За кілька днів сама відчула усі переваги весняного «драйвування» головним автошляхом країни. Схоже було на те, ніби на деяких ділянках дороги сніг розтанув разом з асфальтом. Мікроавтобус підкидало на вибоїнах, пасажири цокотіли зубами, вестибулярний апарат відмовлявся витримувати меганавантаження. Особливо розбиті ділянки дороги водій об’їздив по зустрічній смузі. Чисто з журналістської цікавості вирішила порахувати кількість «найекстремальніших» ділянок на дорозі. Доки доїхали до Білоцерківки, з рахунку встигла збитися, зрозумівши, що справа ця — безнадійна.
А от за Лубнами відчула себе людиною і здалося, ніби виїхала з неньки-України десь за кордон. Їхали вночі, а видно було як удень — вздовж узбіччя стояли ліхтарі, «лежачі поліцейські» пригальмовували рух мікроавтобуса, не даючи йому розігнатися на всю потужність «мерседесівського» двигуна… Про стан дорожнього покриття годі й говорити: жодної тобі ямочки — ніби розсікаєш океанські хвилі суперсучасним лайнером. Шкода лише, що тривала поїздка цим європейським шляхом якихось кілька хвилин, доки не закінчилися 15 кілометрів реконструйованої торік дороги в об’їзд Лубен. А далі знову почалася екстремальна «тертка»…
«Чи жахливі дороги?! Та їх просто немає!»
Про те, що думають про стан вітчизняних доріг, вирішила поцікавитися у водіїв — далекобійників та власників легкових автомобілів.
— Чи жахливі дороги?! — перепитує водій вантажівки Анатолій з Луганська, котрий зупинився попити кави у придорожньому кафе на в’їзді в Полтаву. — Та їх просто немає! Більш-менш нормальні дороги у Львівській області та в Криму, ближче до моря. Більше на Україні доріг немає. Я за кермом усе життя, перевожу вантажі країною. Раніше за зиму теж дорогу розбивали, але потім ремонтували, доводили до ладу, а зараз… Через такий стан доріг автомобіль доводиться часто ремонтувати — переважно розбивається перед вантажівки та обшивка, виходить з ладу ходова. Від ремонту до ремонту проходить щонайменше місяць.
А от водії-напарники з Харкова Володимир та Сергій тільки-но повернулися з вантажем з Європи. Дороги вітчизняні та європейські вони відмовляються порівнювати і повторяють слова свого колеги з Луганська — їх просто немає. Хоча зізнаються, що європейські автошляхи теж постраждали через сувору зиму. Проте таких ям, як в Україні, там немає і дороги безпечні для руху автотранспорту.
— Ми б уже давно вдома були, — говорить молодший із водіїв Володимир. — Якби була нормальна дорога, адже під час поїздки ми кермуємо по черзі. Але дорогою Київ—Харків уночі краще взагалі не їхати.
— Або потрібно складати практичний екзамен з фігурної їзди, — коментує Сергій. — До 2-ї години ночі ми їхали, а потім стали — щоб поберегти вантажівку.
— Взяти хоча б сусідню Білорусь, — не вгаває Володимир. — Я туди їздив двічі на тиждень. Так от там ямка на дорозі державного значення — НП, котре ліквідовують дуже швидко. І якщо на шляху в пункт призначення на дорозі помічаю ямку, то на зворотному шляху її вже не буде. В питанні якості доріг сусіди білоруси зробили чималий крок уперед: деякі автошляхи там навіть кращі, ніж у Польщі. Прибрані узбіччя, є безпечні паркінги, нормальні туалети, готелі для відпочинку водіїв. На відміну від нашої країни, там піклуються про автомобілістів.
— Стан автошляхів у Європі на високому рівні ще й тому, що там є автомобільна профспілка, котра бореться за права водіїв, — вважає Сергій. — А у нас цього робити нікому. В Україні високі дорожні збори, високі податки, постійно дорожчає пальне, але дороги від того кращими не стають. У Німеччині, аби проїхати через усю країну, потрібно заплатити 160 євро. І ми знаємо, за що ми платимо — за комфорт і безпеку. І бачимо, куди ці кошти витрачають.
