Читайте також:
Актриса, дружина художника
Професію актриси для Тамари, можна сказати, обрало саме життя. У дитинстві вона мала всі умови познайомитися з цією професією близько й полюбити її. Народилася Тамара в місті Запоріжжі. Її тато й мама працювали у місцевому театрі: Андрій Радіонович – інженером із освітлення, а Надія Едуардівна була модельєром театру і завідувала цехом, у якому шили костюми для акторів. Отже, дитинство дівчинки проходило в захоплюючому світі куліс. 1956 року Тамара вже й сама почала працювати в Запорізькому драмтеатрі, паралельно навчалася, й 1959 року закінчила театральну студію. А 1966 року Тамара Шапошникова разом із чоловіком, художником Володимиром Геращенком, із яким познайомилася в театрі, переїхали у Полтаву. Перебралися в наше місто вони, як пояснює Тамара Андріївна, тому, що їх дуже кликали сюди – Полтавському драмтеатру був потрібен головний художник. А Володимир Геращенко зарекомендував себе як дуже обдарований професіонал цієї справи. Недаремно його ім’я з часом потрапило до п’яти енциклопедій Радянського Союзу…
За 36 років роботи на сцені (спочатку – в Запорізькому, а потім – у Полтавському обласному музично-драматичному) Тамара Шапошникова зіграла більше ста ролей.
– Тамаро Андріївно, кого Ви грали найчастіше?
– У молодості – кокеток, суперниць. Ролі позитивні й негативні. У спектаклі “Дами й гусари” грала кокетку Дженні Герхард, у “Без вини винні” – суперницю, у “Дуелі” – спокусницю, у “Віндзорських жартівницях” – знову кокетку… Пізніше були драматичні ролі – Гордилі в “Циганці Азі”, сварливої свекрухи у “Безталанній” тощо.
– Чим Вам подобалася акторська робота?
– У театрі актор проживає багато життів, має різні характери, долі. На сцені живуть, закохуються, помирають. Можна зіграти таке пристрасне кохання, якого в житті не зустрінеш.
– У якому віці Ви вперше вийшли на сцену?
– У сім років я вже виступала на сцені Запорізького драмтеатру. Тоді мені вручив подарунок Климент Ворошилов…
– Ви також знімалися в кіно, зокрема в одному з найпопулярніших фільмів радянської доби “Весна на Зарічній вулиці”… Як це було?
– Я лише почала працювати у Запорізькому театрі, коли в місто приїхали режисери Фелікс Миронер та Марлен Хуцієв знімати цей фільм. Їм потрібна була гарненька молоденька дівчина в епізоди. Мою фотографію побачили в фойє театру…
– Ви знімалися разом із відомими акторами Миколою Рибниковим, Володимиром Гуляєвим, Геннадієм Юхтіним, Ніною Івановою… Як почувалися в їхньому товаристві?
– Всі вони були молоді, прості й доброзичливі, відразу прийняли мене в свою компанію. Мені випало грати роль легковажної подружки героя Володимира Гуляєва. Коли знімали перші епізоди – зимові, я дуже хвилювалася, почувалася невпевнено, бо досвіду ще не мала. Але вже літні епізоди грала розкуто. Після зйомок збиралися разом у номері готелю – ми з Ніною пили чай або каву, хлопці – щось міцніше. Розповідали анекдоти, сміялися. Було весело. Микола Рибников якось навіть напросився провести мене додому, поцілував… Ах, “как молоды мы были”…
– Після “Весни на Зарічній вулиці” знімалися ще…
– У фільмі “В твоїх руках – життя” – разом із Олегом та Мариною Стриженовими і Кларою Лучко. В “Шофері мимоволі” моїм партнером був комедійний актор Сергій Філіпов.
– Розповідають, що Володимиру Геращенку пропонували також зіграти у фільмі “В твоїх руках – життя” роль чоловіка героїні Клари Лучко…
– Так, але він не наважився, бо був художником, а не актором. Хоча Клара згодна була грати з ним, сказала, що він дуже гарний, тільки вуса йому доведеться поголити… Та Володя згодився лише на епізодичну роль.
