій, які щодня ризикують життям під кулями та снарядами. Переселенцям, які не знають, коли повернуться додому. А в багатьох уже й немає того рідного дому. І стін не залишилося.
Давайте будемо перед собою чесними. Для більшості жителів Кобеляцької та й інших громад Полтавщини війна є лише словом. Страшним, зловісним, але лише словом. Адже життя більшості після 24 лютого практично не змінилося. Ціни зросли? Пальне в дефіциті? Знаєте, є такий дуже промовистий і влучний вислів:
«Спасибі Богу, що взяв грошима».
Адже якщо Бог, Доля, Карма чи хтось інший взяв у вас лише гроші, то вам страшенно пощастило. Адже це з вас не взяли практично нічого.
І якщо це так, то дякуйте Богу, Кармі, своїй щасливій долі. А ще — дякуйте і допомагайте по мірі сил і можливостей тим, хто там. Там, де щодня свистять кулі і рвуться снаряди. Адже в Бога немає інших рук, сердець і сил, окрім їхніх.
Так що в цьому році забудьте про звичну відпустку.
От і ми в «ЕХО», звично пропускаючи один вихід газети в світ, нікуди не поїдемо. Усі залишаться тут. Усі будуть працювати. Благо, роботи вистачає.
А потім буде Перемога. Буде Мир. Будуть і відпустки, і поїздки. От тільки не забувайте про тих, кому ми всім цим завдячуємо.
У Бога немає інших рук, окрім їхніх. Немає інших сердець. Немає інших життів.