— Кажуть що, кілька років тому одна з німецьких фірм запропонувала керівництву нашого рідного Харкова відремонтувати безкоштовно дороги у місті, — розповідає Володимир. — У якості компенсації німці хотіли протягом трьох років отримувати дорожній збір, який платять харківські водії. І керівники міста, начебто, від пропозиції відмовилися…
Мій знайомий має 13-річний водійський стаж, останні 6 років, зважаючи на специфіку діяльності, практично живе за кермом. Зізнається, що такими дорогами намагається їхати не швидше 70 кілометрів на годину — так безпечніше й дешевше.
— Мені нещодавно довелося міняти на автомобілі дві вибиті втулки, — говорить Лев. — Зважаючи на ціни на запчастини до іномарок, обійшлося це в кругленьку суму. Тому до Києва їжджу потягом. На Дніпропетровськ — автівкою, уникаючи дороги через Кобеляки: на кордоні Полтавської та Дніпропетровської областей дороги взагалі немає. Якщо на інших автошляхах асфальт усіяний ямками, то тут дорогу так розбили, що залишилися лише поодинокі острівці асфальту. Звичайно, на автошляхах є хороші ділянки. Проте на таких відрізках водії розслабляються, розганяють автівку — і влітають у першу-ліпшу ямку. Он мої друзі доки доїхали з Донецька до Полтави, погнули всі чотири колеса.
Під час розмови знайомий згадав і про європейські дороги. Зауважив: у тій же Німеччині друг його дядька працює головним конструктором на заводі концерну «Мерседес», живе за 200 кілометрів від місця роботи. Та сідає зранку за кермо автівки, вдавлює у підлогу педаль газу — і за 1,5 години вже на роботі.
— А з нашим станом доріг, — додає Лев, — я не можу запросити на роботу фахівців з Дніпропетровська: хто ж захоче такими дорогами добиратися на роботу в іншу область навіть за дуже хорошу платню. Так що наші дороги не сприяють розвитку економіки, а обмежують його.
Натомість розвитку станцій технічного обслуговування, особливо тих, що розташовані вздовж доріг, стан вітчизняних автошляхів сприяє. Хоча про свій бізнес працівники СТО та шиномонтажів говорять неохоче. І фотографувати розбиті диски, які власники автівок ледь не в руках приносять, теж не дозволяють.
— Працюємо до останнього клієнта, — говорить працівник СТО Ігор. — Водії можуть і під вечір приїхати, просять: «Хлопці, допоможіть — мені хоча б додому дотягти». Як тут відмовиш? Найчастіше заїздять з погнутими чи взагалі на друзки розбитими дисками. Ще одне «болюче» місце, яке найчастіше страждає в автомобілях, — ходова частина. І якщо її заміна на ВАЗ—2109 коштує приблизно тисячу гривень, то для власників іномарок ремонт ходової обійдеться у декілька разів дорожче.
«Бич українських доріг»
Ямки — то проблема не лише дороги Київ—Харків. Не краща ситуація й на інших автошляхах області. Та ж ситуація й загалом по Україні. Згідно зі статистикою, оприлюдненою Укравтодором, щотижня ямками пошкоджується від 1,5 до 2 тисяч кілометрів доріг. І цифра ця постійно зростає. Найбільше пошкоджені дороги державного значення у Полтавській (67,3%), Черкаській (68,4%), Чернівецькій (58%), Дніпропетровській (61,3%), Кіровоградській (60,4%), Вінницькій (56,4%), Волинській (57,5%) та Миколаївській (63,8%) областях. Екс-голова Державної служби автомобільних доріг України Вадим Гуржос назвав ямкуватість «бичем українських автомобільних доріг».
