Вхід | Реєстрація

Як у Кобеляках звільняють із роботи

Як у Кобеляках звільняють із роботи

Почалося все зненацька і зовсім неочікувано. Дзвінок з відділу освіти і повідомлення про те, що міський голова мене звільняє. Чого, за що, по якій причині? Нічого не зрозуміло…. Я до Копельця. У кабінеті запитую: «Чого?». І отримую розгорнуту, детальну відповідь голови Кобеляцької територіальної громади на своє запитання: «Того!» .

Я — людина, яка закінчила два навчальні заклади (один з яких з «червоним» дипломом), яка 44 роки свого життя присвятила справі дошкільного виховання, має вищу кваліфікаційну категорію та звання «вихователь-методист», пропрацювала на посаді директора ЗДО №2 «Золотий півник» 22 роки. Була депутатом міської ради, членом виконкому. Прийшла  в садок, коли там працювало тільки чотири групи з дванадцяти.

За ці роки відкрито (разом з тодішнім міським головою — Ісипом) 8 груп, створено 16 робочих місць для вихователів, 8 — для помічників вихователя, зроблені капітальні ремонти в цих групах, завезені нові меблі, іграшки і так далі, і тому подібне. У тісній співдружності з батьками садок постійно займав призові місця в районі по підготовці до нового начального року, кількість делегацій, комісій, різного роду заходів, котрі проходили на базі нашого садочка, навіть не можливо перелічити. Заслужено отриманими Почесними грамотами і  подяками можна обліпити стіни не в  одній кімнаті. За час всієї своєї трудової діяльності я не мала ЖОДНОЇ не те що догани, а банального зауваження! Результат — ось таке завершення своєї кар’єри?

Так, я знала, що колись піду з роботи, з посади… Це нормально. Нічого вічного в цьому житті немає. Можливо, я й не заслужила звуків фанфар у честь свого уходу, але й такого принизливого відношення не заробила точно! Так не можна чинити не тільки зі мною, так не можна вести себе взагалі з людьми! Описати свій моральний, психологічний та фізичний стан на той час неможливо. Але, знайшовши в собі сили, запитую Копельця:

—Як я повинна піти?

Відповідає:

—  За власним бажанням!

— А коли я такого бажання не маю?

Не моргнувши оком говорить:

— Значить, підеш по статті!

Для мене це взагалі… Говорю йому, що я законослухняна людина, яка прожила фактично вже життя, не порушуючи Закону. Та що там Закону, претензії з боку таких служб, як санепідемстанція, пожежна і тому подібні, носили елементарний рекомендаційний характер. І тут крилата фраза, що характеризує всю сутність цієї людини:

— Ти не зрозуміла ! Закон у Кобеляках — Я! І мені там потрібна своя людина!.

По-моєму, слова тут зайві.

Так, я не «його людина». І взагалі — нічия, окрім своїх дітей. І слава Богу! Я завжди мала і маю свою власну думку на все. Можливо, вона не завжди правильна, але вона моя! Ніколи і ні під кого не прогиналася, речі називаю своїми іменами.Одним словом — незручна!

Продовжуючи свої слова, він запитує: «Шо, отак важко прощатися з керівничим кріслом?», — чим задів мене за живе. Та не з кріслом мені було важко прощатися, а з роботою, яку люблю всім серцем! Люблю дітей, люблю працювати з ними, спілкуватися, турбуватися, особливо — розвивати їх творчі здібності та нахили, люблю привносити в роботу щось нове, цікаве. Люблю колектив, з яким за ці роки зріднилася. І тут таке! І я написала цю заяву, довівши, що ні за яке крісло не тримаюся! Хоча, йому цього не зрозуміти! А ще, відверто кажучи, я злякалася…. Злякалася за свою родину, бо побачила, що від такої людини можна очікувати, чого завгодно.

І я перейшла на посаду асистента вихователя, яка на той час виявилася вакантною. Написала заяву: «Прошу прийняти мене на роботу в Кобеляцький ЗДО №2 на посаду асистента вихователя з 1 вересня 2021 року».

