Нещодавно учасники народного хору «Ветеран» Кобеляцького центру культури і дозвілля відзначали 40-річчя. Ювілейний нинішній рік — і для Ольги Іванівни Митько. 6 серпня їй виповнилося 90 років, 25 із них вона є постійною учасницею народного хору «Ветеран».
Народилася Ольга Іванівна в Кобеляках, у родині Івана Костянтиновича Масича і Євдохи Василівни. Батько працював у друкарні, мама — у колгоспі. У родині зростало три доньки: Ольга найстарша і молодші Надія та Раїса.
Закінчивши 7 класів Кобеляцької школи №1 (на Покрівці), ювілярка пішла працювати в артіль «Червоний промінь» імені Поліни Осипенко. У народі прижилася неофіційна назва цієї артілі «Квітка». Це був філіал від Нових Санжар. Робітниці вишивали рушники, скатертини, блузки, сорочки. Пропрацювала в цьому трудовому колективі з 1947 по 1957 рік. Вишивальниці, щоб заробити більше грошей, брали роботу ще й додому. Не дивлячись на свій вік, ювілярка згадала своїх тодішніх керівників і колег по роботі. Зокрема, директора Кобеляцького філіалу «Квітки» Акедія Мефодійовича Капчатого і директора артілі з Нових Санжар Лазоренка Івана Григоровича. На цьому підприємстві працювала і її двоюрідна сестра Віра Масич. Здібній майстрині Ользі Іванівні запропонували роботу на швейній фабриці, де вона і пропрацювала до виходу на пенсію.
Книга для Ольги Іванівни — це ключ до знань. Більше 50 років ювілярка була постійним читачем Кобеляцької районної бібліотеки. А ще вона захоплювалася танцями. З цього приводу моя співрозмовниця висловилася, що заняття танцями — чудова можливість для тих, хто піклується про своє здоров’я. Це один з найприємніших способів бути активними. Під час танцю мозок працює на повну силу. Це хороше тренування пам’яті та здатності приймати рішення, особливо для людей літнього віку.
З любов’ю і сльозиною згадала Ольга Іванівна добрим словом свого коханого чоловіка, орденоносця, учасника бойових дій Другої світової війни, кавалера ордена «Трудового Червоного прапора». 40 років він пропрацював столяром у меблевому цеху Кобеляцького промкомбінату «Зоря».
— У 1951-му, відслуживши 7 років і демобілізувавшись, повернувся в рідні краї мій майбутній чоловік Яким Васильович Митько, — розповідає Ольга Іванівна. — Через три місяці після знайомства, 10 жовтня 1952 року, створили сім’ю. Згодом побудували дім. Народився син Серьожа, дочка Наташа. Нині в мене уже четверо внуків: Олена, Оля, Микола, Олександр, четверо правнуків: Іллюша, Владик, Макар, Анастасія. Дерево тримається корінням, а людина — сім’єю.
Ольга Іванівна говорила зі мною напередодні свого ювілею. Вона згадувала радісні й трагічні періоди свого життя. Її доля, як і доля її ровесників, не оминула голодомору, окупації німцями нашого міста. Трагічні сторінки, на жаль, не скінчилися…
90-річна Ольга Іванівна вірить у перемогу Збройних Сил України. Бажає нашим воїнам міцного здоров’я, невичерпної енергії і незламної віри, мирного неба, благополуччя, а їхнім сім’ям — героїв, які завжди повертаються додому живими!