— Коли зробили моніторинг, виявилося, що найбільше пошкоджене нині полотно на тих ділянках, де спостерігається інтенсивний рух вантажного транспорту, — говорить начальник Головного управління промисловості та розвитку інфраструктури Полтавської облдержадміністрації Тарас Ткаченко. — Йдеться про дві дороги — М-03 Київ—Харків—Довжанський та Р-52 Решетилівка—Дніпропетровськ—Царичанка. На останній було закрито рух транспорту на ділянці від межі Полтавської та Дніпропетровської областей до перехрестя з трасою Київ—Харків. З 15 березня сюди вантажівки вагою понад 10 тонн не пускають, доки не залатають ямки.
Однак коштів на ремонт у обласних шляховиків немає. За словами Тараса Ткаченка, протягом останніх десятиліть фінансування дорожньої галузі відбувалося за так званим залишковим принципом. Лише для утримання існуючих в області доріг — не на капітальне будівництво чи капітальний ремонт — потрібно на рік не менше 1 мільярда гривень. Натомість область отримала торік з Держбюджету лише 216 мільйонів гривень. Це 18% від реальної потреби. Ремонтні роботи на автошляхах підрядні організації виконували в борг — держава не доплатила торік ремонтникам 24 мільйони. Об’їзну навколо Лубен, до речі, шляховики також будували в борг.
Про аварійні мости замовте слово
В області, до речі, в аварійному стані знаходяться не лише дороги, а й мости.
— На території нашого регіону 571 мостовий перехід, — розповідає Тарас Ткаченко. — Усі вони мають стратегічне значення: якщо хоч один з мостів перебуває в аварійному стані, вся протяжність автомобільної дороги опиняється під загрозою закриття. На сьогодні аварійних мостів у області багато. Найяскравіший приклад — Крюківський міст у Кременчуці, що знаходиться на балансі Укрзалізниці. Його нижнім ярусом рухаються потяги, верхнім — автомобілі. Міст нині в аварійному стані, є відповідний висновок фахових інститутів, зокрема й Українського державного інституту з проектування будівництва мостів «Укрдіпроміст». Там говориться, що подальша експлуатація Крюківського мосту може призвести до аварійних ситуацій.
Проте всі звернення обласної адміністрації, обласної ради, мерії та міської ради Кременчука до вищих урядовців не дали жодних результатів. У 2007 році з Держбюджету було виділено 10 мільйонів гривень на виготовлення технічної документації та попереднього проекту. Згідно з виготовленим проектом орієнтовна вартість реконструкції мостового переходу у Кременчуці, з урахуванням будівництва усіх транспортних розв’язок, сягає майже 6 мільярдів гривень. Природно, таку суму не потягнуть ні обласний, ні тим паче міський бюджет Кременчука. Потрібне державне фінансування або ж участь у будівництві інвесторів.
Щоб відремонтувати ями на дорогах, німці їх… продають
Найкращими у світі вважаються німецькі дороги. Автобани тут збудували ще в 30-х роках минулого століття за часів правління Адольфа Гітлера. Тоді країна, як і нині наша держава, переживала неабияку економічну кризу. Проте дороги будували, створюючи таким чином нові робочі місця.
Секрет високої якості німецьких доріг — у чіткому дотриманні технології як під час будівництва, так і під час
кожного планового ремонту. В Інтернеті знайшла навіть фоторепортаж, як на одній з вулиць Берліна робили цей самий плановий ремонт. 700 м дорожнього покриття німецькі шляховики ремонтували… протягом 2 тижнів. «Латати» дорогу починали до того, як з’явилися ями, схожі розмірами на місячні кратери. Ремонтували дорогу у період відпусток, коли й погодні умови сприятливі, й рух на вулицях міста менший. Асфальт перекладали за стандартною техноло-
гією: зняли старе покриття, нанесли клей і настелили нижній новий шар асфальту завтовшки 8 см, гарно його втрамбувавши. На нього — ще шар клею, а зверху — шар зносу завтовшки 4 см, який знову добре ущільнюють.