Пройшов рік, 26 серпня 2022 року я несу заяву на відпустку без збереження заробітної плати «своїй людині пана Копельця» — директору ЗДО №2 «Золотий півник» пані Голтвянській. Вона заявляє, що не може мене відпустити, так як 31 серпня я повинна підписати наказ про своє звільнення. Виявляється, що я була прийнята по трудовому строковому договору і 31 серпня цей строк спливає. Сказати, що  була здивована, нічого не сказати. Прошу показати цей договір. Немає! Прошу показати свою заяву, в якій я пишу про прийняття мене по строковому трудовому договору! Немає! Прошу, врешті-решт, показати наказ про своє призначення по строковому трудовому договору! Показують, але без мого підпису про ознайомлення з даним наказом, без вказання дати про ознайомлення. Наказ, до слова, я бачила вперше! Протягує мені копію наказу, а папірець тремтить, як не знаю що! Знає, що чинить незаконно і підступно, але страх перед «босом» куди сильніший від страху перед своєю власною совістю.

І далі звучить фраза, яка все пояснює:

— Любов Михайлівна, якби ви працювали, як належить підлеглій, то працювали б і далі!

Іншими словами, якби я працювала мовчки, тихо і смиренно, не висловлювала свою думку в тих самих соціальних мережах про роботу міського голови та й просто в спілкуванні з людьми, проявляла  раболіпну повагу до нової директорки садка, то  працювала б і далі.Тим більше, що посада після мого звільнення залишиться вакантною. Це була остання крапля мого терпіння! Не сьогодні-завтра я сама збиралася йти, більш того, знала прекрасно, що робота асистента вихователя носить контрактний характер . Поки ці дітки відвідують садок, доти і є робота.

Але  мала намір піти не тоді, коли мені скажуть, а тоді, коли я це рішення прийму сама. Так, цей рік роботи важко назвати комфортним у моєму житті, постійно доводилося шукати компроміс між гідністю і приниженням. Але я не пропаду. Зі мною мій досвід і знання, і ще багато людей, які добре розуміють, що насправді відбувається.

Дякую вам, друзі, і навіть тим, хто, можливо, напише «грізний» коментар — впевнена,  я на правильному шляху.

А вам, пане Копелець, я навіть співчуваю, усе у вас не так і не туди… Колись ви із сарказмом в голосі назвали мене «членом команди Ісипа».

Хоча, скоріше, це було схоже на заздрість! Тому що в нього справді була команда. Команда людей, яких він поважав, а вони поважали його, які не тільки допомагали і підтримували його, але й не боялися відверто заявити йому про помилки в роботі. І я горда з того, що була членом цієї команди! А ви подивіться на себе і на свою так звану команду!  У них, по відношенню до вас, одне єдине почуття — страх без краплі поваги. Бо не можуть люди поважати людину, яка змушувала їх іти на компроміси зі своєю совістю.

За цей рік все змінилося… Війна все змінила! Сини воюють, а ми все чогось боїмося. Нещодавно я звернулася до адвоката і дала дозвіл редакції «ЕХО» оприлюднити цей матеріал.


Автор: Любов Старостіна

Дізнавайтеся першими найважливіші і найцікавіші новини України та Полтавщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал та на сторінку у Facebook
25 вересня, 16:21 | Кобеляки | Цікаве
Додати коментар

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
Вам необхідно зареєструватися, або увійти під своїм логіном



Курс НБУ

Зачекайте, йде завантаження...

Логін:
Пароль:
запам'ятати


Реєстрація | Нагадати пароль

Шановні водії!

У зв’язку зі значним погіршенням погодних умов та сильної хуртовини частина траси Р-52 у Царичанському районі являєтсья непридатною до використання!

Служба порятунку звертає Вашу увагу на те, що вирушаючи у таку погоду в дорогу Ви йдете на це на свій страх і ризик - у випадку неможливості вибратися із снігових заметів на дорогах чекати допомогу можливо прийдеться досить довго.

Тому рекомендується відмовитися від подорожей автомобілем до стабілізації ситуації