– Цікаво було працювати з такими популярними кіноакторами?
– Звичайно. Я вчилася в них. Але кіномистецтво не приваблювало мене так, як театр. Тому і обрала сцену.
Я люблю театр, де є “застольний” період, коли читається твір і розбирається кожен образ, визначається характер героя. В театрі все робиться послідовно. А в кіно можуть спочатку зняти епізод з кінця – залежно від погоди, пори року. Немає логічного ланцюжка. У “Весні…” взимку я знімалася в Запоріжжі, влітку – в Одесі. Це тривало довго. Кожен епізод – по кілька дублів. У театрі працювати складніше, але й цікавіше, якщо пощастить із хорошим режисером.
– Вам пощастило?
– Так. Я працювала з видатними режисерами і педагогами – народним артистом СРСР Володимиром Магаром (зараз його ім’ям названо Запорізький драмтеатр), професором, народним артистом СРСР Іллею Кобринським, професором Володимиром Скляренком, народним артистом України Борисом Прокоповичем...
Щастило мені й із партнерами по сцені. Ними були народні артисти України Федір Стригун, Віктор Мірошниченко, заслужені артисти України Віталій Кашперський, Валерій Івакін. Із Федором Стригуном, наприклад, грала у “Циганці Азі” й інших спектаклях, з Юрієм Поповим – у “Безталанній”...
– Навіть вдома Ви перебували в оточенні творчих людей.
– З моїм чоловіком Володимиром Геращенком ми 46 років працювали разом: спочатку – в Запорізькому драмтеатрі, де й познайомились, потім – у Полтавському. Коли він пішов на пенсію, головним художником театру імені М.В.Гоголя стала наша дочка Марина (вона з відзнакою закінчила Харківський художній інститут). Нині Маринка живе і працює в Німеччині. Внучка Марійка також добре малює – навіть стала переможницею всесвітнього конкурсу плакатів “Світ без кордонів”. Лише друга дочка, Іра, обрала не мистецьку спеціальність, але й вона має творчий талант: прекрасно вишиває хрестиком картини.
– Ім’я Вашого чоловіка занесено до п’яти енциклопедій…
– У молодості Володя оформляв виступи самодіяльних колективів, костюми, декорації, програми, відповідальні концерти в Києві й т. ін. Він закінчив театральний факультет Харківського інституту з відзнакою, його дипломна робота зберігається в Бахрушинському музеї в Москві. Коли після закінчення інституту почав працювати у Запорізькому театрі, настільки вдало оформив історичний спектакль, що його відразу призначили головним художником. Володю запрошували оформляти спектаклі у Харківський оперний і в інші театри України – в Запоріжжя, Львів, Дрогобич, Чернігів… З Віталієм Кашперським вони ставили “Наталку Полтавку” в Болгарії, вистава мала великий успіх.
– Ваша партнерка по театру і сусідка по дачі народна артистка Жанна Северин розповідає, що у Вас уся дача – в картинах.
– Сусіди по дачі – найперші глядачі й поціновувачі моїх робіт. Я сама готую полотна, фарбую рамки для картин. Навчилася цього у чоловіка. Мені подобається малювати. Але якби мені довелося заново народитися, я знову стала б актрисою. Більшого щастя для себе не бажаю.
На рахунку Тамари Шапошникової – уже шість виставок, одна з яких була сімейною. І ось завтра, 27 березня, в Художньому салоні на Жовтневій у Полтаві знову відкривається сімейна виставка творчої родини – Тамари Шапошникової, її дочки Марини та нині, на жаль, уже покійного чоловіка Тамари Андріївни Володимира Геращенка. Ця виставка присвячена Міжнародному дню театру.
Додати коментар
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
Вам необхідно зареєструватися, або увійти під своїм логіном
