Зараз в стінах Кобеляцької міської ради склалася майже патова ситуація. Протистояння між міським головою та депутатською більшістю практично досягло апогею. Але ніхто в цій ситуації не має запасу міцності, необхідного для того, щоб остаточно взяти верх. Для цього Копельцю або його опонентам потрібно мати 18 депутатських «багнетів».
(Дана стаття являється доповненим варіантом статті «Як купляється депутатство»)
Можливо, дехто із надто наївних громадян ще й до цього часу думає, що на виборах все вирішує воля народу. А депутатами стають виключно в чесній боротьбі ті достойники, які запропонують виборцям кращу програму і взагалі є чесними-пречесними, кращими із кращих. Насправді ж, все зовсім не так. І депутатський мандат можна банально купити. Причому, вже після виборів. Про те, як це роблять у Кобеляках — читайте нижче.
Тиждень тому в статті «Битва за мандат» автор передбачив, що попереду в Кобеляцькій міськраді — ще більш жорстокі битви.
Як виявилося — вгадав. Дійсно, битва набирає обертів. Битва жорстока, цинічна, абсолютно безпринципна. І участь у ній беруть не лише міський голова Олександр Копелець та опозиційні до нього депутати. Не останню роль у цій досить брудній боротьбі грає і місцева територіальна виборча комісія.
Днями, точніше у вівторок, 10 серпня, секретами кобеляцької виборчої кухні із редакцією поділилася Галина Зайченко, колишній красненський сільський голова.
Читачі повинні ще пам’ятати, що минулого тижня в Кобеляках почалася справжня епідемія відмов від депутатських мандатів чи навіть можливості зайняти місце в сесійній залі.
Спочатку із заявою про відмову від депутатства виступила Тамара Гординська. Колеги на сесії її заяву задовольнили, а міський голова Олександр Копелець це рішення заветував.
Потім від місць у списку партії «Рідне місто» «дружно» відмовилися Галина Зайченко та Ірина Пищита. А ще пізніше міський голова Олександр Копелець продемонстрував нотаріально завірену відмову від депутатства Ігоря Проценка.
Зрозуміло, що так просто, із доброго дива, люди масово від нехай маленьких, але мандатиків, не відмовляються.
І автор цих рядків обіцяв читачам, що спробує розібратися в причинах цього явища.
Спробував. Таки ж цікаві події в Кобеляках відбуваються.
Галина Зайченко, за її словами, довго вагалася, але, зрештою, наважилася розповісти правду.
Під час нашої розмови вона підтвердила, що пропозицію відмовитися від місця в списку кандидатів у депутати від партії «Рідне місто» їй зробив кобеляцький міський голова Олександр Копелець. І сталося це під час зустрічі, що відбулася 25 липня цього року.
Зайченко згадує:
— Візит Копельця став для мене абсолютною несподіванкою. Адже після виборів ми практично не спілкувалися. Так, я не приховую, що зверталася до міського голови та до обраних депутатів із проханням зробити в Красному старостат. Не буду приховувати, що мала надію його очолити. Адже багато років перед тим працювала сільським головою, знаю цю роботу, знаю людей. Знаю, що їх турбує. Мені Копелець у категоричній формі відмовив.
Потім зверталася із проханням дати дозвіл моєму чоловікові отримати пай на своїй фермерській землі. Закон це дозволяє. Знову мені в категоричній формі було відмовлено. Олександр Олександрович сказав, що потрібно буде отримувати землю через аукціон. Хоча я добре знаю, що наближені до нього люди таким же способом отримали землю без найменших проблем. Та Бог із ним. Немає в Красному старостату, не дали землі — життя не зупинилося. Аж раптом — такий гість.
Під час розмови за кавою Олександр Копелець запропонував Галині Зайченко написати заяву про відмову від місця кандидата в депутати міськради в списку партії «Рідне місто».
А як винагороду за таке рішення Зайченко було запропоновано роботу у відділі освіти. На вибір — завучем в ліцей № 1 із подальшою можливістю очолити заклад або заступником в спортивну школу.
Для того, аби підтвердити серйозність своїх обіцянок, Копелець викликав у Красне керівника міської освіти Наталію Коваль. Та приїхала. І одразу «на колінці» розписала майбутній колезі, яка в неї буде зарплата і перспектива.
Зайченко погодилася. Її заяву відвезли у виборчу комісію. І голова комісії Лілія Песиголовець ту заяву винесла на розгляд комісії. Хоча не могла не знати, що Зайченко документ подала не особисто, як того вимагає Виборчий кодекс.
І члени комісії проголосували за те, аби задовольнити прохання Зайченко, і виключили її із списку потенційних претендентів на мандат. У читача виникає логічне запитання: «А кому потрібен весь цей «цирк» із мандатами»?
Міський голова Олександр Копелець не втомлюється на кожному кроці, на кожному зібранні повторювати, що все це потрібно його таємничим ворогам, які залякують вірних депутатів, аби «скинути із престола» чесного-пречесного Олександра Олександровича і пограбувати громаду. А він, як Бетмен, їм грабувати не дає. Сам це робить. Що сам робить? Ну, ви розумієте.
