Маловідома французька опера «Мазепа»

Гетьман України Іван Мазепа, який нібито зазнав покари за любовну пригоду, полонив увагу митців, письменників, музикантів Франції та інших європейських країн протягом цілого ХІХ століття, викликав справжній мистецький бум, ставши предметом більше як трьохсот творів різних видів і жанрів.
Образ Івана Мазепи був улюбленою темою французьких митців у 1820—1850 роках. Саме тоді з’явилися поеми Гюго й Ресег’є, картини й літографії Жерико, Ежена Делакруа, Ораса Верне, Луї Буланже, Мазепу зображували також Теодор Шассеріо, Жан-Франсуа Мілле, Прюдан Люї Лере.
У своєму дослідженні «Легенди про Мазепу в мистецтві» Наталі Маре провела статистичний аналіз кількості робіт на цю тему в Європі, вона нарахувала 186 гравюр, 42 картини, 22 музичні твори, 17 літературних творів, 6 скульптур тощо.
До мазепинської теми в музичному жанрі зверталися європейські композитори, зокрема, Фабіо Кампана і Карло Педротті в Італії; барон Борис Фітінгоф-Шель і Петро Чайковський у Росії; Генрик Ярецький, Адам Мінхеймер, Рауль Кочальський в Польщі; Джон Вільям Гінтон і Меєр Лац в Англії; Альфред Кідан, Поль Пюже, Люсьєн Арно, Жорж Матіас, Шарль Пурні, Еміль Нерині у Франції; Ференц Ліст в Угорщині; Петро Сокальський в Україні; Маврігу Коген-Лінару в Румунії; Леон Дюбуа в Бельгії; Й. М. Маурер у Німеччині; Феліпе Педрель в Іспанії. Серед усіх музичних творів про українського гетьмана найвідомішою є опера Петра Чайковського «Мазепа», проте французький слухач уперше почув її лише 21—23 січня 1992 року в Палє де Конгре у виконанні Київської оперної трупи.
Згадуючи композиторів Європи, котрі звернулися до мазепинської теми, слід згадати і відзначити французького композитора Марі де Гранваль, яка поклала на музику легенду про гетьмана, її твір «Мазепа» став першою великою оперою на українську тему, яка була поставлена у Франції. Солідну дослідницьку роботу щодо вивчення музичного твору Марі де Гранваль про гетьмана України провела доктор філософії Українського наукового інституту Гарвардського університету Ксеня Кебузинська, висвітливши її у своїй великій праці «Мазепа» Марі де Гранваль на французькій оперній сцені».
Опера «Мазепа» з’явилась не на голому тлі. Цьому сприяли політичні події у Франції. У 1870 році тему козацьких повстань XVII століття в Україні проти Польщі й Росії освічений французький загал сприймав як алегорію боротьби Франції за відвоювання в Німеччини Ельзасу й Лотарингії. Вже у 1880—1890 роках мистецький загал Франції почав ототожнювати Україну з Великоросією. Якщо раніше українські козаки, які виборюють свою незалежність, виступали символом тривалих політичних змагань Франції проти німецького панування в Європі, то після підписання 1894 року військової угоди Франції з Росією, за якою кожна зі сторін зобов’язувалася надати допомогу іншій в разі нападу Німеччини або її союзників, історична боротьба українців проти Росії стала сприйматися не як героїчна, а як зрадницька. Митці вітали зміцнення дружніх стосунків між Францією та Росією творами, в яких позитивний образ Росії нерідко утверджувався коштом дискредитації всього українського. Одним з таких творів була опера «Мазепа» на 5 актів, яку написала Марі де Гранваль на лібрето Шарля Гранмужена та Жоржа Армана.