Щоправда нинішня зима з сильними морозами пройшлася добряче й німецькими дорогами. За даними Спілки працівників технічного нагляду Німеччини, ремонту нині потребують 30—40% доріг. І на ремонт тільки тих доріг і вулиць, які знаходяться у віданні місцевих органів влади, потрібно буде витратити більше трьох мільярдів євро.
Коштів на ремонт через економічну кризу не вистачає навіть у благополучній Німеччині. Однак винахідливі німці й тут викрутилися. Так, влада невеличкого містечка Нідерціммерн, що в Тюрінгії, виставила на продаж… вибоїни на дорогах. Аби взяти участь у ремонті вулиць рідного міста, кожен бажаючий може зайти на офіційний сайт Нідерціммерна і вибрати собі вибоїну. На продаж виставили 40 ям вартістю 50 євро кожна. Аби городяни знали своїх героїв поіменно, мерія планує вмонтувати в асфальт таблички з прізвищами тих, хто розкошелився на ремонт. До речі, ями у містечку купують не лише пересічні городяни, а й представники мерії.
Певно, на ремонт доріг підуть кошти й від нового виду штрафів — за сварку. Бажаючим «обкласти лайкою» колег-водіїв, пішоходів та працівників правопорядку хвилинна втрата самоконтролю може вилитися у штраф
4 тисячі євро. За «найскромнішу» сварку доведеться викласти щонайменше 250 євро. Спроба «пофамільярнічати» з полісменами, звернення до правоохоронця на «ти» обійдеться 600 євро, непристойний жест — 150 євро. Так що на німецьких дорогах доморощеним «гострословам» доведеться тримати язика за зубами.
Де взяти гроші на дороги і на мости?
На ремонт і капітальне будівництво доріг потрібні кошти. А їх у держави України немає. Здавалося б, кожен українець, котрий має автівку, щороку сплачує дорожній збір. У рамках однієї країни йдеться про мільярди гривень, у межах однієї області, такої, як Полтавська, — лише про 48 мільйонів гривень, які ситуацію точно не врятують. І якщо раніше ці кошти направлялися на комунальні та загальнодержавні дороги у співвідношенні 50 на 50, то торік їх віддали виключно на дороги комунальні. Чи стали вони від того кращими?.. А от у більшості країн світу такого дорожнього збору немає. Там податки платять не з автомобіля, а з кожного придбаного літра пального — так званий «податок з пістолета».
До того ж у більшості країн фінансування будівництва й експлуатації автомобільних доріг традиційно здійснюється зі спеціальних позабюджетних дорожніх фондів. І використання цих коштів жорстко контролюється.
Вихід із патової ситуації пропонують і самі автомобілісти. Дехто з тих, з ким спілкувалася, пропонують направляти на дороги кошти, які даішники збирають з водіїв у вигляді штрафів. Нині зі штрафу 50% ідуть у державний бюджет, 50% — у місцевий. Принаймні у цивілізованих країнах усі штрафи йдуть саме на дорожні витрати. Ну, а держава має контролювати, куди використовуються ці кошти. Задля цього слід створити прозорий механізм тендерів на виконання робіт з додатковим контролем за розподіленням коштів та самих робіт. А в тендерну вартість будівництва чи реконструкції доріг слід включати й витрати на їх обслуговування протягом подальших 30 років. Впровадити пропонують й іншу світову практику: коли в експлуатацію дорогу приймають органи
місцевого самоврядування.
А ще водії не проти того, аби в нашій країні ввести відповідальність за нерозчищений сніг взимку, котрий стає головною причиною появи ям на дорогах. І не потрібно вкотре винаходити велосипед — взяти на озброєння кращий світовий досвід, тоді й на українських дорогах буде порядок.
От тільки чи почує влада глас народу?.. І коли вона збагне, що бездоріжжя — коштовна забаганка?..