Так говорить Копелець. А що ж виходить насправді? А для того, щоб зрозуміти, навіщо Копелець просив Зайченко відмовитися від місця в списку і навіщо відмовився, нотаріально «завірившись», Ігор Проценко, не потрібно бути якимось журналістом-суперрозслідувачем. Достатньо просто глянути, хто по списку партії «Рідне місто» заходить у міську раду після того, як Проценко здає мандат, а Зайченко, у свою чергу, відмовляється від перспективи його отримати.
А в раду при такому розкладі заходить відомий в громаді аграрій і по сумісництву друг та радник Олександра Копельця Василь Гордійко.
Так що це виходить, що Василь Макарович «залякав» Проценка і примусив відмовитися від мандату? Ні, звичайно.
Не довго музика грала, недовго фраєр танцював
Слова із блатної пісні взяті в підзаголовок не випадково. Адже те, що відбувається нині в кобеляцькій владі, нічим іншим, як напівкримінальними розбірками, не назвеш. Повністю кримінальними — ні, не вийде. У тому середовищі прийнято «за базар» відповідати і обіцянок дотримуватися. У кобеляцькій владі — ні.
Та все ж. Повернемося до наших «баранів», до суті.
Здавалось би, Санич може торжествувати і запивати із Макаровичем могорич.
І рішення по Гординській заветував, чим «незручного» Киценка в раду не пустив, і ще одного вірного депутата отримав.
Але, як показав розвиток подій, нікого і нічого Копелець ще не отримав. Окрім нового «гемору», звичайно.
Зайченко на роботу в освіту так і не вийшла. Про те, що, хто і як їй пропонував, розповіла.
Проценко 3 серпня від депутатських повноважень відмовився. А 10 серпня завірив у нотаріуса нову заяву, в якій відкликав попередню.
Увечері 11 серпня в телефонній розмові Ігор Проценко розповів, як все було насправді:
— Попередню заяву про відмову від повноважень я дійсно писав. Довожу до відома громади, що я вже більше місяця знаходжуся в армії, на війні. І, будучи в армії, мав зустріч із Копельцем. І сказав йому, що не маю зараз часу і бажання бути депутатом. Переможемо, повернуся, дай Боже, додому — будуть нові вибори, зайдуть у владу нові чесні люди, тоді й попрацюємо. І от мені днями дзвонять і рекомендують прочитати в Інтернеті Вашу, Миколайович, статтю. І я читаю, що Копелець каже, що нібито мене залякали. Це — брехня самої найвищої проби. Я ж йому чітко сказав, щоб оголосив моїм колегам-депутатам — Проценко відмовляється від повноважень, тому що перебуває на фронті. Ні ж, він і тут не зміг не збрехати, не зміг вчинити по-людськи, по-чоловічому. От, дізнавшись про заяву Копельця про те, що мене залякують, я й прийняв рішення відкликати попередню заяву про складення повноважень.
Так що, Ігор Проценко є депутатом.
А тут ще й фахові, а не Копельцеві юристи, роз’яснення по заяві Зайченко дають і називають її, ту заяву, юридично нікчемною.
Воно ж, по закону і по процедурі, як має бути?..
Діючий депутат Проценко пише заяву про складення повноважень. Її, ту заяву, задовольняють. Відмовляється від мандату Зайченко. І в раду тріумфально заходить Макарович. І ось тоді можна танцювати і пити могорич.
Ще — не кінець
Звичайно, дехто із названих у цій статті персонажів можуть спробувати «понадувати щоки». Мовляв, а ви доведіть. Мовляв, усе це брехня.
Можна, звичайно, спробувати й так. Але потяг мчить так швидко, що для всіх названих персонажів найкращим варіантом було б нарешті почати діяти по закону, а не по їх «понятіях», і нарешті говорити правду, а не брехати на кожному кроці.
А втім — вибирати їм.
А нам — збирати інформацію і ділитися нею з читачами. Судячи із розвитку подій, крапку в цій історії ставити ще дуже рано. Це — ще не кінець кобеляцької владної трагікомедії. Попереду — багато цікавого.
Адже станом на зараз у опозиціонерів немає конче необхідних для того, щоб мати вирішальний вплив у раді, 18 голосів, тобто двох третіх. Нагадаю, що двома третинами голосів депутати можуть подолати будь-яке вето міського голови, а то й оголосити йому недовіру.
У самого міського голови із депутатською арифметикою ситуація ще гірша. У нього є лише 9 відданих йому депутатів, по якійсь «іронії долі», практично всі вони є підлеглими Копельця. Тобто, про якусь незалежність у їх випадку годі й говорити. Вони будуть «стояти на смерть», адже далеко не найважчу роботу ж втрачати нікому не хочеться. Хоча, якщо їм дадуть гарантії… Тим більше, що опозиціонери Жуков та Кіптілий теж працюють у міськраді.
Але поки що все це — із розряду припущень.
А 10-й голос на підтримку Копельця — це голос його самого, як міського голови.