При написанні лібрето автори більше спиралися на пушкінську поему «Полтава» та російську історіографію ХІХ ст., ніж на прихильніші до України поеми про Мазепу Джорджа Байрона, Віктора Гюго і Юліуша Словацького, тому гетьмана забражено не українським героєм, як можна було б очікувати, а зрадником царя Петра Великого та його імперії. Хоча лібрето і клавір опери Гранваль містили епіграф з поеми Віктора Гюго — «Він (Мазепа) несеться, летить, падає. І зводиться королем!»
Арман, який добирав уривки з пушкінської поеми, та Гранмужен, який їх перевіршовував, без сумніву, були свідомі політичного змісту свого твору, адже саме в той час Франція відчайдушно шукала союзника в боротьбі проти потужної Прусської імперії, від якої зазнала поразки у 1871 році. Марі де Гранваль погодилася покласти лібрето Гранмужена і Армана на музику, можливо, завдяки тому, що її зять Маврічіо Марокетті служив послом Італії в Санкт-Петербурзі у 1887—1895 роках. Над партитурою композитор почала працювати у середині 1888 року. Клавір опери було видано в Парижі в 1892 році. Дійовими особами музичного твору є Мазепа, Мотря (Марія), Іскра, Кочубей, архімандрит. Опера подається як сценічна історія на п’ять дій, шість картин.
Для нас, полтавців, французька опера «Мазепа» цікава тим, що в ній зафіксовані події, що відбувалися безпосередньо в Полтаві.
Музичний твір «Мазепа» Марі де Гранваль, що поєднує в собі елементи легенди та історії, починається зі сцени, коли гурт українських селян знаходить Мазепу. Потім за підтримки козацького ватажка Кочубея та архімандрита, який виступає речником Константинопольського патріархату, Мазепу обирають гетьманом. Кочубей просить його очолити черговий похід на Польщу, колишню батьківщину Івана Мазепи. Коли новообраний гетьман повертається з Польщі переможцем, українські селяни та козаки збираються на площі в Полтаві й співають йому хвалу: «Слався, Мазепо! Польщу подолано!» Тим часом Мазепа закохався в доньку Кочубея, чарівну Мотрю, котра відповідає на його почуття й обіцяє зректися заради кохання всього: батька, країни, народу. Мотрина любов не заважає Мазепі домагатися союзу зі шведським королем та готуватися до зради російського царя. Але незабаром його плани викриває Іскра, молодий український козак, у минулому коханий Мотрі. Мазепа змушений тікати від гніву та обурення своїх колишніх товаришів. Позбавлений усіх своїх нагород і звань, проклятий Кочубеєм, Мазепа одного вечора самотньо блукає степом і раптом чує голос коханої Мотрі. Батько зрікся її, і вона, поневіряючись, збожеволіла. У момент просвітлення Мотря впізнає Мазепу, проклинає його й падає мертвою йому до ніг. Опера закінчується сценою, коли Мазепа вигукує у розпачі: «Померла!.. І прокляла мене!» і поринає у забуття, відлучений церквою, зневажений царем і, зрештою, покинутий коханою.
Музичний твір «Мазепа» Марі де Гранваль був одним з багатьох французьких оперних вистав 1890-х років, у якому виявилися проросійські симпатії. Французький уряд часто вдавався до опери як засобу популярності союзу з Росією, завдяки якому Франція вирвалася з дипломатичної ізоляції. В опері «Мазепа» критикувалася військова влада Івана Мазепи, що нагадувала наполеонівську.
Зацікавленість Марі де Гранваль мазепинською темою можна пояснити її аристократичним походженням. Задум опери належить Жоржу Арману, котрий залучив до співпраці Шарля Гранмужена. Жорж Арман був видавцем, що підтримував молодих композиторів-аматорів і писав для них лібрето.
