Нижче чергова розповідь про людей, які, не шкодуючи власного часу, сил і грошей відень і вночі працюють заради нашої спільної великої Перемоги.
З Ярославою Литвин ми познайомилися віртуально. Вона українка, останні два роки живе в Польщі, пише книги. Коли почалася війна і я почала формувати передачі для військових, найчастішими запитами з фронту стали ліки і їжа швидкого приготування. Купували супи, мівіну. На сторінці Ярослави в мережі Фейсбук побачила, що вона теж волонтерить — готує швидкоїжу сама. Разом з чоловіком сушать необхідні інгредієнти в сушарці, тоді змішують і вакуумують. Я запитала в Ярослави, чи можна трохи такої їжі отримати й мені для військових. Вона відповіла, що передасть, адже якраз шукала шляхи відправки харчів на Харківщину, хотіла знайти людину, якій довірятиме. Так розпочалася наша співпраця.
У Ярослави в Україні вже є четверо волонтерок, які теж виготовляють швидкоїжу. Готують дівчата під брендом «Несамовита кухня». Завдяки їм ми постійно передаємо нашим захисникам супи, борщі, каші, куліші швидкого приготування. Але фантазія засновниці їжі в пакетах немає меж — вона фасувала чай і цукор порційно, сушила сухарики і постійно вигадує нові рецепти швидких страв, хоча зізнається в тому, що щоразу боїться помилитися з розрахунками, адже готувати для військових — це дуже відповідально. Але наші захисники полюбили «несамовиту кухню» і радіють, коли ми передаємо їм чергову партію швидкоїжі. Адже це смачно і зручно.
Та мало хто знає, скільки праці вкладається, щоб приготувати пакети з швидкоїжею. Це постійне транспортування продуктів додому (часто в руках), нарізання овочів, сушіння, натирання, змішування, вакуумування. Тоді пакування у великі коробки і знову транспортування на пошту. Ярослава каже, що спина інколи ледь витримує таке навантаження.
Оплата праці волонтера
І мені це дуже знайомо. Багато хто вважає, що волонтерська праця дуже легка. Інколи в мене запитують, яку заробітну плату я за це отримую. Оплати за волонтерську діяльність немає, тут сама собі директор і підлеглий в одній особі. І люди дуже дивуються, як можна працювати, нічого не отримуючи взамін. Отак, можна, хоча ні, я взамін хочу отримати ПЕРЕМОГУ!
Не завжди маючи під рукою автомобіль, я щодня на велосипеді курсую між аптеками-магазинами. Знаходжу і скуповую все за списками потреб для ЗСУ, збираю передачі для воїнів від людей по місту. Але доперти всі важезні пакунки велосипедом до пункту призначення — той ще марафон! Увечері не відчуваю ні спину, ні ноги… А треба ж його ще все попакувати-посортувати. Я не жаліюсь, а лише розповідаю про зворотній бік гарних фото з нашими передачами. І я вдячна всім людям, моїм рідним, небайдужим кобелячанам, полтавцям, друзям з інших міст, знайомим з-за кордону, котрі допомагають ЗСУ і завдяки яким мені є, що возити на велосипеді, а потім пакувати на фронт. Кожен з вас — неймовірний! І кожен з вас уже волонтер. Так, волонтерська діяльність — не мед, але чи маємо ми право нарікати, коли хлопцям у тому пеклі в рази важче?
Поради від волонтера
Ярослава Литвин влучно висловилася про те, як допомогти волонтерам, котрі зараз реально працюють на виснаження.
Отже, поради Ярослави: «Перший шок від війни минув, я нарешті маю трішки ресурсу і хочу докласти зусиль, аби пришвидшити нашу перемогу. Але я не волонтер і не знаю, що робити, з чого починати.»
Якщо це про вас, то зараз я вас працевлаштую.
Серед порад на тему «як я можу допомогти», часто зустрічається порада донатити. Ну, це очевидно. «Донатьте організаціям», — кажуть одні, «Донатьте волонтерам, яким довіряєте», — кажуть інші. Особисто мій шлях — другий. Я працюю з такими ж шаленими волонтерами, як сама, передаючи з рук в руки.
Отже, якщо ви знаєте волонтера, якому довіряєте, якому час від часу донатите, спитайте, чим йому допомогти. Дізнайтеся потреби і замість вашого улюбленого волонтера походіть аптеками, вишукуючи найдешевше, поїдьте на гуртову базу, закупіться і привезіть це на місце пакування. У ідеалі, ще й одразу в коробці. Зробіть цю роботу замість вашого улюбленого волонтера. Бо у багатьох із нас немає автівок. І ми носимо все на собі. П’ятий місяць носимо. І, якщо чесно, то все частіше і частіше зриваємося від втоми й вигорання. Але не дозволяємо собі опустити руки, бо тим, кому це все йде, ще важче.
Якщо ви дуже любите свого улюбленого волонтера, пригостіть його чи її кавою, чаєм, соком, пивом, квасом, спечіть пиріг, зготуйте вечерю, намалюйте листівку, подаруйте книжку або сеанс масажу. Бо наші спини — це біда.
Якщо у вас немає улюбленого волонтера, але ви все одно бачите звіти з волонтерських відправок, то маєте уявлення про запити і список потреб. Спробуйте закрити хоча б деякі пункти з цього списку і завезти необхідне до волонтера, від якого дізналися про ці потреби. Це все купує не хтось там, це не якесь особливе вміння якихось дивнолюдей- волонтерів. І гроші ми не беремо із суперфондів. Ні, ми збираємо, вкладаємо свої. Тож, тут все у ваших руках.
Якщо у вас є вільний час і любов до шопінгу, то станьте частим відвідувачем секонд-хендів, шукайте речі зеленого, природного кольору, кольору хакі. І вже час готуватися до осені — осінніх кольорів. Передайте ці речі в місця, де плетуть сітки. Думаю, вони є у кожному місті. Потреба в сітках величезна. Тож, якщо маєте вільних пів дня, то допоможіть у плетінні.
Під час такого шопінгу зверніть увагу на футболки, майки, шорти. У них є постійна потреба в шпиталях. Так само, як у білизні, шкарпетках і т. п. Як обирати такі речі? Беріть те, що одягли б самі.
І на фронті, і у шпиталях дуже тішаться домашній випічці. Навіть якщо ви вмієте робити лише шарлотку чи вівсяне печиво, зробіть. Спечіть, занесіть у лікарню чи передайте волонтером у військовий шпиталь або на фронт. Лише уявіть, як це важливо буде для людини, яка далеко від дому, від рідних і бачила пекло.
І ще дуже, дуже багато всього.
Як знати, що робити у волонтерстві? Робіть, як для себе. Робіть так, як хотіли б, щоб зробили для вас.
Як знати, що ти не помиляєшся? Ніяк. Завжди страшно.
Завжди легше здатися.
Завжди обставини.
Завжди втома.
Завжди хочеться заплющити очі й уявити, що це все тебе не стосується.
Завжди хочеться заспокоїти себе, що робиш достатньо.
Ну, але ж ви розумієте. Є речі, які не купиш за гроші.»