Опера «Мазепа» належить до проросійськи налаштованого культурного середовища тогочасності Франції. Її прем’єра відбулася в Гранд-театрі в Бордо 23 квітня 1892 року в присутності «бордовського бомонду» і дістала схвальну оцінку у провідних місцевих та паризьких газетах. 26 друкованих відгуків про прем’єру опери «Мазепа» з’явилися у французькій та зарубіжній пресі. Більшої слави вона зажила в Гранд-театрі в Бордо 1893 року, в Королівському театрі в Антверпені 1896 року та в Марсельському Гранд-театрі 1897 року, де її показували в повному обсязі. Опера була поставлена в концертному виконанні в Парижі, в театрі Саль Плеєль 3 лютого 1894 року, де виступив хор в кільксті 45 хористів. Твір Марі де Гранваль був для французької публіки першим знайомством з історією Мазепи.
У лібрето втілено дві проблеми. Перша — та, що стосується особистого конфлікту, що розгортається через стосунки Мазепи з Мотрею. Для Мазепи завоювати Мотрине кохання означає утвердити свою владу, позбавивши Кочубея титулу, родини та підданих. Автори лібрето розраховували на те, що публіка засудить вчинки головних героїв, керованих любовною пристрастю та амбіціями, бо шлях до раціонального життя, як стверджувалося в опері, лежить через покору і обов’язок.
Викликаючи почуття жалю до Мотрі, яка уособлює українську націю і антипатію до Мазепи, опера через особистий конфлікт порушує й іншу проблему — соціальну. Мазепа-гетьман в опері асоціюється з Польщею, що ж до віри, то він сам переконаний, що єдиний знає Божу волю. Його зображено як бунтаря-чужинця, котрий прагне підважити владу царя над українським народом та владу православної церкви. Військова міць Мазепи, який намагається вивести Україну з-під російського контролю, загрожує стабільності Росії. Сюжет опери сприяв тому, щоб глядачі витлумачили всі Мазепині вчинки як зрадницькі, — зрозуміло, що з цього ж погляду автори лібрето трактували і його намагання об’єднати українців зі шведами в союзі проти Росії.
В опері Марі де Гранваль Мазепа — поляк, а не українець. Іскра з товаришами-козаками приймає Мазепу, якого знайшли місцеві мешканці, за чужинця. Лише Мотря звертається до нього як до «друга» й «гостя», розповівши, як поляки покарали його за любовну пригоду. Мазепа говорить: «І ті, від кого я зазнав незаслуженої жорстокості, — це поляки, о, українські козаки!» Мазепа завойовує довіру Кочубея та козаків. Вони визнають його своїм побратимом і закликають до війни проти Польщі: «Лишайся з нами: борімося — і хай згинуть поляки!»
До того ж, як козаки обрали Мазепу гетьманом, він повертається з Польщі до Полтави переможцем. Іскра інтуїтивно відчуває обман і протягом цілої дії ставиться до Мазепи з підозрою. Його дивує, що серед українців не знайшлося співвітчизника, який би став їхнім ватажком. Він хоче, щоб «прапор його батьківщини опинився в руках сина України» і дає слово, що відплатить за цю особисту національну зневагу. Але перш, ніж помститися, Іскрі треба подолати захоплення українського люду новим героєм, котрий переміг їхнього головного ворога. Захват народу настільки великий, що він славить Мазепу як виконавця священної місії. Урочиста зустріч Мазепи відбувається в Полтаві, де народ возвеличує його співом (в опері цей спів виконує 45 хористів):

Слався, Мазепа, — обранцю святої справи!
Нашу вітчизну звільнено,
І справедливість торжествує!
Твоє завзяття загартувало нас,
Сьогодні Україна без перешкоди,
Вільна від знавіснілого ярма,
Вирує в переможному захваті.

І тільки Іскра не бажає визнати Мазепу провідником українського козацтва й вірним воїном царя:

Він нас продає! Шведський король
Прийде йому на допомогу, щоб усунути царя.
І Мазепа, зігрітий злочинним сподіванням,
Скине свого государя з престолу й позбавить його влади!

Уперте звернення Іскри до новообраного гетьмана як до іноземця, має нагадувати, що той — поляк за походженням, і через те йому не слід довіряти. Своє справжнє обличчя Мазепа показує під час оргії в своєму палаці в Батурині, де він із поплічниками оспівує бунт:

Тож вип’ємо за нашу божевільну пристрасть,
За наш нескорений народ!
Нехай лише вигук волі
Впаде з наших вуст!

Але Мазепині таємні плани організувати широкий антиросійський рух не дістають підтримки, й невдовзі їх викривають. Донісши про задум гетьмана цареві, Іскра кладе надіям Мазепи край. Так недавній «приборкувач Польщі» та «визволитель України» знову стає вигнанцем, позбавлений честі й коханої жінки.
Пишучи лібрето, Арман і Гранмужен могли спертися на твори, в яких Мазепу було зображено провідником національного повстання проти Петра І та імперської Росії, зокрема на історичну працю Вольтера «Історія Карла ХІІ», де мовиться і про українського гетьмана, але вони вирішили орієнтуватися на російську історіографію, відображену в поемі Олександра Пушкіна «Полтава». Дивно те, що лібретисти змінили деякі історичні факти, щоб підкреслити моральну та політичну перевагу царя над бунтівником Мазепою. Як відомо, коли Кочубей та Іскра донесли Петру І про наміри свого гетьмана, той, довіряючи Мазепі, наказав заарештувати їх, піддати тортурам і стратити, що й було виконано. В опері Марі де Гранваль цар, довідавшись від Іскри про Мазепин таємний союз зі шведським королем, вірить цим обвинуваченням і зберігає життя своїм вірнопідданим Іскрі та Кочубею. Іскра встигає прибути до Мазепи за мить до страти Кочубея і сповістити про царський наказ заарештувати гетьмана.
Царський наказ разом з прокляттям архімандрита спонукає військо Мазепи відмовитись від бунту. Відтак, автори наділяють царя не лише силою, а й гуманністю, бо він, згідно з логікою опери, уникає Полтавської битви (!), щоб не допустити кровопролиття. Засуджуючи Мазепу, архімандрит молиться за царя та імперію.
Цікаво, що спершу він, як і Кочубей, вірить, що Бог обрав Мазепу, щоб він став гетьманом на чолі українського народу. «Ви чекали на ватажка… Небо вам його посилає», — говорить він. Цим архімандрит і Кочубей відрізняються від Мазепи: той вважає себе «небесним обранцем», а вони впевнені, що Бог лише дав йому силу здійснити «волю небес». Якщо Мазепі здається, що Бог наділив владою особисто його, то вони вважають, що Іваном керує Божественна сила, щоб визволити народ з-під російського ярма.
Наприкінці опери Кочубей шкодує, що вчасно не розгадав Мазепину вдачу і закликає небо якнайскоріше покарати бунтівника. Мазепа сміється з Кочубеєвої люті: «…твоя анафема даремна! Мені пусте і твоя мова, і кара Господня». Коли він звертається до своїх підлеглих з вимогою виступити проти Кочубея та Іскри, втручається архімандрит і в супроводі хору пророкує Мазепі вічне прокляття.
Загальне засудження Мазепи в опері покликане підкреслити вірність українського народу цареві та церкві. Українські селяни й козаки готові підкоритись будь-кому, кого наділить владою цар, — чи це буде Кочубей, чи архімандрит, чи Мазепа. Українців зображено як наївний і аж ніяк не схильний до бунту народ.
В опері є декілька моментів, коли Мазепу показано патріотом своєї нової батьківщини — і його покарання видається не заслуженим. Наприклад, після перемоги над поляками він схвильовано звертається до полтавського люду з такими словами:

О націє, якій я служу і яку люблю, —
Бо незрівняна Україна, яку несправедливо засмучено,
Віддавна заслужила на остаточну перемогу!

Коли Іскра вперше звинувачує гетьмана в зраді, той присягається у вірності Україні:

…хіба це злочин —
враз вирвати вас із прірви,
щоб засвітити перед вами майбутнє?

Після остаточного вироку Мазепа знову благає: «Мене — того, хто врятував ваші лани й міста, — ви залишаєте без опертя!» Товариство його вже не підтримує. Іскра розуміє, що його співвітчизники — слабкий та покірний народ, який потребує батьківської опіки, і тому робить висновок, що «люд наш втратив глузд», обравши ватажком Мазепу і обожнюючи його «сліпою любов’ю». Коли люди співають гетьманові хвалу:

Співаймо йому славу, о народе з полум’яними серцями!
Славімо його грізне ім’я!
О шляхетна країно, яка його вітає, —
Він власноруч повернув тобі велич!

Іскра глузує з народу, заміняючи «полум’яні серця» на «жіночі серця», а «шляхетна країна» — на «нещасна країна».
Мотря, яку деякі критики у французькій пресі називали «Українською дівою», багато в чому уособлює Україну. Іскра називає українців «народом з жіночим серцем», порівнюючи їхню вдачу із вдачею Мотрі. Її кохання до Мазепи таке ж сильне й безоглядне, як довіра народу до свого гетьмана. Паралель між поплічниками Мазепи та Мотрею проглядається у словах Іскри про його співвітчизників як націю, яка «втратила глузд»: наприкінці опери вигнана з батьківського дому і змушена залишити батьківщину, Мотря божеволіє. У фіналі Мазепа та Мотря зустрічаються ще раз. Їхня зустріч знімає всі двозначності, які протягом дії могли створювати Мазепі ореол незбагненного героя, що прагне звільнити українців з-під влади Росії. Мазепа в опері — персонаж трагічний, котрий усвідомлює, що непомірна жадоба влади призвела його до повного краху і на противагу героєві поеми Віктора Гюго, визнає: «...я став королем! І все, що в мене тепер є, — це загальна анафема!» У фіналі опери ці Мазепині слова лунають на фоні лейтмотиву Мотрі — пісні «Оподаль від квітучого степу й мого зеленого хутора…»
Мотрина сумна пісня про дорогий її серцю український степ у лібрето має назву «Російська пісня». Вона стала дуже популярною, що сприяло кар’єрі виконавиці партії Мотрі Жоржет Брежан-Грав’єр — видатної французької оперної співачки. Критики зазначали, що зокрема опера «Мазепа» була «перлиною найвищої проби в артистичній скарбниці пані Грав’єр. Вона зробила цей твір своїм». По закінченні прем’єри опери «Мазепа», яка відбулася в Гранд-театрі у Бордо 23 квітня 1892 року, лібретист Жорж Арман подарував Брежан-Грав’єр розкішний букет троянд за виконання ролі Мотрі.
Своїм десятилітнім успіхом опера «Мазепа» завдячувала вартостям літературного матеріалу і музики (партитура становить велику цінність), ще й тому, що в ній було дотримано офіційної ідеології. Образ Мазепи став знаковим, проте він функціонував поза реальним політичним та історичним контекстом. Після 1890-х років образ Мазепи зникає з французького культурного поля.
Для українського загалу опера «Мазепа» Марі де Гранваль протягом понад 110 років залишалася майже невідомою, і тільки дякуючи щорічникові «Відкритий архів», що побачив світ у 2004 році, де була опублікована про оперу «Мазепа» розлога дослідницька праця Ксені Кебузинської, котра дала змогу дізнатися, що в Європі і, зокрема, у Франції гетьман України Іван Мазепа був більш знаний, аніж у нас в Україні.
Серед легендарно-історичних сюжетів, пов’язаних з постаттю Мазепи, що були втілені у творах музичного мистецтва, опера Марі де Гранваль «Мазепа» заслуговує на особливу увагу.

Логін:
Пароль:
запам'ятати